194/428/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 30.06.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року в складі судді Пономаренко І. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначало, що 05 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 29 922, 54 дол. США на придбання автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди фінансового інструменту у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з кінцевим терміном повернення 05 червня 2012 року.

ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку банк просить стягнути з відповідача.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 144 557, 75 дол. США, яка складається з: 27 600, 32 дол. США заборгованості за кредитом; 31 838, 92 дол. США заборгованості по процентам за користування кредитом; 1 885, 05 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом; 83 233, 46 дол. США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави припинено правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, щодо сплати чергових платежів, сплати та нарахування відсотків, комісії та пені, разом із тим виникає грошове зобов`язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахувань на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. Проте банк з вимогами про стягнення з відповідача коштів на підставі статті 625 ЦК України не звертався.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з цим позовом після спливу строку позовної давності, оскільки банк дізнався про порушення з боку відповідача 18 вересня 2008 року та мав право пред`явити позов до 19 вересня 2011 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2021 року, АТ КБ "ПриватБанк" просило рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.

Заявник у касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6?2462цс16, та у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13 (провадження № 61-3872св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18).

Крім того вказує, що ОСОБА_1, передавши банку автомобіль для його оцінки та подальшого продажу з метою погашення заборгованості боржника, вчинив дії, які свідчать про визнання останнім боргу та, відповідно до статті 264 ЦК України, переривання позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість.

Відповідач зазначає, що сплачені ним ануїтетні платежі в 2012 році не переривають позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу в справі, яка переглядається.

Також ОСОБА_1 зазначає, що переданий ним у травні 2012 року банку автомобіль в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на момент подання відзиву не реалізований, його власником є ОСОБА_1 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" подана до Верховного Суду у вересні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

29 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 05 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 29 922, 54 дол. США на придбання автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди фінансового інструменту у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з кінцевим терміном повернення 05 червня 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 червня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 того ж дня укладено договір застави рухомого майна, згідно умов якого у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором відповідач надав у заставу автомобіль Nissan Murano, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить йому на праві власності.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що за порушення умов договору відповідач повинен сплачувати пеню в розмірі 0, 15 % від суми простроченого платежу.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року у цивільній справі № 2-39/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яке набрало законної сили 14 лютого 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2006 року в розмірі 37 988, 82 дол. США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Nissan Murano, державний номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь?яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах державної автомобільної інспекції України, а також з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу вказаного майна.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справ вбачається, що останній платіж в погашення заборгованості за кредитним договором здійснено 18 вересня 2008 року у розмірі 220, 23 дол. США, що є днем, коли позивач довідався про порушення свого права з боку відповідача в частині своєчасного виконання зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) та процентами згідно з кредитним договором розпочався з 19 вересня 2008 року.

Також судами встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" зверталося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року, яке набрало законної сили 14 лютого 2012 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення задоволено.

Таким чином, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою станом на 30 червня 2010 року, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна.

Позивач, звернувшись до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави в листопаді 2011 року, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, що передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18).

Таким чином, колегія суддів погоджується висновком апеляційного суду, що звернення до суду з позов про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) та процентами, згідно з кредитним договором від 05 червня 2007 року, у березні 2015 року вчинене поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду колегія суддів зазначає наступне.

У постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6?116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6 2462цс16, вирішуючи спори за позовом банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором, викладено висновок, зокрема щодо застосування судами норм закону щодо позовної давності, про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

У постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6?2104цс16, зазначено, що передчасним є висновок суду про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення боржником платежу та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18) викладено висновок про те, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Зокрема зазначено, що відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суд першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду України та постановах Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про переривання позовної давності у справі на підставі акта від 01 травня 2012 року про передачу боржником банку автомобіля в рахунок погашення заборгованості, враховуючи те, що дії з передачі автомобіля боржника вчинені на виконання рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року у цивільній справі № 2-39/11, яке набрало законної сили 14 лютого 2012 року, яким звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Nissan Murano в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2006 року в розмірі 37 988, 82 дол. США, та не свідчить про наявність підстав для переривання перебігу позовної давності, передбачених статтею 264 ЦК України.

Крім того, до суду з позовом про стягнення боргу ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось у березні 2015 року.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.