293/14/17 Про скасування запису органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання майна комунальною власністю - 31.03.2020 Прийняття

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу економічного розвитку і торгівлі Черняхівської районної державної адміністрації, треті особи: Черняхівська селищна рада Житомирської області, ОСОБА_2, про скасування запису органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання майна комунальною власністю.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом 2 групи довічно. Рішенням виконавчого комітету Черняхівської селищної ради від 24 липня 1992 року йому на сім`ю з двох осіб було видано ордер № 008365 серії АЖ на право заняття житлового приміщення, що складається з двох кімнат (18,1 кв. м та 10,7 кв. м) у будинку АДРЕСА_1 . На виконання вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) він звернувся до відділу приватизації Черняхівської районної ради із заявою про приватизацію зазначеної квартири, однак вид власності не вказав. Представники органу приватизації, не перевіривши заяву на її відповідність вимогам Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та Положенню про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, передали квартиру у спільну власність його та дружини на підставі розпорядження від 28 грудня 1993 року № 358. 14 березня 1995 року відділом приватизації Черняхівської районної ради розпорядження органу приватизації

від 28 грудня 1993 року № 358 скасовано, свідоцтво про право власності

від 28 грудня 1993 року № 358 анульовано, у зв`язку з чим було видано нове розпорядження від 14 березня 1995 року № 22-а про передачу йому квартири в особисту приватну власність та свідоцтво про право власності на житло, виданого на його ім`я.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 травня 2010 року (справа № 2-276/10) визнано незаконним та скасовано розпорядження відділу приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної державної адміністрації від 14 березня 1995 року № 22; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 14 березня 1995 року

№ 22; відновлено дію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 28 грудня

1993 року № 358, виданого на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказував, що наявність свідоцтва про право власності на житло № 358, як правовстановлюючого документа, за відсутності розпорядження (наказу) органу приватизації суперечить Положенню про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, а тому оспорюване свідоцтво, видане на нього та ОСОБА_2 не дає права на державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру та є недійсним.

Посилаючись на наведене, а також на те, що поновлення дії свідоцтва про право власності на житло за відсутності чинного розпорядження органу приватизації, на підставі якого воно було видано, не мало жодних правових наслідків, а тому житлове приміщення приватизовано на його ім`я та на ім`я ОСОБА_2 із порушенням вимог законодавства, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати запис "відновлено дію розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року № 358 за рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 травня 2010 року (справа

№ 2-276/10) у книзі реєстрації квартир (будинків), що належить громадянам на праві приватної власності; визнати недійсним свідоцтво про право власності

від 28 грудня 1993 року на квартиру АДРЕСА_2, видане на ім`я ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 ; визнати зазначену квартиру комунальною власністю Черняхівської селищної ради.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюване рішення органу приватизації та видане на підставі нього свідоцтво про право власності на житло суперечить нормам законодавства України, чинного на момент видачі відповідного розпорядження, та порушує його права. Зазначив, що позивач не може ставити питання про повернення майна до комунальної власності.

Посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності суд вважав такими, що не підлягають розгляду в зв`язку з недоведеністю ОСОБА_1 заявлених вимог.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій він просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, і ухвалити нове судове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій у порушення пункту 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України, відмовляючи в задоволенні позову, не розглянули його вимогу про скасування запису про відновлення дії розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року

№ 358. Суди неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не звернули увагу на те, що відповідач, без належних на це правових підстав у книзі реєстрації квартир, одноквартирних будинків, що належать громадянам зробив запис "відновлено дію розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року № 358 за рішенням Черняхівського районного суду від 27 травня 2010 року, справа № 2-276/10, що набрало законної сили 08 вересня 2010 року", та не урахували, що судами було поновлено дію анульованого свідоцтва про право власності від 28 грудня 1993 року № 358, без поновлення дії розпорядження органу приватизації, на підставі якого було видано оспорюване свідоцтво. У рішенні Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 листопада 2012 року (справа № 2/0624/662/2012), суд виходив з того, що визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, як правовстановлюючого документа, при наявності відповідного рішення (розпорядження), що надавало право на отримання такого документа, не передбачено законодавством, а тому відповідно до статті 82 ЦПК України встановлені обставини в зазначеній справі не підлягають доказуванню. Йому, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інваліду 2 групи 24 липня 1992 року рішенням виконавчого комітету Черняхівської селищної ради було видано ордер на сім`ю з двох осіб на право заняття житлового приміщення, що складається з двох кімнат (18,1 кв. м та 10,7 кв. м) у будинку

АДРЕСА_1, зокрема, кімната площею 18, 1 кв. м виділялася, виходячи зі складу сім`ї, а інша кімната площею

10, 7 кв. м - як додаткова площа виділялася йому, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Він звернувся із заявою про приватизацію зазначеної квартири, не вказавши при цьому вид власності, а представники органу приватизації, не перевіривши заяву на її відповідність вимогам Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та Положенню про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, передали квартиру у спільну власність на підставі розпорядження від 28 грудня 1993 року № 358. 14 березня 1995 року відділом приватизації Черняхівської районної ради розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року № 358 скасовано, свідоцтво про право власності від 28 грудня 1993 року № 358 анульовано, у зв`язку з чим було видано нове розпорядження від 14 березня 1995 року № 22-а про передачу йому квартири в особисту приватну власність та відповідне свідоцтво про право власності на житло на його ім`я. У березні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про скасування розпорядження від 14 березня 1995 року № 22-а та свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого на його ім`я, однак суди не урахували, що розпорядження № 22-а, яким зазначена квартира була передана йому в особисту приватну власність, було видане не Черняхівською районною державною адміністрацією, а відділом приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної ради народних депутатів Житомирської області, а тому не надали належної оцінки тому факту, що рішенням суду у справі

№ 2-276/10 визнано незаконним та скасовано розпорядження від 14 березня 1995 року № 22, видане іншим органом, що свідчить про те, що розпорядження

№ 22-а на теперішній час є законним та чинним.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 13 травня

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 28 грудня 1993 року відділом приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної ради видано розпорядження

№ 358, яким передано у приватну власність ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2, на підставі якого 28 грудня

1993 року позивачеві та його дружині ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на зазначене житлове приміщення. Будь-яких рішень про скасування зазначеного розпорядження та виданого на його підставі свідоцтва про право власності, матеріали справи не містять.

Розпорядженням органу приватизації комунальної власності Черняхівської районної державної адміністрації від 14 березня 1995 року № 22-а заяву ОСОБА_1 задоволено, передано йому у приватну власність зазначену квартиру. На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житло від 14 березня 1995 року № 22.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 27 травня 2010 року (справа № 2-276/10), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 вересня 2010 року та ухвалою Верховного Суду України від 30 грудня 2010 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження відділу приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної державної адміністрації від 14 березня 1995 року № 22; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 14 березня 1995 року № 22 на квартиру АДРЕСА_2, видане на ім`я ОСОБА_1 ; відновлено дію свідоцтва про право власності від 28 грудня 1993 року № 358 на квартиру АДРЕСА_2, виданого на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 05 листопада 2012 року (справа № 2/0624/662/2012), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 січня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління економіки Черняхівської райдержадміністрації, третя особа - ОСОБА_2, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, відмовлено за безпідставністю.

У березні 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому просив визнати частково недійсним розпорядження органу приватизації

від 28 грудня 1993 року № 358 та зобов`язати Черняхівську РДА Житомирської області внести зміни у це розпорядження, вказавши про передачу спірної квартири в приватну часткову власність, зокрема, про передачу кімнати площею 10,7 кв. м у його власність, а кімнати площею 18,1 кв. м - у спільну сумісну власність його та дружини.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 травня 2013 року (справа № 293/504/13-ц) визнано частково недійсним розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року № 358 про передачу квартири АДРЕСА_2 у приватну спільну власність; зобов`язано Черняхівську РДА внести зміни в розпорядження та зазначити, що квартира АДРЕСА_2 передана у спільну часткову власність, зокрема, кімната площею 10,7 кв. м у власність ОСОБА_1, а кімната площею 18,1 кв. м у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17 червня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 травня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правовідносини між сторонами виникли у 1993 році, а тому до них підлягають застосуванню норми Житлового кодексу Української РСР (5464-10) (далі - ЖК Української РСР), Закону України "Про власність" (697-12) , Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та інших нормативно-правових актів, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 9 ЖК Української РСР у редакції від 01 січня 1993 року громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у редакції від 19 червня 1992 року передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Процедура передачі будинків у власність громадянам визначена Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.

Зі змісту пунктів 18, 19, 20, 21 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян від 15 вересня 1992 року № 56, затвердженого Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству, убачається, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При наявності у наймача або членів його сім`ї пільги на безоплатне одержання займаного житла незалежно від розміру загальної площі до заяви додається відповідний документ (копія посвідчення, довідка та інше), що підтверджує право на пільгові умови приватизації. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Судами встановлено, що на підставі розпорядження відділу приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної ради народних депутатів Житомирської області від 28 грудня 1993 року № 358 спірна квартира була передана у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Однак, розпорядженням відділу приватизації комунальної власності Черняхівської районної державної адміністрації від 14 березня 1995 року №22-а позивачеві передано спірну квартиру в особисту приватну власність та видано свідоцтво про право власності на житло на його ім`я.

АДРЕСА_2 від 14 березня 1995 року; відновлено дію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2

від 28 грудня 1993 року № 358, виданого на ім`я ОСОБА_1 та

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що в матеріалах приватизаційної справи міститься заява ОСОБА_1

від 12 жовтня 1993 року про передачу квартири у спільну власність йому та його дружині ОСОБА_2, та довідка про склад сім`ї позивача, до якої входить ОСОБА_2 . Також зазначив, що відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, видача повторних свідоцтв про право власності на житло та скасування органом приватизації раніше виданого свідоцтва про право власності на житло не передбачено.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилання ОСОБА_1 на те, що за відсутності чинного розпорядження оспорюване ним свідоцтво про право власності на квартиру від 28 грудня

1993 року № 358 видане на обох осіб не має правових наслідків, а тому зазначене житлове приміщення було приватизоване на нього та дружину з порушенням вимог законодавства, є необгрунтованими, оскільки спір щодо законності проведення приватизації спірної квартири на нього та дружину вже був предметом розгляду Черняхівського районного суду Житомирської області, зокрема:

- рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області

від 27 травня 2010 року (справа № 2-276/10), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 вересня 2010 року та ухвалою Верховного Суду України від 30 грудня 2010 року, визнано незаконним та скасовано розпорядження відділу приватизації майна комунальної власності Черняхівської районної державної адміністрації від 14 березня 1995 року № 22; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 14 березня 1995 року № 22 на квартиру АДРЕСА_2, видане на ім`я ОСОБА_1 ; відновлено дію свідоцтва про право власності від 28 грудня 1993 року № 358 на квартиру

АДРЕСА_2, виданого на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17 червня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 07 травня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову

ОСОБА_1 про визнання частково недійсним розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року № 358 та зобов`язання Черняхівську РДА Житомирської області внести зміни у це розпорядження, вказавши про передачу спірної квартири в приватну часткову власність, зокрема, про передачу кімнати площею 10,7 кв. м у його власність, а кімнати площею 18,1 кв. м - у спільну сумісну власність його та дружини.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що чисельними судовими рішеннями встановлено законність розпорядження органу приватизації від 28 грудня 1993 року № 358 про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2, та відсутність правових підстав для передачі зазначеної квартири у комунальну власність, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні його позову, не розглянули його вимогу про скасування запису про відновлення дії розпорядження органу приватизації

від 28 грудня 1993 року № 358, зробленої на підставі рішення Черняхівського районного суду від 27 травня 2010 року у справі № 2-276/10 є неспроможними, оскільки зазначеним рішенням було визнано незаконним та скасовано розпорядження органу приватизації від 14 березня 1995 року № 22-а, що автоматично відновлює дію попередньо виданого розпорядження органу приватизації, і не потребує додаткового зазначення про це у резолютивній частині рішення суду.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, і не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.