727/9264/18 Про поновлення строку для прийняття спадщини - 18.03.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Г. К., Литвинюк І. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Чернівецької міської ради про поновлення строку для прийняття спадщини.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер в м. Одеса її батько ОСОБА_4, про що складено актовий запис 24 квітня 2002 року.

Вказувала, що при народженні її прізвище було ОСОБА_1, яке вона змінила на прізвище ОСОБА_1 внаслідок укладення шлюбу з ОСОБА_7 20 квітня 1991 року.

Зазначала, що її батько розлучився з її мамою у 1980 році, з ними разом не жив і переїхав на проживання до м. Одеса. Після розлучення з її мамою, батько відносин з ними не підтримував, іноді, коли він приїжджав у м. Чернівці, вони зустрічались. Приблизно у 1996 році вона втратила будь-який зв`язок зі своїм батьком.

У червні 2018 року їй повідомила її матір ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ), що в неї є відомості про те, що її батько помер.

Вказувала, що оскільки про смерть її батька до червня 2018 року їй не було відомо, то протягом шестимісячного строку вона не мала змоги звернутися до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини померлого.

Також посилалась на те, що жодна особа не зверталась до органів нотаріату про прийняття спадщини, оскільки відсутні інші спадкоємці у її померлого батька ОСОБА_4 .

Крім цього, вказувала, що їй невідоме останнє місце проживання її батька на момент його смерті, проте він є власником об`єкту нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю шість місяців для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одеса.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 вересня 2018 року у складі судді Волошина С. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 .

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю шість місяців з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті її батька, спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одеса.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що встановлений законом строк для прийняття спадщини ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, оскільки остання дізналась про смерть свого батька тільки в червні 2018 року, що є підставою для його поновлення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 вересня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять даних щодо звернення позивача до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та винесення нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка б свідчила про необхідність захисту прав у судовому порядку.

Серед іншого, апеляційний суд також послався на правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі 6-1486цс15, згідно якого, якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщину через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

Також вказано, що оскаржуваним судовим рішенням місцевого суду порушені права іншого спадкоємця - ОСОБА_2, якого не було залучено до участі у розгляді справи у суді першої інстанції, що є підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши положення пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2020 року справу призначено до розгляду колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що ОСОБА_2 не довів допустимими доказами, що він є спадкоємцем за померлою ОСОБА_10 . Апеляційний суд не здійснив оцінку тієї обставини, що як найменше у період з 2005 року по 2019 рік ОСОБА_2 ніяк не заявляв своє право на спадкування за померлим ОСОБА_4 .

Посилається на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи, а тому розгляд справи пройшов без участі позивача.

Також вказує, що апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права щодо поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження, оскільки суддя, відкриваючи апеляційне провадження 23 травня 2019 року, лише формально зазначив, що строк пропущено з поважних причин, проте не навів аргументів, які б розкривали вказані обставини.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами подано не було

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 у м. Одеса, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07 червня 2018 року.

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 25 жовтня 1973 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_8

ОСОБА_1 одружилась зі своїм чоловіком ОСОБА_7 у 1991 році, прізвище дружини після одруження - ОСОБА_1, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між чоловіком ОСОБА_4 і дружиною ОСОБА_8 розірвано 11 березня 1980 року, після розірвання шлюбу їй присвоєне прізвище " ОСОБА_8 ".

Відповідно до відповіді Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 30 серпня 2018 року № 1658 на адвокатський запит встановлено, що згідно письмових носіїв інвентаризаційної справи на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 належало право власності на 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05 травня 1969 року.

Як вбачається із витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) за вказаними параметрами запиту на ім`я ОСОБА_4 у спадковому реєстрі інформація відсутня.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Згідно частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та/або обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення, є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов'язки.

14 травня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 вересня 2018 року на підставі статті 352 ЦПК України.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 надав: копію довідки управління житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства від 20 квітня 2006 року № 1107 про те, що ОСОБА_2 проживав та прописаний по АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_10 ;копію заповіту ОСОБА_10, яким вона на випадок своєї смерті заповідала все своє майно ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_10 ; довідку про те, що ОСОБА_14 є його батьком, а ОСОБА_10 - матір'ю.

З наведених документів вбачається, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після ОСОБА_10 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції, прийнявши апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції були порушені права ОСОБА_2, як спадкоємця після ОСОБА_10, а тому, врахувавши положення пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надано доказів того, що він є спадкоємцем за ОСОБА_10, оскільки вказане підтверджується копією заповіту від 12 липня 2005 року, відповідно до якого ОСОБА_10 заповідала все своє майна на випадок її смерті ОСОБА_2 .

Посилання представника заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження, оскільки він знав про оскаржуване судове рішення не пізніше 01 квітня 2019 року, не можуть бути прийняті з огляду на таке.

Так, матеріали справи містять заяви представників ОСОБА_2 про ознайомлення із матеріалами справи від 25 лютого 2019 року та 01 квітня 2019 року.

Разом із тим, посилання представника заявника про те, що ОСОБА_2 достовірно знав про існування оскаржуваного рішення саме до 01 квітня 2019 року спростовуються відповіддю в. о. керівника апарату Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2019 року представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_15, у якій вказано, що відсутні підстави для надання останньому матеріалів вказаної справи для ознайомлення та виготовлення копій судових рішень. Доказів, що ОСОБА_2 отримував копію оскаржуваного судового рішення матеріали справи не містять.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушені права ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_10, а тому, врахувавши відсутність повноважень апеляційного суду щодо залучення співвідповідачів у справі, ним правомірно скасовано рішення місцевого суду на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України.

Крім того, слід зазначити, що скасування судового рішення через порушення судом першої інстанції норм процесуального права та відмова в позові у зв`язку з цим не перешкоджає позивачу захистити свої права шляхом пред`явлення у встановленому законом порядку позову до належних відповідачів

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.