127/10180/20 Про визнання договору іпотеки недійсним та скасування записів - 08.06.2022 Прийняття

На обґрунтування позову посилався на таке. У 2009 році Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до нього про стягнення заборгованості. З того часу він дізнався, що від його імені 20 липня 2007 року за довіреністю укладено з Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (далі - ВАТ "Банк Універсальний") кредитний договір № 15/24/594к-07. Надалі у тій же справі він звернувся до суду із зустрічним позовом до банку про визнання кредитного договору недійсним.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2010 року в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до нього відмовлено, його зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 20 липня 2007 року № 15/04594к-07, укладений між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_2, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. від 19 липня 2007 року за № 7772.

У 2019 році він дізнався, що 20 липня 2007 року від його імені було укладено договір іпотеки з ВАТ "Банк Універсальний", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В., на підставі довіреності від його імені. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 листопада 2019 року йому стало відомо, що у відомостях з Державного реєстру іпотек та відомостях з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є записи про обтяження за об`єктом нежитлова будівля, 1/60 частки нежилої будівлі та споруд, які складаються з приміщення № 9 площею 123,8 кв. м в будівлі складу-магазину літ. "А", за адресою: АДРЕСА_1 .

17 січня 2020 року він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою скасування записів про обтяження, наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак йому було відмовлено. Надалі позивач звернувся до AT "Універсал Банк" із листом про надання завіреної копії договору іпотеки, проте банк надав відповідь про неможливість надання зазначеної копії договору, оскільки в ньому наявні відомості щодо банківської таємниці.

Позивач вважав, що договір іпотеки від 20 липня 2007 року є таким, що не відповідає вимогам цивільного законодавства України, оскільки він його не підписував та не уповноважував жодного представника на підписання цього договору.

Відповідно до висновку від 24 лютого 2010 року № 110654 судово-почеркознавчої експертизи, виконаної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, "Підпис: ______" та запис "ОСОБА_1", що розміщено після підпису у довіреності від 19 липня 2007 року від імені ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 бути його представником, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. та зареєстрованої в реєстрі за № 7772, наданий на дослідження у вигляді електрофотокопії - виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його підпису.

Вважав, що оскільки довіреність, на підставі якої укладено договір іпотеки від 20 липня 2007 року, підписана не ним, а іншою особою, то договір іпотеки є таким, що укладений з грубим порушенням норм цивільного законодавства України, та підлягає визнанню недійсним.

Крім того, іпотечне зобов`язання не може існувати без основного, оскільки іпотека виступає способом забезпечення виконання, а отже, договір іпотеки з цих підстав підлягає визнанню недійсним. Вчинення зазначених правочинів від імені позивача, а саме надання доручення від його імені 19 липня 2007 року у м. Вінниці, подальше укладання кредитного та іпотечного договорів від 20 липня 2007 року в м. Вінниці та договорів поруки із Товариством з обмеженою відповідальністю "Крок К" (далі - ТОВ "Крок К") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергоінтеграція" (далі - ТОВ "Енергоінтеграція") 20 липня 2007 року є неможливим.

25 червня 2008 року позивач був викликаний до Замостянського районного суду м. Вінниці як один з позивачів, який начебто в судовому порядку вимагав визнати дійсними договори купівлі-продажу та зобов`язати провести їх реєстрацію.

Проте позовної заяви він не подавав, участі в її складанні не брав, нікого на те не уповноважував, не підписував, підпис на позовній заяві від його імені підроблений, тому просив вказаний позов залишити без розгляду.

Прокуратурою Вінницької області за його заявою та за заявами представників ВАТ "Універсал Банк" були порушені кримінальні справи, які об`єднані в одне провадження, призначено почеркознавчі експертизи, проте до цього часу будь-яких висновків у вказаній кримінальній справі немає, справа не передана до суду.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:

визнати недійсним договір іпотеки від 20 липня 2007 року, укладений між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_2, що діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. 19 липня 2007 року за № 7772, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. № 5339616; скасувати заборону відчуження, реєстраційний номер обтяження № 5339616, наявного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомо майна на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В.; скасувати заборону відчуження у формі іпотеки, реєстраційний номер обтяження № 5339851 наявного у Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки, 1000 від 20 липня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є доведеним та обґрунтованим, однак позивач пропустив строк пред`явлення цього позову, що є підставою для відмови в його задоволенні.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові з інших підстав, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції у своєму рішенні фактично здійснив оцінку договору іпотеки на предмет його відповідності волевиявленню позивача, тобто вдався до оцінки обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, проте недійсність правочину вже була встановлена рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2010 року. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом визнання правочину недійсним не є ефективним способом захисту його права на застосування наслідків нікчемності правочину.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Ткаченко Т. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року в частині вирішення вимог про застосування наслідків нікчемного договору іпотеки скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідно до пунктів 75, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 ефективним способом захисту порушеного права позивача у подібних правовідносинах має бути застосування наслідків нікчемного правочину, позовна давність на які не розповсюджується, шляхом скасування записів з констатацією у мотивувальній частині рішення про нікчемність договору іпотеки, укладеного на забезпечення недійсного кредитного договору. Суд апеляційної інстанції в частині застосування наслідків нікчемного правочину зробив висновок, що викладені в апеляційній скарзі вимоги про застосування наслідків нікчемного договору іпотеки шляхом скасування заборони відчуження, реєстраційний номер обтяження № 5337616 наявного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В. та скасування заборони відчуження у формі іпотеки, реєстраційний номер обтяження № 5339051, наявного у Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції, однак фактично ця вимога була предметом позову, а відповідно - предметом розгляду справи.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Ткаченко Т. В., у цій справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2010 року у справі № 2-201-1/10 у задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ТОВ "Енергоінтеграція", ТОВ "Крок К" про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання кредитного договору недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір від 20 липня 2007 року № 15/04/594к-07, укладений між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. 19 липня 2007 року за № 7772. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Зазначеним рішенням встановлено, що 20 липня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. 19 липня 2007 року за № 7772, укладено кредитний договір № 15/04/594К-07. За умовами зазначеного договору сторони домовились, що банк надає ОСОБА_1 у тимчасове платне користування кредит у сумі 252 500,00 грн строком до 19 липня 2018 року за процентною ставкою 17,45 % річних. Згідно із заявою на видачу готівки № 19_103 суму кредитних коштів у повному обсязі, а саме у розмірі 252 500,00 грн готівкою, на підставі зазначеного кредитного договору отримав ОСОБА_2 згідно з довіреністю № 7772. Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 19 липня 2007 року, зареєстрованої за № 7772, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2, в тому числі бути представником при підписанні договору кредиту в сумі 252 500,00 грн в банку ВАТ "Банк Універсальний" та отримувати всю вказану суму кредиту в касі банку.

Також встановлено, що згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 24 лютого 2010 року № 110654 "Підпис від імені ОСОБА_1, зображення якого розміщено у рядку "Підпис: _____" та запис "ОСОБА_1", який розміщено після підпису у довіреності від 19 липня 2007 року від імені ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 бути його представником, що посвідчена приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Рудиком В. В. та зареєстрована в реєстрі за № 7772, наданій на дослідження у вигляді електрофотокопії, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його підпису на сторінці 1 паспорта СН 048730, виданого 17 листопада 1998 року Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві, електрофотокопія якого міститься на аркуші цивільної справи № 2-1328-1/09.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2010 року у справі № 2-201-1/10 має преюдиційне значення для вирішення цієї справи і відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України факти, встановлені у ній, не потребують доказування.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно з висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17 (провадження № 43854св18), з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом визнання правочину недійсним не є ефективним способом захисту його права на застосування наслідків нікчемності правочину.

З таким висновком повністю погодитись не можна з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що "визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що "кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Відповідно до частини другої статті 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, визнання недійсним кредитного договору від 20 липня 2007 року № 15/04594к-07 за рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2010 року спричиняє нікчемність договору іпотеки від 20 липня 2007 року.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсним правочину, який є нікчемним (договору іпотеки), суд апеляційної інстанції водночас безпідставно відмовив у задоволенні інших позовних вимог, які спрямовані на застосуванні наслідків нікчемного правочину, не звернув уваги на те, що належним способом захисту інтересів позивача є скасування заборони відчуження майна за нікчемним правочином.

Позивач заявив вимоги про скасування заборони відчуження, реєстраційний номер обтяження № 5339616, наявного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомо майна на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., та скасування заборони відчуження у формі іпотеки, реєстраційний номер обтяження № 5339851, наявного у Державному реєстрі іпотек, на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В. Ці вимоги спрямовані на застосуванні наслідків нікчемного правочину, чого апеляційний суд безпідставно не врахував.

Тому рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення вимог позивача про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову у зазначеній частині.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недослідження зібраних у справі доказів, оскільки заявником не зазначено, які саме докази судами попередніх інстанцій не були дослідженні та як це вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновкупро часткове задоволення касаційної скарги, зокрема, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про скасування заборони відчуження, реєстраційний номер обтяження № 5339616, наявного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомо майна на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., та скасування заборони відчуження у формі іпотеки, реєстраційний номер обтяження № 5339851, наявного у Державному реєстрі іпотек, на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким позов у цій частині необхідно задовольнити.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю (пункт 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір").

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць становив 2 102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана, зокрема фізичною особою, судовий збір встановлюється в сумі 0,4 розміру (840,80 грн) прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлені три вимоги немайнового характеру.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Ткаченко Т. В., скасування рішення суду апеляційної інстанції в оскарженій частині, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір (за вирішення двох вимог немайнового характеру) за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 567,20 грн (1 681,60 грн + 2 522,40 грн + 3 363,20 грн).

Керуючись статтями 400, 409 412, 416, 419 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Ткаченко Тамара Володимирівна, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року в частині вирішення вимог про скасування заборони відчуження, реєстраційний номер обтяження № 5339616, наявного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомо майна на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., та скасування заборони відчуження у формі іпотеки, реєстраційний номер обтяження № 5339851, наявного у Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скасувати заборону відчуження, реєстраційний номер обтяження № 5339616, наявного у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомо майна на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В., та скасувати заборону відчуження у формі іпотеки, реєстраційний номер обтяження № 5339851, наявного у Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки, 1000, від 20 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Рудик Л. В.