296/4520/20 Про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду - 08.06.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.

у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у місті Житомирі, третя особа - Житомирська обласна прокуратура, про відшкодування моральної шкоди,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у червні 2020 року звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціального призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на свою користь 1 000 000 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди внаслідок незаконного засудження.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що вироком Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2017 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року, його визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Вказав, що до 30 грудня 2018 року відбував призначене покарання у Державній установі "Житомирська УВП № 8" та на підставі ухвали Богунського районного суду міста Житомира від 12 грудня 2018 року його умовно-достроково звільнено від подальшого відбування призначеного покарання на строк 1 рік 3 місяці та 21 день.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року вирок Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 14 квітня 2018 року змінено, а саме його дії перекваліфіковано з частини четвертої статті 296 КК України на частину другу статті 125 КК України та призначено покарання у виді 200 годин громадських робіт. На підставі частини п`ятої статті 74, пункту 2 частини першої статті 49 КК України його звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Зазначає, що ухвалою Верховного Суду встановлено, що його незаконно засуджено до 4 років позбавлення волі за злочин, якого він не скоював. Внаслідок цього він 1 рік 9 місяців та 18 днів незаконно перебував у місцях позбавлення волі.

Також вказує, що відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та від 20 листопада 2019 року у справі № 569/4199/15-ц за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду діють правила частини шостої статті 1176 ЦК України і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Корольовський районний суд міста Житомира рішенням від 03 лютого 2021 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що виходячи із положень частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України, статей 1, 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", на які посилався позивач як на підставу про задоволення своїх позовних вимог, дія положень вказаних Законів на правовідносини, які є предметом даного спору, не поширюється.

Житомирський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 03 лютого 2021 року скасував та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 70 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти вимог відмовив.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 внаслідок неправильної кваліфікації його дій органами досудового розслідування, прокуратури і суду незаконно перебував під вартою із 13 березня 2017 року до 30 грудня 2018 року, тому вказана обставина є самостійною та достатньою підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди. У даному випадку спірні правовідносини регулюються правилами частини шостої статті 1176 та статтею 1173 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Житомирська обласна прокуратура у червні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за завдану моральну шкоду позивачу у зв`язку із перекваліфікацією судом касаційної інстанції дій позивача з частини четвертої статті 296 КК України на частину другу статті 125 КК України.

Судом в обґрунтування необхідності стягнення моральної шкоди продубльовано наведені у позовній заяві моральні страждання без підтвердження їх зв`язку з наслідками у вигляді моральної шкоди.

Апеляційний суд навів мотиви свого рішення, проте залишив поза увагою відсутність доказів, що підтверджують обставини, які суд визнав встановленими.

Визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам виваженості, розумності та справедливості. Задоволення позовних вимог у такому розмірі (70 000 грн) призвело до незаконного збагачення позивача за рахунок коштів держави Україна.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 686/2373/15-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17.

Перекваліфікація судом дій ОСОБА_1 не свідчить про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивача, а також не підтверджує факт незаконного перебування позивача під вартою.

Також судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, а саме суд неповно дослідив наявні у справі докази, судове рішення ухвалено на підставі припущень, за відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів завдання моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Корольовського районного суду міста Житомира.

Справа № 296/4520/20 надійшла до Верховного Суду 06 липня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2021 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 змінено з підписки про невиїзд на утримання під вартою та взято його під варту в залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року вирок Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання за вироком Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2017 року за частиною четвертою статті 296 КК України умовно достроково на строк 1 рік 3 місяці 21 день.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року вирок Богунського районного суду міста Житомира від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінено. Перекваліфіковано його дії з частини четвертої статті 296 КК України на частину другу статті 125 КК України та призначено йому покарання у виді 200 годин громадських робіт.

На підставі частини п`ятої статті 74, пункту 1 частини першої статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного за частиною другою статті 125 КК України покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, яка завдана йому внаслідок неправильної кваліфікації його дій органами досудового розслідування, прокуратури і суду, у зв`язку з незаконним перебуванням під вартою з 13 березня 2017 року до 30 грудня 2018 року.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності передбачене статтею 1176 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України діють правила визначені частиною шостою зазначеної статті, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У свою чергу відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу та особистунедоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) для визнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч статті 5 Конвенції та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.

Так, у справі "Шульгін проти України" ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. При цьому на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

Відмова національних судів у задоволенні позову заявника була обґрунтована тим, що на справу заявника не поширювалась дія ЦК України (435-15) та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) . У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.

Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав вимогам пункту 5 статті 5 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок неправильної кваліфікації органами досудового розслідування, прокуратури і суду дій ОСОБА_1 останній незаконно перебував під вартою з 13 березня 2017 року до 30 грудня 2018 року, що свідчить про порушення його прав, гарантованих статтею 5 Конвенції та дає право на відшкодування моральної шкоди.

Визначений апеляційним судом ОСОБА_1 розмір моральної шкоди є правильним, з огляду на таке.

Згідно з практикою ЄСПЛ, здійснюючи оцінку того чи є надане заявнику відшкодування належним та достатнім врахуванню підлягають усі обставини справи та характер порушення Конвенції.

Зокрема, в ухвалі щодо прийнятності від 18 грудня 2012 року у справі "Валерій Владиславович Згоннік проти України" ЄСПЛ звернув увагу, що присуджена на національному рівні компенсація, яка є нижчою від суми, яку виплатив би суд за аналогічне порушення, все-одно може вважатися розумною, за умови, що відповідне рішення національних судів узгоджується з правовою традицією та рівнем життя у відповідній країні, швидко постановлене і виконане.

Водночас, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у зв`язку з тривалістю перебування ОСОБА_1 під вартою, апеляційним судом було враховано не лише прецедентну практику ЄСПЛ, а й обставини цієї справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд всупереч правових позицій, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 686/2373/15-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, неправильно визначив розмір моральної шкоди, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) виклала висновок щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" та вказала, що задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), є необхідною конкретизація такого поняття.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, у цій справі відсутня подібність змісту, суб`єктного складу та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, а наведені в касаційній скарзі як приклади не свідчать, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в означеній частині і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу в цій частині слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду в означеній частині - без змін.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначенням апеляційним судом порядку стягнення грошових коштів, з огляду на таке.

Положеннями статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (зокрема: заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратила внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20) та від 08 грудня 2021 року у справі № 466/5286/19 (провадження № 61-10493св21).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що резолютивна частина оскаржуваного судового рішення підлягає зміні шляхом виключення визначення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, та виду рахунку, з якого має бути здійснено списання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).