219/7527/16 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 25.05.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2020 року у складі судді Фролової Н. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 18 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 7 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку (далі - Умови та Правила), які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, становить договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис позичальника у заяві.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання, проте ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2016 року має заборгованість у розмірі 26 401,91 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог просилостягнути з відповідача заборгованість у розмірі 26 401,91 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2020 року, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при укладенні договору позивач не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону "Про захист прав споживачів", а саме про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Умови та Правила не містять підпису відповідача.

Звертаючись до суду з позовом, банк не надав оригінал кредитного договору від 18 серпня 2008 року № б/н, а додані на підтвердження позову розрахунок заборгованості та виписка з рахунку не підтверджують існування заборгованості, оскільки вони не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" направило поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не врахували, що виписка з карткового рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, тому повинна досліджуватись в сукупності з іншими доказами.

У тексті анкети-заяви зазначено початковий кредитний ліміт, підпис ОСОБА_1 проставлений навпроти поля: "картку та пін отримав", яка не заперечувала факт її підписання. Крім того, сторони погодили розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами в розмірі 2,5 %.

Суди не взяли до уваги, що згідно з розрахунком заборгованості та випискою з рахунку відповідач користувалась кредитними коштами, а також частково погашала заборгованість.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Копія анкети-заяви, справжність якої неможливо перевірити шляхом співставлення із оригіналом, є документом невідомого походження, а тому не може бути належним та допустимим доказом.

Наданий банком розрахунок заборгованості не є первинним документом, в ньому не зазначено посади осіб, відповідальних за здійснення такого розрахунку, відсутній особистий підпис та відомості, які дають змогу ідентифікувати таку особу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Вказана справа є малозначною (пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України). Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення дійшов висновку, що вони підлягають касаційному оскарженню з підстав визначених підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), з огляду на доводи заявника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, провадження № 61-6279св19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19, провадження № 61-10096св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження № 61-9618св19, від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18, провадження № 61-12253св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, провадження № 61-9882св20, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, провадження № 61-47353св18, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, провадження № 61-684св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, провадження № 61-21994св19, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, провадження № 61-35746св18; суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що 18 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил.

У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил ОСОБА_1 підтвердила, що підписані нею Умови та Правила становить між нею і банком договір про надання банківських послуг. Із заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що вона ознайомилася та згодна з Умовами та Правилами.

12 листопада 2013 року постійно діючий Третейський суд при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 серпня 2008 року в розмірі 22 078,32 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2014 року задоволено заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" від 12 листопада 2013 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2020 року ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2014 року скасовано. В задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" від 12 листопада 2013 року відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил, яка підписана сторонами, й Умов та Правил, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 18 серпня 2008 року укладено кредитний договір б/н у розмірі 7 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надало анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил, яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, АТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 18 серпня 2008 року станом на 30 червня 2016 року становить 45 695,46 грн.

З урахуванням рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" від 12 листопада 2013 року, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість в розмірі 22 078, 32 грн, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" в межах розгляду цієї справи підлягає стягненню решта сума заборгованості в розмірі 26 401,91 грн, з яких: 23 256,58 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 650,00 грн - за комісією за користування кредитом, 250,00 грн - штраф (фіксована частина) та 1 245,33 грн штраф (процентна складова).

Таким чином, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, а саме: заборгованість за процентами, комісією та штрафами.

Встановивши, що 18 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, згідно з яким відповідач отримала кредит в розмірі 7 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, заява разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при укладенні договору позивач не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону "Про захист прав споживачів", а саме про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Умови та Правила не містять підпису відповідача.

Крім того, суди зазначили, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачу наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором та, що саме Умови та Правила є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме вказані Умови та Правила мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, та відповідно, чи брала на себе зобов`язання відповідач з повернення кредиту, зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Суд апеляційної інстанції вказав, що з наданої до позову копії анкети-заяви від 18 серпня 2008 року неможливо встановити, який розмір комісії, пені та штрафів погодили між собою сторони. Крім того, банк не надав жодного доказу, який би містив підпис ОСОБА_1 про її ознайомлення з Умовами та Правилами, тому такі не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Суди дійшли висновку, що наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату відсотків, пені, комісій не містять підпису ОСОБА_1, а отже, позивач не довів, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодилася на приєднання до цих Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не надав належних і допустимих доказів, що відповідач розуміла саме ці умови та погодилася з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили Умови та Правила, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому у цій справі не можна вважати Умови та Правила складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Верховний Суд зазначає, що заява позичальника від 18 серпня 2008 рокуне містить визначеного розміру неустойки (пені, штрафів), отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Проте суди не взяли до уваги, що банк звертався до постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" у 2013 році.

Суд першої інстанції встановив, що 12 листопада 2013 року постійно діючий Третейський суд при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 серпня 2008 року в розмірі 22 078,32 грн.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Отже, звернення до третейського суду свідчить про зміну строку виконання основного зобов'язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 285/3950/17-ц, провадження № 61-41907сво18.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18; від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18; від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Отже, у 2013 році настав строк виконання договору в повному обсязі, то з цього часу право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пенею припинилося.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, не врахували наявність рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський Союз" від 12 листопада 2013 року, з урахуванням якого банк змінив строк виконання основного зобов`язання, що унеможливлює стягнення процентів та пені після закінчення терміну його дії, тому Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, провадження № 61-6279св19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19, провадження № 61-10096св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження № 61-9618св19, та не врахували, що виписка з карткового рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, тому повинна досліджуватись в сукупності з іншими доказами, проте це не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень саме з цих підстав.

Твердження судів, що наданий банком розрахунок не є підтвердженням боргу, оскільки не є первинним документом, є необґрунтованими, з огляду на таке.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ (в цьому випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

На підтвердження заборгованості кредитор надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, який разом з випискою з карткового рахунку підтверджує виникнення заборгованості з боргових зобов`язань та їх розмір, отже, є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, проте відповідач вказаний розрахунок не спростувала та власного не надала.

Висновки у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18, провадження № 61-12253св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, провадження № 61-9882св20, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, провадження № 61-47353св18, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, провадження № 61-684св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, провадження № 61-21994св19, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17, провадження № 61-35746св18, на які посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі яких відкрито касаційне провадження, стосуються подібних правовідносин, проте у наведених для порівняння справах, та у справі, яка переглядається встановлені різні обставини справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.