805/4715/15-а Про визнання незаконною постанову ДВС про закриття виконавчого провадження - 19.02.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Веремеєнко Олександра Володимировича, начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Хаваліц Івана Івановича про визнання постанови від 15 вересня 2014 року не законною, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2016 року (суддя-доповідач Жаботинська С.В., судді Васильєва І.А. та Казначеєва Е.Г.), -

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Веремеєнко Олександра Володимировича (далі - Відповідач 1), начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Хаваліц Івана Івановича (далі - Відповідач 2), в якому просила визнати незаконною постанову Відповідача 1 від 15 вересня 2014 року про закриття виконавчого провадження ВП № 43800110.

Позов мотивований тим, що на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 19 листопада 2013 року позивач звільнила приміщення, що розташоване за адресою: вул. Орджонікідзе, 54, м. Маріуполь. При цьому, згідно наказу Господарського суду Донецької області, таке звільнення приміщення мало супроводжуватися підписанням акта прийому-передачі приміщення. Відповідного акта позивач не підписувала та їй не пропонували його підписати. Позивач вважає, що державний виконавець передчасно закрив виконавче провадження.

Донецьким окружним адміністративним судом постановою від 15 лютого 2016 року (суддя Аляб'єв І.Г.) відмовлено у задоволенні вищевказаного адміністративного позову ОСОБА_1

Приймаючи постанову від 15 лютого 2016 року Донецький окружний адміністративний суд виходив з того, що позивач не обґрунтувала в чому полягає порушення її прав при прийнятті оскаржуваної постанови державного виконавця.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 01 липня 2016 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Веремеєнка О.В. про закінчення виконавчого провадження від 15 вересня 2014 року.

Стягнуто з Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1023 грн. 12 коп.

У своїй касаційній скарзі Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2016 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2015 року.

Касаційну скаргу відповідача вмотивовано тим, що апеляційний суд помилково скасував постанову суду першої інстанції, оскільки, всі дії державного виконавця вчинені правильно й відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та "Інструкції з організації примусового виконання рішень".

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 січня 2018 року касаційна скарга Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 01 лютого 2018 року прийнята до провадження та 16 лютого 2018 року призначена до розгляду у письмовому провадженні у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

Касаційна скарга має бути частково задоволена з таких підстав.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На переконання Суду такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права, а саме статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) стосовно "суду, встановленого законом" з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з '' питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ''". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Використаний у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Частиною першою статті 181 КАС України (також у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За правилами статті - 121-2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ГПК України (1798-12) ) скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Так, згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Частиною першою статті 181 КАС (також у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За правилами статті 339 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Таким чином, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Спірні правовідносини виникли у вересні 2014 року, відповідно у лютому та липні 2016 року постановлені рішення судів попередніх інстанцій, на той час діяли норми, за якими юрисдикція адміністративних судів не поширювалась на публічно-правові спори про оскарження дій органів державної виконавчої служби, щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскаржувана постанова державного виконавця прийнята в межах виконання наказу Господарського суду Донецької області.

Оскільки у справі, що розглядається, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 238, 239, 341 - 343, 349, 354 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2016 року в цій справі скасувати.