444/2318/18 Про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про надання земельної ділянки у власність, визнання недійсним державного акта про право власності на землю, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису в поземельній книзі - 10.05.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Мікули В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Малехівської сільської ради Жовківського району, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису в поземельній книзі.

Позовна заява мотивована тим, що під час інвентаризації земель смуги відведення виробничого структурного підрозділу "Кам`янка-Бузька дистанція колії" регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" виявлено, що в межах населеного пункту на території Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області на 20 км + 254 м - 20 км + 261 м перегону Рудно - Підбірці за ходом кілометрів з правої сторони від осі головної колії на відстані 8 метрів знаходиться земельна ділянка ОСОБА_1, тоді як ширина смуги відведення залізниці на даному перегоні становить 20 м від осі головної колії.

Зазначало, що вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні ПАТ "Укрзалізниця" та закріплена за регіональною філією "Львівська залізниця".

Право власності на земельну ділянку у відповідача виникло на підставі рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області 14 сесії 6 демократичного скликання від 03 квітня 2012 року № 17, відповідно до якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 580511 площею 0,0420 га.

Зазначене рішення Малехівської сільської ради та виданий на його підставі державний акт вважає незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, відтак такими, що підлягають скасуванню.

Позивач посилався на те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми пункту б частини 4 статті 84 ЗК України, який зазначає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, отже, Малехівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Ураховуючи наведене, ПАТ "Українська залізниця" просило суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області 14 сесії 6 демократичного скликання "Про затвердження технічної документації для передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1" від 03 квітня 2012 року № 17;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 580511 від 03 квітня 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

- скасувати запис у поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4622785700:01:009:0074 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 4622785700:01:009:0074 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачів на їх користь судовий збір.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позову АТ "Українська залізниця" відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідачів, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим, відповідачами не порушено прав позивача, а позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.

Районний суд зазначив, що у АТ "Укрзалізниця" відсутні належно оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а "План границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги", на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованими, що не дає підстав для скасування судового рішення.

При цьому суд взяв до уваги, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством на АДРЕСА_2 ще до будівництва залізниці на території с. Малехів (до 1962 року).

Апеляційний суд зазначив, що АТ "Укрзалізниця" відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а "План границ полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги", на який посилається позивач не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ "Українська залізниця" мотивована тим, що план смуги відведення залізниці є належним доказом землекористування та на підставі статті 17 Закону України "Про основи містобудування" є містобудівною документацією, що є основою, зокрема, для підготовки вхідних даних для розробки землевпорядної документації.

Зазначає, що суди попередньої інстанції не взяли до уваги, що, приймаючи рішення № 17 від 03 квітня 2012 року, Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області перевищила повноваження, визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин та території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Стверджує, що висновок апеляційного суду про те, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні та була закріплена за домогосподарством на АДРЕСА_2 ще до будівництва залізниці на території с. Малехів є безпідставними, оскільки ґрунтуються на витязі Малехівської сільської ради від 30 жовтня 2018 року № 1749/02-19, який є неналежним доказом у справі.

З огляду на зазначене, вважає, що спірна частина земельної ділянки площею 0,0086 га, що була передана у власність ОСОБА_1, входить до смуги відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ "Українська залізниця" вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 12 лютого 2020 року у справі № 715/2734/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (провадження № 61-1957св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 466/6098/14-ц (провадження № 61-4737св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

З огляду на рішення 14 сесії 6 демократичного скликання Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 03 квітня 2012 року № 17 "Про затвердження технічної документації для передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1" вирішено передати у приватну власність земельну ділянку площею 0,0420 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 580511 ОСОБА_1 на підставі рішення 14 сесії 6 скликання Малехівської сільської ради від 03 квітня 2012 року № 17 є власником земельної ділянки площею 0,0420 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в с. Малехів, Жовківського району Львівської області. Цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.

Згідно з викопіювання з інвентаризаційної карти с. Малехів 1972 року на АДРЕСА_2, зображена земельна ділянка площею 0,04 га, яка на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 (том 1, а. с. 55).

Відповідно до викопіювання з генерального плану с. Малехів 2008 року, спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Малехів та примикає до дороги на вул. Л. Українки (том 1, а. с. 56-57).

Дорога по АДРЕСА_1 перебуває на балансі сільської ради та обслуговується за її кошти, що підтверджується довідкою Малехівської сільської ради від 06 вересня 2018 року № 1148/02-13 (том 1, а. с. 59).

Згідно з витягом Малехівської сільської ради від 30 жовтня 2018 року № 1749/02-19 з погосподарської книги № 2 за 1955-1957 роки Дублянської сільської ради, с. Малехів, Брюховицького району Львівської області господарського обліку 1955-1957 року, за домогосподарством на АДРЕСА_2 обліковувалось 0,08 га землі та жилий будинок 1954 року забудови (том 1, а. с. 61).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга АТ "Українська залізниця" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року та постанова Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) .

Частиною другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина перша статті 23 Закону України "Про транспорт").

Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору у справі, що переглядається у порядку касаційного оскарження, є визнання незаконним та скасування рішення Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області 14 сесії 6 демократичного скликання "Про затвердження технічної документації для передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1" від 03 квітня 2012 року № 17; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 580511 від 03 квітня 2012 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 ; скасування запису у поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером 4622785700:01:009:0074 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування; скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 4622785700:01:009:0074 за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, АТ "Укрзалізниця" посилалось на те, що частина земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_1, належить до земель залізничного транспорту та перебуває у користуванні залізниці.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення сільською радою норм ЗК України (2768-14) при виділенні земельної ділянки, власником якої на момент звернення до суду з цим позовом є ОСОБА_1

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 444/2315/18, та від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2344/18 за позовом АТ "Українська залізниця" до власників земельних ділянок про визнання рішень сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України (435-15) виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173 ЦК України).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17(пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42, 43, 47, 49).

Також Верховний Суд звертає увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту свого права і шляхом скасування запису у поземельній книзі щодо земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису у поземельній книзі щодо земельної ділянки не призведе до припинення речових прав відповідача на земельну ділянку та скасування державної реєстрації таких речових прав.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17.

Отже, задоволення вказаних вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Виходячи із встановлених обставин, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильних висновків про відмову у задоволенні позову, але допустили помилки при мотивуванні своїх рішень, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити саме у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

За таких обставин рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду про те, що підставою для відмови у задоволенні позову є обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419Ц ПК України (2755-17) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.

В іншій частині рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.