Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Кравчука В.М., суддів: Анцупової Т.О., Стародуба О.П., розглянув у попередньому судовому засіданні справу №820/2124/16 за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду (суддя Панченко О.В.) від 07.07.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016 (колегія суддів у складі суддів: Калиновського В.А., Бенедик А.П., Філатова Ю.М.) у справі № 820/2124/16 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ГУСАРІВСЬКЕ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 28.04.2014 Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ГУСАРІВСЬКЕ" адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 87350, 31грн та судовий збір у сумі 1378 грн.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що і звіту відповідача про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2015 році у товариства становила 167 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 4 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 7 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році для відповідача становив 7 осіб. Однак, позивач вважає, що відповідачем не виконано вказаний норматив, що є підставою для нарахування адміністративно - господарських санкцій. Розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2015 рік становив 29116,77 грн., і тому відповідно, сума адміністративно - господарських санкцій становить 87350, 31грн. Враховуючи, що відповідачем добровільно не сплачено до Фонду адміністративно - господарські санкції за 2015 рік, позивач скористався наданим йому законом правом на звернення з даним позовом до суду.

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016, в задоволенні позову відмовлено.

4. 12.09.2016 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016 у справі № 820/2124/16.

5. У поданій касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016, а також прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивача в повному обсязі, та покласти на відповідача судові витрати за подачу касаційної скарги.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.09.2016 у зазначеній справі було відкрито провадження та установлено десятиденний строк для подачі заперечень. Станом на 14.02.2018 заперечення Відповідача на касаційну скаргу не надходило.

7. Жодних клопотань сторонами у справі не було заявлено.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини, що мають значення для справи.

8. Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма № 10-ПІ) за 2015 рік середньооблікова чисельність штатних працівників Відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ГУСАРІВСЬКЕ" становила 167 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 4 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 7 осіб.

9. Протягом 2015 року, товариством подано до Балаклійського районного центру зайнятості звіти форми № 3-ПН: від 25.03.2015 року, 24.04.2015 року, 25.05.2015 року, 26.06.2015 року, 13.07.2015 року, 26.08.2015 року, 01.10.2015 року, 02.11.2015 року, 01.12.2015 року, 29.12.2015 року.

10. Як підтверджується матеріалами справи, у т.ч. довідкою Балаклійського районного центру зайнятості № 507 від 11.04.2016, Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ГУСАРІВСЬКЕ", протягом 2015 року надавались звіти за формою № 3-ПН, в тому числі з позначкою "вакансії для інвалідів", відмов у працевлаштування інвалідів з боку підприємства не було.

11. Також, Відповідачем надавались оголошення до районної газети щодо вільних робочих місць для інвалідів.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли таких висновків.

13. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Позивачем не надано, у Позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Таким чином, у Позивача не було підстав звертатися до суду для застосування до Відповідача адміністративно-господарських санкцій.

14. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

15. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

16. Відповідно до ч. 3 ст. 18 згаданого Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

17. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. (ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону).

18. Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

19. Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

20. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

21. Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції знайшла правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства відповідача адміністративно-господарських санкцій. Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає хибними доводи Позивача, що Відповідач не дотримався норм чинного законодавства та не виконав норматив, встановлений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", тому не може бути звільненим від обов'язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, оскільки такі твердження спростовуються зібраними по справі доказами та вищевикладеними обставинами справи.

22. Окрім того, згідно ч.1 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

23. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України позивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції відзначив, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

25. При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч.3 ст.18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

26. Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

27. Враховуючи те, що Відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Позивачем не надано, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про правомірність позиції суду першої інстанції про те, що у Позивача не було підстав звертатися до суду для застосування до Відповідача адміністративно-господарських санкцій.

28. Крім того, зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

29. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції і вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також було допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

30. Скаржник в обґрунтування не надає жоден новий аргумент, крім заявлених в позовній заяві.

V. ОЦІНКА СУДУ

31. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

32. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

33. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

35. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

36. У справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03, Рішення від 03.04.2008, п. 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

37. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

38. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

39. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

1. Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2016 у справі № 820/2124/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.