192/2217/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 04.12.2019 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року у складі судді Щербини Н. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М. Петешенкової М. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 жовтня 2012 року у розмірі 27 598, 89 грн, з яких: 3 696, 98 грн - заборгованість за кредитом, 19 161, 49 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 950, 00 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 290, 42 грн - штраф (процентна складова).

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 12 жовтня 2012 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 5 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладено на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, що підтверджується його підписом у заяві.

Позичальник не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 березня 2016 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 27 598,89 грн.

На підставі викладеного, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом у розмірі 3 696, 98 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності того факту, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 5 000, 00 грн, а також ця сума відповідає сумі знятих готівкових коштів за період з 20 жовтня 2012 року по 13 листопада 2012 року, тому нарахована позивачем сума основної заборгованості станом на 31 березня 2016 року в розмірі 3 696, 98 грн є доведеною та підлягає стягненню з відповідача.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 19 161, 49 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 950, 00 грн заборгованості за пенею та комісією, а також нарахованих відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг штрафів в сумі 500 грн (фіксована частина) та 1 290, 42 грн (процентна складова) задоволенню не підлягають, оскільки як вбачається з довідки про умови кредитування, а також витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які затверджені наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, у них відсутній підпис позичальника, суду не надано доказів ознайомлення відповідача ОСОБА_1 саме з такими Умовами та Правилами надання банківських послуг, тому підстав для нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами немає.

Крім того, такі документи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року і повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначило, що позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну картку у розмірі 5 000, 00 грн, активно користувався кредитним лімітом, що підтверджується випискою про рух коштів та розрахунком заборгованості.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, не підлягають зменшенню у такому порядку через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 192/2217/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 жовтня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (без номера), за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 5 000, 00 грн шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил.

Відповідно до анкети-заяви від 12 жовтня 2012 року, відповідач згоден з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. У заяві також зазначено, що він ознайомлений і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім вказаної заяви, позивач також додав Довідку про умови кредитування, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, в яких містяться умови користування кредитними коштами, відсоткові ставки, строки повернення грошових коштів, умови застосування штрафних санкцій та сплати комісій за користування грошовими коштами .

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 березня 2016 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 27 598, 89 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 3 696, 98 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 19 161, 49 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 2 950, 00 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 290, 42 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна дійти висновку, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 12 жовтня 2012 року процентна ставка не визначена.

Крім того, в цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.

Пред`являючи вимоги про поверення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник), стягнути складові його повної вартості, в тому числі заборгованість за процентами, комісією, пенею та штрафами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 жовтня 2012 року, позивач послався на довідку про умови кредитування, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року.

У вказаних документах містяться умови користування кредитними коштами, відсоткові ставки, строки повернення грошових коштів, умови застосування штрафних санкцій та сплати комісій за користування грошовими коштами.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розумів відповідач і що він ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки (пені, штрафів) і саме у зазначених в цих документах розмірах та порядку нарахування.

Верховний Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період з часу виникнення спірних правовідносин (12 жовтня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 травня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття ним запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 жовтня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Такі висновки відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що наданий ПАТ КБ "ПриватБанк" витяг з Умов та Правил, який не містить підпис позичальника про ознайомлення з ними, не може вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за процентами, пенею, комісією та штрафами.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм надана належна правова оцінка та вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2016 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року залишити без змін.