562/2632/14-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 04.12.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2016 року у складі судді Шуляка А. С. та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Григоренка М. П., Шеремет А. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК (1618-15) України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

11 листопада 2014 року ПАТ "Дельта Банк" змінило предмет позову, а саме визначило предметом позову у цій справі стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір

№ 1701/0807/71-023, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 25 656,00 доларів США з розрахунку 9,5 % річних на строк до 16 серпня

2032 року. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 1701/0807/71-023-Z-1, згідно якого предметом іпотеки стала однокімнатна квартира, загальною площею 28,3 кв. м, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ "Дельта Банк" прийняло на себе зобов`язання за кредитним договором укладеним 17 серпня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 Взяті на себе зобов`язання щодо повернення отриманих в кредит коштів відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого у неї виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків, яка станом на 07 серпня

2014 року становить 331 954,72 грн. Під час розгляду справи позивачем неодноразово було збільшено позовні вимоги, зокрема в останній заяві Банк просив стягнути на його користь кредитну заборгованість, розраховану станом на 22 квітня 2015 року.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням збільшених позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 643 526,74 грн, з яких: 20 750,73 доларів США, що еквівалентно 462 246,98 грн, - заборгованість за тілом кредиту та 8 137,83 доларів США, що еквівалентно 181 279,76 грн, - заборгованість за відсотками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2016 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1701/0807/71-023 у розмірі 643 526,74 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат у справах.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок порушення ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасної сплати щомісячних платежів та відсотків за користування кредитом у неї виникла заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на 22 квітня 2015 року становить 643 526,74 грн, з яких тіло кредиту в розмірі

20 750,73 доларів США, що еквівалентно 462 246,98 грн та заборгованість за відсотками в розмірі 8 137,83 доларів США, що еквівалентно 181 279,76 грн і підлягає стягненню на користь позивача в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня

2016 року змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1701/0807/71-023, яка утворилась станом на 22 квітня 2015 року у загальному розмірі 643 129,33 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 462 246,98 грн, що за курсом Національного банку України становить 20 750,73 доларів США та заборгованість за відсотками в розмірі 180 882,35 грн, що за курсом Національного банку України становить 8 119,99 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у неї виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Однак, оскільки ПАТ "Дельта Банк" нараховувало відсотки за кредитним договором з порушенням умов пункту 3.2. цього договору, то рішення суду першої інстанції в частині їх стягнення підлягає зміні із застосуванням до їх обрахунку методу "факт/360", округл. до 0,44 центів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Здолбунівського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних нею судових рішень задоволено.

Зупинено виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу № 562/2632/14-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не були належним чином з`ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Вказує, що суди залишили поза увагою її доводи стосовно неправильного розрахунок кредитної заборгованості за кредитним договором, тому суди мали б відмовити у задоволенні недоведених позовних вимог. Наголошує на тому, що згідно висновку судової економічної експертизи від 23 березня 2016 року № 1668 судами було встановлено, що Банком було застосовано метод нарахування процентів, який не відповідає методу "факт/360", визначеному в умовах кредитного договору від 17 січня 2007 року №1001/0807/71-023. Також вказувала, що Банком було змінено розмір відсоткової ставки за договором з 9,5 % до 13 % річних, однак ним не було надано документального підтвердження стосовно того, що вона була ознайомлена з таким збільшенням відсотків. Зазначала, що у висновку експерта чітко вказано, що для проведення експертизи Банку необхідно подати додаткові документи, однак ні на вимогу експерта, ні на вимогу суду він їх не надав, тому вважає, що суди не мали права ухвалювати у справі оскаржувані судові рішення без витребування оригіналів документів вказаних експертом.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили,що 17 серпня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1701/0807/71-023, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 25 656,00 доларів США на строк до 16 серпня 2032 року зі сплатою 9,5 % річних (а. с. 5-10).

Згідно пункту 3.2. кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення. При розрахунку процентів за кількість днів у році приймається - 360. При цьому враховується перший день та не враховується останній день користування кредитом.

Сума нарахованих процентів за визначений період є тільки цілим округленим числом, без десяткових знаків. Позичальник уповноважує Банк самостійно округляти суму нарахованих процентів. Округлення процентів відбувається в такий спосіб: 44 центів - округлення до 0 доларів, понад 44 центів - до 1 долара.

17 серпня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №1701/0807/71-023, згідно якої пункт 1.3. договору доповнено підпунктом 1.3.1 наступного змісту: у випадку припинення трудових обов`язків позичальника з банком (за будь-якими обставинами, що передбачені Кодексом Законів про працю України (322-08) ) сторони досягли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувались при визначенні розміру процентної ставки при укладанні цього договору. У цьому випадку сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити відсоткову ставку на рівні 13 % річних з дня наступного за днем звільнення (а. с. 13).

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги в тому числі і за кредитним договором від 17 серпня 2007 року

№ 1701/0807/71-023 (а. с. 27-35).

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що станом на 25 травня 2012року за ОСОБА_1 рахувалась строкова заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 750,73 доларів США та заборгованість за строковими відсотками - 179,99 доларів США.

14 серпня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" на адресу відповідача було направлено досудову вимогу, якою повідомлено, що станом на 07 серпня 2014 року за кредитним договором обліковується прострочена заборгованість в розмірі

5 238,85 доларів США та роз`яснено, що у разі незадоволення цієї претензії Банк буде вимушений захистити свої права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 07 серпня 2014 року становить 26 868,31 доларів США (а. с. 23).

Також судами з наданого позивачем розрахунку було встановлено, що станом на 22 квітня 2015 року заборгованість позичальника перед Банком становила 643 526,74 грн, з яких тіло кредиту в розмірі 20 750,73доларів США, що за курсом Національного банку України становить 462 246,98 грн та заборгованість за відсотками в розмірі 8 137,83 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 181 279,76 грн (а. с. 102-105).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад." ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до підпункту 5.1.1. пункту 5.1 кредитного договору, позичальник зобов`язується забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, сплату комісій, у порядку та строк, встановлені цим договором, а також сплату неустойок та відшкодування банку збитків у випадках неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

Також судами встановлено, що пунктом 3.8 договору передбачено, що його сторони домовились без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною зобов`язань позичальника щодо строку виконання зобов`язань за цим договором та відповідних прав банку вимагати від позичальника виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі, у разі порушення позичальником строку платежів, встановлених пунктом 3.3. При настанні зазначених обставин строк виконання позичальником своїх зобов`язань (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним) за взаємною згодою сторін вважається таким, що настав, на десятий календарний день з дня направлення банком позичальнику повідомлення про зміну умов цього договору.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 07 серпня

2014 року ПАТ "Дельта Банк" направило ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення простроченої заборгованості та роз`яснено, що у разі незадоволення цієї вимоги Банк буде вимушений захистити свої права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 07 серпня 2014 року становить 26 868,31 доларів США.

Проте вказана вимога ПАТ "Дельта Банк" була залишена без задоволення, тому Банк 04 вересня 2014 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в повному обсязі та відсотків за користування кредитними коштами.

Задовольняючи позовні вимоги Банку суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення отриманих в кредит коштів та нарахованих на них відсотків належним чином не виконує, то позовні вимоги Банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим повністю погодитися з оскаржуваними судовими рішеннями в частині стягнення відсотків за кредитним договором суд касаційної інстанції погодитися не може з огляду на таке.

ПАТ "Дельта Банк" звертаючись 04 вересня 2014 року до суду з позовними вимогами про стягнення всієї кредитної заборгованості використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення всього розміру кредитної заборгованості кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, з чим погодилися й суди, задовольняючи його позовні вимоги.

Тривалість судового розгляду справи про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в позовній заяві Банку, тому строк дії кредитного договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Таким чином, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після зміни строку виконання кредитного зобов`язання, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором й після зміни строку виконання кредитного договору.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховуватипередбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Оскільки ПАТ "Дельта Банк" у вересні 2014 року звернулося до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в повному обсязі, то таким чином кредитор згідно вимог частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання кредитного договору та після цього має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором станом на 22 квітня 2015 року.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в повному обсязі, ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути на свою користь

75 581,96 грн, що за курсом Національного банку України становило

6 117,58 доларів США, у травні 2015 року Банк збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути на його користь заборгованість за кредитним договором в еквіваленті станом на 22 квітня 2015 року, а також збільшив розмір відсотків за кредитом та просив стягнути на його користь вже 181 279,76 грн, що за курсом Національного банку України становило 8 137,83 доларів США.

Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи оскаржувані судові рішення на вище викладені норми законодавства уваги не звернули, тому дійшли помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку відсотків за кредитним договором у розмірі 180 882,35 грн, що за курсом Національного банку України становило 8 119,99 доларів США нарахованих кредитором станом на 22 квітня 2015 року, після зміни строку виконання основного зобов`язання.

З врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та встановлених судами обставин справи з ОСОБА_1 на користь Банку підлягають стягненню нараховані відсотки за кредитним договором станом на час звернення до суду з позовними вимогами у розмірі 6 117,58 доларів США, тобто відсотки нараховані Банком до 09 вересня 2014 року.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до офіційного курсу долара США встановленого Національним банком України станом на 04 грудня 2019 року 1 долар США дорівнює

Тому рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від

02 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від

09 березня 2017 рокув цій частині підлягають зміні шляхом зменшення розміру відсотків за користування кредитними коштами до суми 146 454,86 грн, що станом на 04 грудня 2019 року еквівалентно 6 117,58 доларів США та відповідно зменшення загальної суми кредитної заборгованості до 608 701,86 грн.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що наданий Банком розрахунок заборгованості є неправильним, не заслуговують на увагу, оскільки останньою ні до суду першої інстанції, ні до судів апеляційної та касаційної інстанцій не було надано належних та допустимих доказів, що така заборгованість відсутня або що сплачені нею кошти в рахунок погашення такої заборгованості не були зараховані Банком у рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Судом апеляційної інстанції були враховані доводи ОСОБА_1 стосовно того, що Банком неправильно було розраховано відсотки за кредитним договором, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення неправильно нарахованих відсотків було зміно та стягнуто з позичальника на користь Банку відсотки за користування кредитними коштами з урахуванням положень пункту 3.2 цього договору.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно незаконного застосування Банком відсоткової ставки в розмірі 13 % річних, оскільки умовами додаткової угоди укладеної між нею та Банком було передбачено, що у разі припинення позичальником трудових обов`язків з Банком, останній має право в такому випадку без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити відсоткову ставку на рівні 13 % річних з дня наступного за днем звільнення.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи, тому ПАТ "Сведбанк" згідно додаткової угоди, укладеної між ним та позичальником встановив з листопада 2007 року відсоткову ставку в розмірі 13 %.

Отже таким чином судами не було встановлено, а позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що вона після 31 жовтня 2007 року перебувала у трудових відносинах ізПАТ "Сведбанк" і процентна ставка за кредитним договором мала становить 9,5 % річних, а не 13 % річних.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за кредитним договором.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року, то у зв`язку із залишенням без змін оскаржуваних судових рішень у незміненій після касаційного перегляду частині, необхідно поновити виконання вказаних судових рішень у незміненій частині.