666/5363/15-ц Про витребування майна з чужого незаконного володіння - 06.11.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 листопада 2016 року в складі судді Ігнатенко О. Й. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2017 року в складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Борка А. Л., Приходько Л. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Херсонська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Херсонської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року визнано право власності Закритого акціонерного товариства "Херсонліфт" (далі - ЗАТ "Херсонліфт") на нежитлове приміщення площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1, яке постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2009 року скасовано.

21 лютого 2008 року ЗАТ "Херсонліфт" продало вказане нежитлове приміщення Приватному підприємству "Інсайт Плюс" (далі - ПП "Інсайт Плюс") за ціною 21 949,00 грн.

З 27 лютого 2008 року це нерухоме майно тричі перепродавалося і за останнім договором купівлі-продажу від 18 березня 2008 року його власником стала ОСОБА_2, яка 23 лютого 2015 року подарувала це майно ОСОБА_1 й остання зареєструвала за собою право власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Посилаючись на те, що майно, належне Херсонській міській раді, вибуло з її володіння не з волі власника, Херсонська місцева прокуратура на підставі частини третьої статті 388 ЦК України просила витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Херсонської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 27,1 кв. м, розташовані у АДРЕСА_1, вартістю 21 949,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2017 року, позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Херсонської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що оскільки рішення суду, на підставі якого право власності на спірне нерухоме майно набуло ЗАТ "Інсайт Плюс", скасовано Вищим господарським судом України 21 липня 2009 року, спірне майно вибуло з володіння власника - Херсонської міської ради поза її волею й підлягає витребуванню від набувача ОСОБА_1 за правилами статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають обставинам справи, суди неправильно застосували частину першу статті 261, частину четверту статті 267, статтю 388 ЦК України, частину другу статті 45 ЦПК України 2004 року, частину третю статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор під час звернення до суду з позовом не обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва, не надав докази щодо підтвердження судом підстав для представництва, не надав докази на підтвердження того, що він попередньо, до звернення до суду, повідомляв про це Херсонську міську раду.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20 листопада 2007 року № 566 вирішено видати Управлінню комунальної власності свідоцтва про право власності, зокрема на нежиле приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

З наявного в матеріалах справи реєстраційного посвідчення від 05 липня 1988 року відомо, що володіння АДРЕСА_1 зареєстровано за місцевою радою на підставі рішення виконкому від 21 липня 1987 року № 176 та записано в реєстрову книгу за номером 1391.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року за ЗАТ "Херсонліфт" визнано право власності на нежитлові приміщення, в тому числі нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м. на АДРЕСА_1 .

Постановою Вищого господарського суду України від 21 липня 2009 року рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року скасовано, справу передано до Господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15 вересня 2009 року справу залишено без розгляду, отже, спірне майно повернуто до державної власності.

21 лютого 2008 року між ЗАТ "Херсонліфт" та ПП "Інсайт Плюс" укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ПП "Інсайт Плюс" отримало у власність нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

27 лютого 2008 року між ПП "Інсайт Плюс" та ТОВ "ДК-Сервісбуд" укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов ТОВ "ДК-Сервісбуд" отримало у власність нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

13 березня 2008 року ТОВ "ДК-Сервісбуд" уклало договір з ТОВ "Виснокс М", відповідно до умов якого ТОВ "Виснокс М" отримало у власність нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

18 березня 2008 року ТОВ "Виснокс М" уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, відповідно до умов ОСОБА_2 отримала у власність нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

23 лютого 2015 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 27,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відомо, що спірне приміщення належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий висновок висловлено у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про витребування з незаконного володіння відповідача на користь Херсонської міської ради нерухомого майна, як такого, що вибуло із володіння останнього поза його волею і тому підлягає витребуванню за правилами статті 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону, що регулюють спірні правовідносини, не підтверджені належними доказами та не спростовують мотивованих висновків суду.

Судами встановлено, що право власності за відповідачем на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано 23 лютого 2015 року, до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 прокурор звернувся 16 вересня 2015 року, тобто в межах позовної давності, оскільки порушення відповідачем прав Херсонської міської ради як власника нерухомого майна відбулося з моменту державної реєстрації цього майна, а саме з 23 лютого 2015 року.

Посилання касаційної скарги на порушення судом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним, оскільки прокурор реалізовував передбачену законом публічно-владну управлінську функцію з метою захисту прав держави в особі Херсонської міської ради.

Враховуючи наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь законного власника Херсонської міської ради за правилами статті 388 ЦК України є правильним, оскільки майно вибуло з володіння власника поза його волею на підставі рішення Господарського суду Херсонської області від 31 січня 2008 року, яке в подальшому було скасоване.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.