333/2936/17 Про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності та зняття заборони відчуження - 17.10.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Хамула Наталія Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 жовтня 2018 року у складі судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Хамула Н. Г., про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності та зняття заборони відчуження.

Позовна заява мотивована тим, що 23 грудня 2013 року між сторонами укладено договір довічного утримання, за умовами якого відповідач зобов`язалась довічно утримувати позивача та доглядати, а щомісячна сума утримання визначена у розмірі 300,00 грн. Однак відповідач прийнятих на себе зобов`язань не виконала, не надаючи обумовлену договором матеріальну допомогу.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив розірвати договір довічного утримання від 23 грудня 2013 року, визнати за ним право власності на 27/50 частини будинку АДРЕСА_1, припинивши право власності на вказану частку відповідача, та зняти заборону відчуження на 27/50 частин спірного будинку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 жовтня

2018 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір довічного утримання від 23 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. та зареєстрований в реєстрі за

Припинено право спільної часткової приватної власності ОСОБА_2 на

27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 251928323101.

Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової приватної власності на

27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 251928323101.

Скасовано заборону відчуження на 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу

Хамулою Н. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 3169, номер запису про обтяження 4007914.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із невиконання

ОСОБА_2 взятих на себе обов`язків за договором довічного утримання.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаруг ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 жовтня

2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

11 січня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають обставинам справи. Суди неправильно надали оцінку доказам, наявним в матеріалах справи та які були дослідженні у судовому засіданні.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Комунарського районного суду міста Запоріжжя.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 23 грудня 2013 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3168.

За умовами пункту 1 вказаного договору, відчужувач передає у власність набувача належні йому 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці розміром 0,0532 га, з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд.

Згідно з пунктом 6 договору матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відчужувачу оцінюється сторонами в розмірі 300,00 грн за взаємною згодою сторін.

Утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: а) забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній частині житлового будинку; б) забезпечення необхідними лікувальними засобами у відповідності до рецептів, виписаних лікувальними установами; в) забезпечення продуктами харчування.

Сторони домовились, що до обов`язків набувача не належать: придбання і ремонт побутової техніки; придбання одягу та взуття.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2013 року № 15222876, за

ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 23 грудня 2013 року № 3168 зареєстровано право спільної часткової приватної власності на

27/50 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу

Хамулою Н. Г. на наведене вище нерухоме майно накладено заборону відчуження в інтересах ОСОБА_1 до припинення чи розірвання договору, про що внесено відповідний запис до реєстру за № 3169.

21 березня 2014 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: " Мягкая дилатация ЛП. Концентрическая гипертрофия миокарда ЛЖ. Диастолическая (І тип) дисфункция ЛЖ. Мягкая митральная, мягкая трикуспидальная, мягкая пульмональная регургитация" (мовою оригіналу) та визначено відповідне лікування.

За змістом виписного епікризу з історії хвороби від 30 вересня 2016 року

№ 14961, ОСОБА_1 має клінічний діагноз: стабільна стенокардія, напруги ІІ ФК, дифузний кардіосклероз та гіпертонічну хворобу ІІ ст. високого риску.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Предметом заявлених позовних вимог є розірвання договору довічного утримання від 23 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3168, з підстав неналежного виконання набувачем ОСОБА_2 умов цього договору щодо утримання (догляду) відчужувача ОСОБА_1 .

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Установивши, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за договором довічного утримання, а саме, щодо матеріального забезпечення з утримання (догляду) в розмірі 300,00 грн та забезпечення ОСОБА_1 необхідними лікувальними засобами у відповідності до рецептів, виписаних лікувальними установами, забезпечення продуктами харчування, розпочинаючи саме з 23 грудня 2013 року, тобто з моменту укладення між сторонами спірного договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.

Безпідставними є доводи заявника про те, що вона належним чином виконувала зобов`язання за договором довічного утримання, проте позивач відмовлявся від їх отримання, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та судами попередніх інстанцій їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від

08 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від

12 грудня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду