536/597/16-а Про визнання протиправною та скасування постанови інспектора роти Управління патрульної поліції міста про притягнення особи до адміністративної відповідальності - 14.02.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти № 1 Управління патрульної поліції в. місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції рядовий поліції Літвякової Олени Миколаївни, за участю третьої особи -Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Кременчуцького районного суду Полтавської області, прийняту 24 червня 2016 року у складі головуючого судді Кузнєцова А. В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 03 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Бондара В. О., суддів: Кононенко З. О., Калитки О. М.,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до інспектора роти № 1 Управління патрульної поліції в місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції рядовий поліції Літвякової Олени Миколаївни, за участю третьої особи - Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови серії ПС2 № 665198 від 29 березня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. за порушення частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ).

В мотивування позову позивач зазначає, що 29 березня 2016 року вона, керуючи автомобілем "Hyundai Sonata", державний номер НОМЕР_1, здійснила зупинку з метою висадити дитину біля школи. Однак, працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно з яким позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення частини першої статті 122 КУпАП, що полягає у здійсненні зупинки в зоні дії дорожнього знаку "Зупинку заборонено", чим порушено вимоги пункту 3.34 Правил дорожнього руху України.

Позивач вказує, що здійснювала зупинку транспортного засобу по вулиці Ватутіна в місті Кременчуці Полтавської області, де відсутній знак, яким заборонено здійснювати зупинку чи стоянку автомобіля.

Вважаючи постанову серії ПС2 № 665198 від 29 березня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. неправомірною, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про її скасування.

Постановою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 січня 2018 року касаційна скарга Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 12 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свою касаційну скаргу мотивує наявністю дорожнього знаку 3.34 "Зупинку заборонено" поблизу ЗОШ № 18, розташованої по вулиці Ватутіна, 25 в місті Кременчуці Полтавської області, всупереч вимог якого позивач здійснила зупинку свого транспортного засобу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що інспектором роти № 1 Управління патрульної поліції в. місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції рядовим поліції Літвяковою Оленою Миколаївною прийнято постанову серії ПС2 № 665198 від 29 березня 2016 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. за порушення частини першої статті 122 КУпАП.

З постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що 29 березня 2016 року о 08:20 год. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_2, по вул. Ватутіна, 25 в м. Кременчуці здійснила зупинку в 30 м від дорожнього знаку "Зупинку заборонено", чим порушено вимоги пункту 3.34 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та скоєно адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП.

Наданим відеозаписом вул. Ватутіна, 25 в м. Кременчуці встановлено, що дорожній знак 3.34 "Зупинку заборонено" відсутній, а згідно наданих відповідачем фотознімків дія знаку розповсюджується на провулок Гвардійський в місті Кременчуці Полтавської області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду переконливих доказів про відповідність постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 обставинам справи, а саме, що зупинка транспортного засобу здійснювалась в районі дії знаку 3.34 "Зупинку заборонено", а відтак твердження позивача не спростовано.

Зазначена позиція була підтримана і Харківським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд зазначені висновки судів вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП (80731-10) , статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За змістом статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення. У ньому зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи (частина перша статті 256 КУпАП). Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами (частина друга статті 256 КУпАП). У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це; така особа має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання (частина третя статті 256 КУпАП). Протокол разом з іншими матеріалами справи, зокрема процесуально оформленими доказами, перелік яких встановлено у статті 251 Кодексу, надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення (частина перша статті 257 КУпАП). Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення визначено у главі 17 КУпАП (80731-10) .

Конституційний Суд України у рішенні від 26 травня 2015 року у справі № 5-рп/2015 (v005p710-15) за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини першої статті 276 КУпАП, передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

В мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

За Кодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень, в тому числі і ті, за які відповідальність передбачена статтею 122 Кодексу, розгляду у скороченому провадженні не підлягають.

Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Аналіз положень глави 22 Кодексу в системному зв'язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення "на місці вчинення правопорушення" і "за місцем його вчинення", які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідачем протокол про адміністративне правопорушення не складався, а відразу була прийнята оскаржувана постанова, хоча ОСОБА_1 не погоджувалась з допущеним правопорушенням.

Аналіз наведених норм та обставин справи дають підстави для висновку, що інспектором неправомірно на місці вчинення адміністративного правопорушення прийнято оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 665198 від 29 березня 2016 року, за якою ОСОБА_1 було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 гривень.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.