537/1339/16-ц Про стягнення боргу за договором позики - 04.09.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року у складі суддів: Кузнєцової О. Ю., Дорош А. І., Триголова В. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що за договором позики від 15 липня 2013 року передала в борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 24 500 доларів США, на умовах строковості з поверненням суми позики за вимогою позикодавця. Вказаним договором передбачено цільове використання грошових коштів, а саме придбання квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на неповернення суми позики, ОСОБА_1 просила стягнути суму боргу солідарно з відповідачів, як подружжя, оскільки договір позики укладений в інтересах сім`ї та в силу вимог частини четвертої статті 65 СК України створює обов`язки для обох з подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 лютого 2017 року у складі головуючого судді Сьоря С. І. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку заборгованість за договором позики в розмірі 661 222,75 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що грошові кошти отримані ОСОБА_3 у борг були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання квартири, а тому відповідно до вимог частини четвертої статті 65 СК України договір позики створив обов`язки для обох із подружжя.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2017 року апеляційну скаргуОСОБА_2 задоволено. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 лютого 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики скасовано й в задоволенні таких вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження того, що договір позики укладено за згодою другого подружжя та в інтересах сім`ї, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення суми боргу за таким договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2017 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясовав обставини справи, які мають значення для справи, склав висновки, які не відповідають матеріалам справи, надав односторонню та необ`єктивну оцінку доказам на користь відповідача ОСОБА_2, якою не доведено своїх заперечень, й не врахував доказів наданих стороною позивача на підтвердження своїх вимог, унаслідок чого дійшов незаконного висновку про те, що договір позики, укладений одним із подружжя, не створює обов`язків для другого із подружжя.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданих 12 червня 2017 року запереченнях, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи скарги не спростовують та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 537/1339/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 28 вересня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2015 року.

Згідно розписки від 15 липня 2013 року, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 24 500 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 та зобов`язався повернути суму позики за першою вимогою позикодавця.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1609, ОСОБА_3 придбав у Публічного акціонерного товариства "Фідокомбанк" квартиру АДРЕСА_1 за ціною 192 000 грн

Пунктом 9 вказаного договору визначено, що придбаний об`єкт нерухомості є спільною сумісною власністю подружжя, згоду на придбання якого надав другий з подружжя ОСОБА_5 (після розлучення ОСОБА_2 ).

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 березня 2016 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (після розлучення ОСОБА_2 ) право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, за кожним.

Пред`являючи даний позов, ОСОБА_1 зазначала про солідарний обов`язок відповідачів по погашенню заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що останні є подружжям, договір укладався в інтересах їх сім`ї.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя слід враховувати, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

У справі, яка переглядається, суди встановили правову природу укладеного між сторонами договору, а саме, що зобов`язання випливають з договору позики, за яким борг не повернуто, тому позивач має право на його повернення в судовому порядку.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 була обізнана про розписку та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_3 за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, саме на придбання квартири, а відтак, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову до іншого подружжя ОСОБА_2 відповідає вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_4,, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Судді:	В. О. Кузнєцов
	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко