161/13335/16-ц Про розірвання договору оренди землі - 04.09.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2017 року у складі головуючого-судді Кихтюка Р. М. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2017 року у складі суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стир Агро-М" (далі - ТОВ "Стир Агро-М") про розірвання договору оренди землі.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 2014 році між його батьком ОСОБА_2, який померІНФОРМАЦІЯ_1, та ТОВ "Стир Агро-М" був укладений договір оренди, за якими орендодавець передав у платне користування відповідачу земельну ділянку площею 1, 3623 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 листопада 2015 року (776-19) він, як спадкоємець ОСОБА_2 набув право власності на вказану земельну ділянку, яку має намір обробляти самостійно.

Крім того, сторонами договору оренди були порушені істотні умови зазначеного правочину, а саме: договір укладений на 5 років (до 30 квітня 2019 року), тоді як чинним законодавством передбачено мінімальний строк їх дії не менше 7 років; не зазначене місце розташування земельної ділянки; не визначено розміру орендної плати у грошовій формі.

Також ТОВ "Стир Агро-М" неналежним чином виконувало свої зобов`язання, оскільки сплачувало орендну плату з порушенням строків.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 19 серпня 2014 року між його батьком ОСОБА_2 та ТОВ "Стир Агро-М".

Заперечуючи проти позову, ТОВ "Стир Агро-М" зазначало, що відповідно до частини четвертої статті 93 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Зміни до цієї правової норми, якими передбачено мінімальний строк договору оренди землі 7 років, були внесені у лютому 2015 року. Позивач не звертався до відповідача з приводу зміни договору оренди та орендної плати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди земельної ділянки повністю відповідає нормам чинного законодавства на час його укладення, із зазначенням дати укладення договору, нормативної грошової оцінки землі та розміру орендної плати з урахуванням її щорічної індексації в грошовому еквіваленті. Відповідач своєчасно виплатив позивачу, як спадкоємцю ОСОБА_2 орендну плату за 2015 рік, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року. У 2016 році ОСОБА_1 не звертався до ТОВ "Стир Агро-М" за отриманням орендної плати. Таким чином, позивач не надав достатніх доказів на підтвердження обставин порушення істотних умов договору оренди землі та невиконання відповідачем обов`язку щодо вчасного внесення орендної плати за користування землею.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили, за який період відповідачем була виплачена орендна плата за видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року та не перевірили, чи сплатив відповідач орендну плату за 2014 рік. Суд першої інстанції не витребував доказів про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок та проігнорував заявлене представником позивача клопотання про витребування з реєстраційної служби оспореного договору оренди землі.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 червня 2018 року справу 161/13335/16-ц за позовом ОСОБА_1 ТОВ "Стир Агро-М" про розірвання договору оренди землі передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом заперечення/відзив на касаційну скаргу не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 19 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Стир Агро-М" був укладений договір оренди земельної ділянки площею 1, 3623 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області строком до 30 квітня 2019 року, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав 21 грудня 2014 року.

Пунктами 35-39 договору оренди земельної ділянки передбачені підстави зміни умов договору і припинення його дії, згідно яких перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни або розірвання договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного округу Волинської області від 11 листопада 2015 року, позивач ОСОБА_1 успадкував вказану земельну ділянку, яка належала на праві власності його батькові ОСОБА_2

ТОВ "Стир Агро-М" виплатило позивачу як новому власнику земельної ділянки орендну плату за 2015 рік, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року.

У 2016 році ОСОБА_1 не звертався до ТОВ "Стир Агро-М" за отриманням орендної плати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі статями 21, 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України (2755-17) ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою в пункті "д" частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства, якими врегульовано відносини, пов`язані з орендою землі, дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом "д" статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що позивач ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення ТОВ "Стир Агро-М" істотних умов спірного договору оренди земельної ділянки та систематичного невиконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати за користування землею, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для розірвання такого договору., який повністю відповідає нормам чинного на час його укладення законодавства.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, за який період відповідачем була виплачена оренда плата за видатковими касовими ордерами від 15 грудня 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що така виплата була здійснена орендарем за 2015 рік.

Аргументи скарги позивача про те, що суди також не перевірили, чи була сплачена відповідачем орендна плата за 2014 рік, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не посилався на вказану обставину, як на підставу своїх вимог, тому ця обставина не була предметом судового розгляду. Крім того, підставою для розірвання договору оренди є систематична (два або більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, в той час як у 2015 році відповідач своєчасно сплатив орендарю грошові кошти за спірним договором оренди земельної ділянки.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судді:	В. О. Кузнєцов
	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко