591/2161/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 28.08.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 червня 2017 року у складі судді Прокудіної Н. Г. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів:

Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 21 лютого 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № б/н, за умовами якого позивач надав позичальнику кошти у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту, що може бути змінений банком, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП - 2010 - 256 та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, який є договором приєднання, що підтверджується підписом

Відповідач взяті на себе кредитні зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 29 лютого 2016 року виникла заборгованість на загальну суму 14630,62 грн, з яких: 4753,83 грн - заборгованість за кредитом; 8103,90 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом;

600,00 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 672,89 грн - штраф (процентна складова).

У зв`язку з тим, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, позивач просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року,

у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної ним заборгованості та не спростував твердження відповідача про те, що сплачена ним сума у повному обсязі погасила його борг з урахуванням процентів за користування кредитом.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставин справи та не перевірили доводи позивача щодо розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають договір, однак свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Також зазначав, що відповідач сприяв незаконному використанню персональної інформації, а саме розголосив інформацію нанесену на картку третім особам та приховав вказану обставину від суду.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" не містять жодних обґрунтованих тверджень, які б вказували на хибність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не зазначають

у чому саме полягає порушення судами норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які повністю відповідають вимогам норм матеріального

і процесуального права, залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа передана до Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 лютого 2011 року ОСОБА_2, підписавши заяву, погодився з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

За вказаним договором, позичальнику встановлювався кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з випискою по рахунку відповідач користувався коштами з 02 червня 2014 року з використанням платіжної картки НОМЕР_1 .

Відповідно до виписки по карті клієнта N НОМЕР_1 від 18 листопада 2016 року, із зазначеної карти 19 серпня 2014 року знято грошові кошти в сумі 265,00 грн, 530,00 грн, 265,00 грн, 1325,00 грн, 397,50 грн, 397,50 грн, 397,50 грн

(а. с. 117). Розрахунок за товари по банківській картці відбувався у столиці Латвійської республіки у м. Рига.

Після виявлення незаконного зняття коштів, відповідач звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" на гарячу лінію 3700 із заявою про заблокування картки

27 серпня 2014 року за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР внесено відомості про крадіжку, скоєну невідомою особою, яка 19 серпня 2014 року отримала доступ до банківського рахунку ОСОБА_2, з якого викрала грошові кошти

у розмірі 3 530,00 грн (а. с. 82).

ОСОБА_2 шляхом зарахування коштів зі свого депозитного рахунку

20 вересня 2015 року сплатив 1 596,90 грн, і таким чином повернув банку використані ним кредитні кошти.

Зазначена сума була зарахована в погашення нарахованої суми заборгованості по процентах за користування кредитом та неустойки і комісії у розмірах, визначених Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", яку відповідач не підписував.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1073 ЦК Україниу разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року

№ 223, чинної на момент незаконного списання грошових коштів з рахунку відповідача, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що при здійсненні платіжних операцій 19 серпня 2014 року на загальну суму 3 530,00 грн відповідач особисто не використовував електронний платіжний засіб, ПАТ КБ "ПриватБанк" не надав доказів на підтвердження того, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому відповідач повідомив ПАТ КБ "ПриватБанк" та правоохоронним органам про вчинений злочин і не несе відповідальності за таку платіжну операцію здійснену за допомогою платіжної картки.

За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.