296/8984/14-Ц Про визнання права власності на нерухоме майно (димову трубу), витребування майна з чужого незаконного володіння - 21.08.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Житомирбудцукор" на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2017 року в складі судді Шалоти К. В. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2018 року в складі суддів: Талько О. Б.,

Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року товариство з додатковою відповідальністю "Житомирбудцукор" (далі - ТДВ "Житомирбудцукор") звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що у 1995 році Відкритому акціонерному товариству "Житомирбудцукор" (далі - ВАТ "Житомирбудцукор"), правонаступником якого є ТДВ "Житомирбудцукор", в процесі приватизації передано у власність приміщення котельні, до складу якої входила димова труба, розташоване на АДРЕСА_1 .

21 грудня 2007 року між ВАТ "Житомирбудцукор" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого останні набули право власності у рівних частках кожний на будівлю котельні під літерою "Д", загальною площею 528 кв. м, що знаходиться на

АДРЕСА_1 . В договорі наведений перелік приміщень, які входили до складу зазначеної котельні, до якого спірна димова труба не входила.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували право власності по Ѕ частині кожний на зазначені приміщення котельні у 2008 році.

Право власності на димову трубу було зареєстроване за ВАТ "Житомирбудцукор" 29 квітня 2011 року.

Крім того, право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірну трубу зареєстроване 18 жовтня 2011 року на підставі судового рішення від 29 березня 2011 року та рішення міськвиконкому від 05 жовтня 2011 року про оформлення права власності на цю трубу.

Проте рішення суду від 29 березня 2011 року скасоване 31 травня 2012 року судом апеляційної інстанції. 18 січня 2012 року Житомирський міськвиконком скасував частину рішення від 05 жовтня 2011 року про оформлення права власності на димову трубу за відповідачами. У січні 2012 року Житомирським Бюро технічної інвентаризації скасовано реєстрацію права власності на зазначену трубу за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У 2013 році ОСОБА_3 - дружина ОСОБА_1, звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського Бюро технічної інвентаризації про визнання дій протиправними та незаконними, скасування державної реєстрації права власності на спірну трубу за

ВАТ "Житомирбудцукор", який задоволено.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня 2013 року визнано право спільної сумісної власності на спірну димову трубу за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які 16 квітня 2015 року уклали між собою договір про поділ часток приміщення котельні разом з димовою трубою.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 грудня 2015 року скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня 2013 року, на підставі якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на димову трубу.

24 травня 2016 року спірне майно відчужене на користь ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну димову трубу не придбавали, отже, не набули у встановленому порядку права власності на неї.

У зв`язку із викладеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати за ТДВ "Житомирбудцукор" право власності на вказану димову трубу та витребувати її з володіння ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Житомирської області

від 23 січня 2018 року,в задоволенні позову ТДВ "Житомирбудцукор"відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що димова труба не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а входить до складу котельні та є приналежністю головної речі. Окрім того, судами враховано, що свідоцтво про право власності на спірну димову трубу, видане на ім`я ОСОБА_1,

є чинним та не скасоване у встановленому законом порядку.

Аргументи учасників справи

У лютому 2018 року ТДВ "Житомирбудцукор"подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що його право власності щодо спірної димової труби позивача не припинялося, а у відповідачів таке право не виникало.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.Зазначає, зокрема, що право власності позивача на спірну трубу матеріалами справи не підтверджується. Крім того, постановою Житомирського окружного адміністративного суду

від 13 березня 2014 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду Українивід 03 вересня 2014 року, преюдиційно встановлено відсутність права власності позивача на спірну димову трубу, у зв?язку з чим скасовано державну реєстрацію права власності ВАТ "Житомирбудцукор" на неї.

У вересні 2018 року ТДВ "Житомирбудцукор" подало до Верховного Суду пояснення на відзив ОСОБА_1, у якому зазначило, що його відзив

є необґрунтованим та не відповідає дійсним обставинам справи.

У грудні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 19 травня 1995 року ВАТ "Житомирбудцукор", правонаступником якого є ТДВ "Житомирбудцукор", передано у власність приміщення котельні, у тому числі цегляна димова труба, яке розташоване на

26 грудня 2007 року між ВАТ "Житомирбудцукор" та ОСОБА_1

і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого останні набули право власності у рівних частках кожний на приміщення котельні під літерою "Д", загальною площею 528 кв. м, а саме: приміщення 1-1 площею

40 кв. м, 1-2 площею 7,40 кв. м,1-3 площею 12,80 кв. м, 1-4 площею 14,70 кв. м,

1-5 площею 1,50 кв. м, 1-6 площею 1,60 кв. м, 1-7 площею 5,40 кв. м, 1-8 площею 1,50 кв. м, 1-9 площею 1,50 кв. м, 1-10 площею 10,80 кв. м, 1-11 площею 2,60 кв. м, 1-12 площею 1,30 кв. м, 1-13 площею 1,30 кв. м, 1-15 площею 24,90 кв. м,

1-16 площею 439, 30 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані приміщення котельні зареєстроване Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації") 08 серпня 2008 року по Ѕ частини за кожним.

29 квітня 2011 року право власності на приміщення котельні 1-14,

площею 33,30 кв. м, а також на димову трубу було зареєстроване

КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" за

ТДВ "Житомирбудцукор".

06 жовтня 2011 року виконкомом Житомирської міської ради на підставі свого рішення від 05 жовтня 2011 року та рішення Корольовського районного суду

м. Житомира від 18 березня 2011 року видано свідоцтво, відповідно до якого право власності на приміщення котельні, загальною площею 528 кв. м, а також на димову трубу належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках.

18 жовтня 2011 року останні зареєстрували право власності на вказане майно

у КП "Житомирське міжміське бюро технічної інвентаризації".

18 січня 2012 року рішення виконавчого комітету від 05 жовтня 2011 року

в частині оформлення права власності на димову трубу за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня 2013 року визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на димову трубу, що є приналежною річчю приміщення котельні.

13 березня 2014 року постановою Житомирського окружного адміністративного суду, залишеною в силі 03 вересня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України, визнано протиправними дії КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради щодо проведення

29 квітня 2011 року державної реєстрації права власності

ВАТ "Житомирбудцукор" на димову трубу позначеною літерою "Д1" на

АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності ВАТ "Житомирбудцукор" на спірну димову трубу (т. 1 а.с. 228?231).

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня

2013 року скасоване рішенням Апеляційного суду Житомирської області

від 16 грудня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю. Це рішення залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 30 травня 2016 року (т. 1 а.с. 79).

23 квітня 2015 року ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на приміщення котельні, загальною площею 289,1 кв. м, з димовою трубою.

Право власності на приміщення котельні з спірною димовою трубою зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 1134 та від 24 травня 2016 року

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладений в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що "метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

Відповідно до статті 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлено від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Тлумачення статті 187 ЦК України свідчить, що ознакою складової частини речі є неможливість відокремлення її від єдиної речі без її пошкодження або істотного знецінення. Пошкодження єдиної речі при виокремленні певної складової частини полягає в тому, що при цьому втрачається, що унеможливлює (хоч би і тимчасово) її функціонування. Суттєве знецінення єдиної речі при виокремленні певної складової частини знаходить свій прояв, зокрема, у тому, що єдина річ, хоча й може функціонувати, але виникають проблеми із забезпеченням умов безпеки та рівня комфорту осіб, що управляють та користуються єдиною річчю. Оскільки єдина річ існує тільки за наявності сукупності всіх її складових частин, при переході права на річ складові частини не підлягають відокремленню. Фактично це означає, що за відсутності хоча б однієї складової речі остання не може бути предметом правочину, спрямованого на перехід права власності на таку річ до іншого набувача.

Тому суди зробили правильний висновок, що димова труба не є самостійним об`єктом та обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.