646/4936/16-ц Про визнання права власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, поновлення порушеного права та вселення - 21.08.2019 Прийняття

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 646/4936/16-ц

провадження № 61-16824св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя - доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за позовом третьої особи) - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги не предмет спору, - ОСОБА_3,

треті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округуБєсєда Тетяна Дмитрівна, ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червоно - заводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2017 року у складі судді Салайчук С. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Довгаль А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Исторія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, поновлення порушеного права та вселення.

Позов мотивовано тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 24 червня 1994 року. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 червня 2010 року їх шлюб розірвано. В період шлюбу, 12 березня 2003 року, вони придбали 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу був укладений на ім`я відповідача. В травні 2003 року вона разом із сином зареєструвалася у вказаному домоволодінні та постійно проживала в житловому будинку літ. "А-1" . З 2009 року відповідач ОСОБА_2 добровільно виселився із будинку літ. "А-1" та пішов проживати в житловий будинок літ. "Г-1". Весною 2016 року став перешкоджати в користуванні спірним житлом.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя та вселити її в житловий будинок літ. "А-1" домоволодіння АДРЕСА_1 .

У жовтні 2016 року ОСОБА_3, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т. Д., ОСОБА_4., про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності та вселення.

Позов мотивовано тим, що він є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Вважав договір купівлі-продажу 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 частково недійсним, оскільки він мав бути співвласником вказаного домоволодіння, тоді як всупереч його інтересам договір був оформлений лише на ОСОБА_2 . Крім того, наразі його батько чинить перешкоди у користуванні частиною домоволодіння АДРЕСА_1 .

Просив суд визнати договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 20 березня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т. Д., недійсним в частині 2/9 частин. Визнати за ним право власності на 2/9 частин вищевказаного домоволодіння, та вселити його до будинку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності на частку в спільному сумісному майні подружжя, поновлення порушеного права та вселення задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя.

Вселено ОСОБА_1 в домоволодіння АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Позов третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда Т. Д., ОСОБА_4., про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності та вселення задоволено частково.

Вселено ОСОБА_3 в домоволодіння АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_1 Відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 надано достатньо доказів на підтвердження того, що у обох з подружжя на момент укладення договору купівлі-продажу 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 були наявні грошові кошти. Оскільки 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 на праві власності належить 1/3 частина вказаної нерухомості.

Враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають право користування будинком, а ОСОБА_2 чинить їм перешкоди, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо вселення їх у домоволодіння АДРЕСА_1 є доведеними та обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 домоволодіння АДРЕСА_1 та вселення її до даного домоволодіння, а також в частині вселення ОСОБА_3 до домоволодіння АДРЕСА_1, направити справу на новий розгляд до Червонозаводського районного суду м. Харкова, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не з`ясовані джерела придбання спірного майна. Позивач пропустила строк позовної давності, оскільки вже подавала в 2011 році позов про поділ майна. Відповідач ОСОБА_1 самостійно покинула спірне житло. Відсутні мотиви вселення ОСОБА_3 до спірного будинку.

Інші учасники справи заперечень або відзиву не подали.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільну справу № 646/4936/16-ц з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року до закінчення касаційного розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа № 646/4936/16-ц надійшла до Верховного Суду.

06 червня 2019 року справа передана судді-доповідачу Дундар І. О..

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 04 червня 1994 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Червонозаводського районного суду від 16 червня 2010року.

На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2003 року ОСОБА_2 придбав 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 .

Таким чином, 2/3 частини спірного домоволодіння придбано ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відповідачем ОСОБА_2 презумпція права спільної сумісної власності спростована не була.

Отже, суди дійшли обґрунтованих висновків, про те, що спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю та розподілили його.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем ОСОБА_1 пропущено позовну давність, про застосування наслідків спливу якої просив відповідач, необґрунтовані.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що "згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Частиною третьою статі 29 КпШС України (2006-07) передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності".

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишилась проживати спірному будинку і лише в 2015 році відповідач став чинити їй в цьому перешкоди.

Отже суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що позовна давність не пропущена.

Посилання відповідача на те, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізналась ще в 2011 році, коли звернулась до суду з позовом про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, безпідставне, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо конкретного предмету позову у тій справі.

Так само є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що судові рішення не містять мотивів щодо вселення третьої особи ОСОБА_3 до спірного будинку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судові рішення містять достатні обґрунтування щодо заявлених позовних вимог та заперечень проти позовів.

Суди правильно встановили характер спірних правовідносин, дослідили надані докази та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального правата зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 домоволодіння АДРЕСА_1 та вселення її до даного домоволодіння, та в частині вселення ОСОБА_3 до домоволодіння АДРЕСА_1 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук