524/8595/16-ц Про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю - 21.08.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2, Перша Кременчуцька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно за набувальною давністю,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2017 рокуу складі колегії суддів: Мартєва С. Ю., Хіль Л. М., Лобова О. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 15 квітня 1999 року він, його син ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приватизували квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла власник 1/3 частки квартири ОСОБА_3, яка не перебувала з ним та його сином в родинних відносинах. В серпні 2016 року він звернувся в Першу кременчуцьку державну нотаріальну контору із заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири, розташованої за вказаною вище адресою, яка належить померлій ОСОБА_3, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, через відсутність документів, що підтверджують родинні зв`язки між ним та спадкодавцем. Він та ОСОБА_2 з дня смерті ОСОБА_3 добросовісно, відкрито, безперервно і тривало користуються 1/3 частиною квартири, а тому має право на визнання за ним права власності на частину квартири за набувальною давністю.

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області проти задоволення позову заперечував, пославшись та те, що позивачем не доведено добросовісності заволодіння 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_3 Застосування набувальної давності передбачає відсутність підстави для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. В даному випадку існує інша підстава для виникнення права власності на спірне нерухоме майно - спадкування, тому позивач обрав не правильний спосіб захисту своїх інтересів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області рішенням від 24 березня 2017 року у складі судді Андрієць Д. Д. позовні вимоги задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_1 добросовісно заволодів чужим спірним майном і продовжує відкрито, безперервно володіти цим майном протягом десяти років, починаючи з 01 січня 2001 року, в зв`язку з чим він набув право власності на спірне майно.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 11 травня 2017 рокурішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 березня 2017 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що позивачу було відомо, що він у родинних стосунках з ОСОБА_3 не перебував, вона була матір`ю його вітчима. На час відкриття спадщини йому було відомо про відсутність у нього підстав для набуття права власності на спадщину після ОСОБА_3, а тому володіння ним зазначеною спадщиною не є добросовісним. Спадкове майно, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 за правом спадкоємства належала і належить державі.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2017 року та залишити в силі рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 березня 2017 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що факт відкритого та безперервного володіння ним спірним майном підтверджується показами свідків та іншими доказами наявними в матеріалах справи. Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області заяви про відумерлість спадщини не подавав та з дня смерті спадкодавця не вчиняв дій з прийняття спадщини після ОСОБА_3 Тобто з боку держави чи її уповноважених органів не було вчинено жодних дій, які б давали йому підстави усвідомити, що він незаконно володіє спірною частиною квартири. Відповідач не реалізував своє право з прийняття спадщини, а тому спірна частина квартири не перейшла у власність держави. Апеляційний суд залишив поза увагою пункти 5, 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) згідно з яким правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

У липні 2017 року Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що це рішення є законним і обґрунтованим, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дано належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Апеляційним судом правильно встановлено, що для прийняття спадщини державою, їй не було потрібно вчиняти будь-яких додаткових дій для її прийняття.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 квітня 2018 року справу № 524/8595/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (в рівних частинах по 1/3) належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядженням від 15 квітня 1999 року № 17042/1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 01 червня 1999 року серії НОМЕР_1 .

02 вересня 2016 року державний нотаріус Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Полтавської області постановою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що належить померлій ОСОБА_3, через відсутність документів, що підтверджують факт родинних відносин із померлою.

Також з вказаної постанови державного нотаріуса Першої кременчуцької державної нотаріальної контори Полтавської області встановлено, що інші спадкоємці для оформлення спадкових прав після померлої ОСОБА_3 не зверталися.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Установлено, що спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року (далі ? ЦК Української РСР (1540-06) ), а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом

спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому відмовив у позові, дійшовши правильного висновку про наявність спадкоємця в особі держави.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивач не є добросовісним набувачем 1/3 частини квартири, а відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, оскільки за змістом вищенаведених статей 524, 555 ЦК Української РСР спадкове майно ОСОБА_5 перейшло до держави.

Посилання в касаційній скарзі на добросовісність заволодіння позивачем спірним нерухомим майном, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, зокрема держава, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд залишив поза увагою пункти 5, 8 ЦК України (435-15) , є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм, оскільки ЦК Української РСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави. Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України (435-15) може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529- 531 ЦК Української РСР.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко В. М. Коротун