357/14311/17 Про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - 16.08.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у складі судді Дмитренко А. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Яворського М. А.,Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк") про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір № Z20.232.72496(далі - Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у сумі 73 000,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, строком на 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,00 % річних від залишкової суми кредиту, встановлено графік щомісячних платежів; кінцевий термін повернення коштів встановлено до 19 жовтня 2021 року (включно), але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за кредитним договором.

Вважає, що при укладенні Кредитного договору порушено права ОСОБА_1, як споживача відповідно до Законів України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , "Про третейські суди" (1701-15) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про інформацію" (2657-12) , "Про захист персональних даних" (2297-17) .

Зокрема, під час укладенням договору ОСОБА_1 не ознайомлено з умовами кредитування, не надано повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту, що суперечить частині другій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Пунктом 1.4 Кредитного договору встановлено плату позичальником Банку за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, що суперечить вимогам статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Пункт 1.6 Кредитного договору є недійсним, оскільки відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" страхування у спірних правовідносинах є добровільним, кредитор не має права жодним чином нав`язувати такі послуги та включати їх до кредитного договору.

Пункт 5.4 Кредитного договору, яким передбачено третейське застереження, відповідно до якого всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, не відповідає вимогам пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди".

Пункт 5.11 Кредитного договору не відповідає вимогам статті 8 Закону України "Про захист персональних даних", оскільки ОСОБА_1 фактично позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних.

За викладених обставин просив суд визнати недійсним кредитний договір укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" від 19 жовтня 2016 року № Z20.232.72496.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1.4 щодо встановлення плати за обслуговування кредиту та пункт 5.4 Кредитного договору від 19 жовтня 2016 року № Z20.232.72496, укладеного між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 .

У решті позову відмовлено.

Стягнуто з ПАТ "Ідея Банк" на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю, яка цілком усвідомлювала значення своїх дій, тому кредитний договір є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням статті 203 ЦК України.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ "Ідея Банк" посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами при вирішенні спору не враховано положення пункту 8 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відповідно до якого банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Оскільки, така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами, тому пункт 1.4 оспорюваного Кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту не підлягає скасуванню. Крім того, вказує, що у оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, тому така умова не суперечить частині п`ятій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Крім того, пункт 5.4 оспорюваного Кредитного договору, який передбачає третейське застереження, не може бути визнано недійсним, оскільки його наявність не позбавляє особу права на звернення до суду загальної юрисдикції за захистом своїх прав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" 19 жовтня 2017 року укладено кредитний договір №Z20.232.72496.

Відповідно до указаного договору Банк надав позивачу споживчий кредит на поточні потреби в розмірі 73 000,00 грн строком на 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,00 % річних від залишкової суми кредиту.

Відповідно до пункту 1.4 Кредитного договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, який наведено в розділі 6 кредитного договору.

Як вбачається з Графіка платежів, щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена фіксованими сумами.

Пунктом 2.1 Кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 19 дня/числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних платежів.

Відповідно до пункту 5.4 Кредитного договору всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення договору. Позичальник підписанням цього договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, суди надали належну правову оцінку відповідності пункту 1.4 Кредитного договору вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та дійшли мотивованого висновку про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення щомісячної сплати за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", який діяв на момент укладення оспорюваного кредитного договору, третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, на час укладання між сторонами кредитного договору 19 жовтня 2016 року, третейське застереження викладене у пункті 5.4, не відповідало вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки суди визнаючи недійсним пункт 5.4 Кредитного договору вірно застосували норми матеріального права.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що судами не правильно застосовано норми матеріального права при визнанні недійсними пунктів 1.4 та 5.4 Кредитного договору були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

З наведеного вбачається, що суди під час ухвалення рішень у повному обсязі дослідили надані докази на підтвердження заявлених вимог, правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.