534/394/16-ц Про захист прав споживача - 14.08.2019 Прийняття

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживача, посилаючись на те, що вона є клієнтом банку та власником карткового рахунку № НОМЕР_1 . В червні 2015 року їй стало відомо про те, що відповідач заблокував належний їй рахунок, тобто в односторонньому порядку припинив виконання своїх зобов`язань з видачі грошових коштів через банкомати та каси своїх відділень. Її неодноразові звернення та скарги банк залишив без задоволення, а грошові кошти не повернув. Вважає, що ПАТ КБ "ПриватБанк" безпідставно зупинило операції за її рахунком і відмовило у видачі залишку грошових коштів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати неправомірними дії банку щодо блокування карткового рахунку; стягнути з відповідача на свою користь розміщенні на її рахунку грошові кошти в розмірі 275 012,87 грн, три проценти річних за користування утримуваними коштами- 4 678,99 грн та інфляційні втрати - 7 922,42 грн.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 розміщенні на її рахунку грошові кошти в розмірі 275 012,87 грн, три проценти річних - 4 678,99 грн та інфляційні втрати - 7 922,42 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що дії відповідача щодо обмеження права позивача на користування картковим рахунком шляхом його блокування не відповідали вимогам законодавства, зокрема Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (1702-18) (далі - Закон № 1702-VII (1702-18) ). ПАТ КБ "ПриватБанк" не обґрунтувало належним чином правомірність блокування рахунку, відкритого на ім`я позивача, не надало відомостей та доказів того, що кошти на рахунку ОСОБА_1 отримані злочинним шляхом. Також не надано належних та допустимих доказів звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні, на думку банку, дії клієнта за наслідками блокування карткового рахунку. Таким чином, ОСОБА_1 доведено право вимагати стягнення з відповідача залишку коштів на рахунку, а також - трьох процентів річних за користування утримуваними коштамита інфляційних втрат. Однак вимога про визнання неправомірними дій банку щодо блокування карткового рахунку не підлягає задоволенню, оскільки в цій частині позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 листопада 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу за наявності певних обставин. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обов`язок банку звертатися до правоохоронних органів та доводити правомірність своїх дій щодо блокування рахунку клієнта. Крім того, ОСОБА_1 та суди не спростували доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" про те, що позивач здійснювала фінансові операції з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Комсомольського міського суду Полтавської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 квітня 2018 року справу № 534/394/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання неправомірними дій банку щодо блокування карткового рахунку в касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Судами встановлено, що на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 від 04 січня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" відкрило позивачу рахунок та видало картку для виплат № НОМЕР_1 .

Відповіддю ПАТ КБ "ПриватБанк" від 11 лютого 2016 року, наданою на запит позивача, підтверджується, що з 25 червня 2015 року банк призупинив (заблокував) здійснення операцій за вищевказаним рахунком з використанням платіжної картки.

Згідно з довідкою ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 16 лютого 2016 року на картковому рахунку № НОМЕР_1 були наявні грошові кошти в розмірі 275 012,87 грн.

У лютому 2016 року позивач звернулася до банку з вимогою про розблокування належного їй рахунку та виплату залишку коштів на ньому.

На звернення ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомило про необхідність надання нею документів на підтвердження походження грошових коштів, які надійшли на її рахунок в період з 01 січня по 23 листопада 2015 року.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно частинами першою, другою та четвертою статті 9 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). При цьому документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції клієнтом ідентифікація, верифікація клієнта здійснюються також у разі проведення ним фінансової операції на суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, які можуть бути пов`язані між собою. У разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта.

Частиною другою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України, зокрема: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах.

Тобто положеннями статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та частини сьомої статті 9 Закону № 1702-VII передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частиною п`ятою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що у разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Згідно з частиною шостою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Враховуючи відсутність у банку інформації (офіційних документів), необхідної (необхідних) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання цим суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, дії відповідача щодо зупинення фінансових операцій за рахунком позивача відповідали вказаним вище вимогам чинного законодавства України та не свідчать про порушення зобов`язань за договором банківського рахунку.

Однак вказані дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають відповідати усім вимогам Закону № 1702-VII (1702-18) .

Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України (2341-14) , та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно). Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) . Спеціально уповноважений орган у разі виникнення підозр може прийняти рішення про зупинення видаткових фінансових операцій на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) . У такому разі суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний в день отримання, але не пізніше 11 години наступного робочого дня після отримання відповідного рішення повідомити спеціально уповноваженому органу про залишок коштів на рахунку клієнта, фінансові операції (кошти) за яким були зупинені, та у разі зупинення фінансових операцій на транзитних рахунках суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум.

Частиною п`ятою статті 17 Закону № 1702-VII передбачено, що у разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України (2341-14) , не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов`язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб`єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.

Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб`єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-п`ятій вказаної вище статті, є остаточними та продовженню не підлягають.

Відповідно до частини третьої статті 10, частин першої та другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами встановлено, що неодноразові звернення позивача до ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо розблокування належного їй карткового рахунку залишилися без реагування.

ПАТ КБ "ПриватБанк" належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, не надало відомостей та доказів того, що кошти на рахунок ОСОБА_1 надійшли злочинним шляхом. Також не надано належних та допустимих доказів своєчасного звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні, на думку банку, дії клієнта за наслідками блокування карткового рахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що дії відповідача щодо обмеження права користування картковим рахунком позивача шляхом його блокування не відповідали вимогам законодавства, зокрема Закону № 1702-VII (1702-18) , суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивача розміщених на її рахунку грошових коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час утримання цих коштів та трьох процентів річних.

Доводів щодо неправильності проведених судами розрахунків у касаційній скарзі не наведено.

Аргументи касаційної скарги про те, що банк має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу за наявності певних обставин, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з вищенаведеною частиною другою статті 17 Закону України № 1702-VII спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене на підставі частини першої цієї статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) .

Згідно з пунктом 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.

Тобто блокування карткового рахунку є правомірним лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України № 1702-VII (1702-18) .

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем встановленої Законом України № 1702-VII (1702-18) процедури інформування правоохоронних органів про фінансові операції за картковим рахунком ОСОБА_1 щодо підозри про неправомірність їх проведення.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про обов`язок банку звертатися до правоохоронних органів та доводити правомірність своїх дій щодо блокування рахунку клієнта.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	М. Ю. Тітов