635/9536/14-ц Про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - 14.08.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року у складі судді Березовської І. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили в процесі розгляду справи, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 30 грудня 2010 року № 1014 ОСОБА_1 на сім`ю в складі 4 осіб був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 . В ордері були зазначені донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2, онук - ОСОБА_3 та колишній зять - ОСОБА_3 . Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано 19 червня 2002 року, після чого він припинив спілкування з колишньою дружиною та сином і вже не був членом сім`ї ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_3 залишився зареєстрованим за адресою проживання ОСОБА_1, то був включений в ордер. Після отримання ордера ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вселилися у спірну квартиру. Головою Пісочинської селищної ради було продовжено дію ордера з 27 червня 2012 року по 27 липня 2012 року, однак ОСОБА_3 своїм правом на вселення не скористався. Враховуючи викладене, позивачі просили визнати його таким, що втратив право на вселення та не набув права користування жилим приміщенням.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, про поновлення порушеного права, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення, посилаючись на те, що з листопада 2010 року по 30 квітня 2014 року він відбував покарання в місцях позбавлення волі і не міг скористатися своїм правом на вселення. Він набув право користування спірною квартирою з моменту видачі ордера і за ним зберіглося це право згідно з частинами третьою, п`ятою статті 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР). Після звільнення з місць позбавлення волі він намагався вселитися у спірну квартиру, проте відповідачі чинять йому перешкоди в цьому.Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, вселити його у зазначену квартиру.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2015 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, об`єднано їх в одне провадження.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщення - квартирою АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, про поновлення порушеного права, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні житлом та вселення відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в період з 23 травня 2012 року по 25 березня 2013 року ОСОБА_3 перебував на волі і з 27 червня 2012 року протягом майже 9 місяців не скористався своїм правом на вселення у спірну квартиру, не звертався в цей період до відповідних органів із заявами про наявність перешкод у цьому, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин не вселення понад строки, встановлені статтею 72 ЖК Української РСР. Судом не взято до уваги показання допитаних під час судового розгляду свідків, оскільки відомі їм події мали місце у 2012 році і не є значущими для них. Звернення ОСОБА_3 до відповідних органів з приводу усунення перешкод у вселенні та користуванні квартирою мали місце у 2014 році, тобто після спливу строку, передбаченого статтею 71 ЖК Української РСР, тому причини не вселення його у спірну квартиру є неповажними і наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування квартирою.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а його зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що на момент видачі ордера на спірну квартиру він утримувався під вартою, у зв`язку з чим не міг скористатися своїм правом на вселення, тому суди помилково не застосували положення пункту 7 частини третьої, частини п`ятої статті 71 ЖК Української РСР. Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлені з тих підстав, що він не скористався своїм правом на вселення у спірне жиле приміщення та не проживав у ньому у 2014 році, а не у 2012-2013 роках, тому суди вийшли за межі позовних вимог. Судами не дано правової оцінки показанням свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтвердили факт чинення йому перешкод у вселенні та користуванні спірною квартирою. Іншого житла він не має та не може стати на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки згідно з ордером на спірну квартиру має право користування нею. Крім цього, апеляційний суд розглянув справу без проведення судових дебатів, чим позбавив його права на виступ у них з промовою.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Харківського районного суду Харківської області, а ухвалою від 29 червня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу № 635/9536/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 30 грудня 2010 року № 1014 ОСОБА_1 на сім`ю, яка складалася з доньки ОСОБА_2, онука ОСОБА_4 та зятя ОСОБА_3, було видано ордер від 31 грудня 2010 року №148 на право зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

На момент видачі ордера шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим 19 червня 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Лозівського міського управління юстиції Харківської області.

01 лютого 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знято з попереднього місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .

У 2012 році ОСОБА_1, ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_4 вселилися у спірну квартиру на підставі вказаного ордера, строк дії якого було подовжено головою Пісочанської селищної ради з 27 червня 2012 року по 27 липня 2012 року.

В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_4, однак їм було відмовлено у реєстрації за вказаною адресою з тих підстав, що для реалізації житлових прав заявникам необхідно узгодити питання з уповноваженим органом з урахуванням змін, які відбулися стосовно не вселення в надане приміщення ОСОБА_3, який не виключений з ордера.

ОСОБА_3 не вселився у спірну квартиру та залишився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з довідкою про звільнення серії ХАР № 00282 ОСОБА_3 був засуджений Лозівським міськрайонним судом Харківської області до 3 років 9 місяців позбавлення волі, з 08 листопада 2010 року по 23 травня 2012 року, а також з 25 березня 2013 року по 30 квітня 2014 року перебував під вартою.

Листом Пісочинської селищної ради від 12 лютого 2016 року № 257 підтверджено, що у травні 2014 року та в січні 2015 року ОСОБА_3 двічі усно звертався до селищної ради з питань реєстрації та вселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування ордера.

Листом Харківського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 21 березня 2016 року № 3486оз/119-90/05/25-2016 було повідомлено, що відповідно до бази ІІПС "Армор" Харківського ВП ГУНП в Харківській області звернень чи повідомлень від ОСОБА_3 в період з 23 травня 2012 року по 25 березня 2013 року та з 30 квітня 2014 року по 01 листопада 2014 року щодо перешкоджання йому у вселенні у квартиру АДРЕСА_1 або в порушенні його прав щодо реєстрації місця проживання за зазначеною адресою не надходило.

Порядок забезпечення громадян жилими приміщеннями і надання їм жилих приміщень у користування регулюється Розділом ІІІ ЖК Української РСР та Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила).

Відповідно до частини першої статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з пунктом 69 Правил на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Пунктом 66 Правил передбачено, що в надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення.

Відповідно до пункту 72 Правил при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Статтею 71 ЖК Української РСР в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема у випадку 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. У випадках, передбачених, зокрема пунктом 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у цьому пункті. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У члена сім`ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв`язку із включенням до ордера, а не у зв`язку із вселенням у це приміщення. Тому в разі не вселення у приміщення без поважних причин у строки, передбачені статтею 71 ЖК Української РСР, ця особа визнається судом такою, що втратила, а не такою, що не набула правом на користування наданим на сім`ю жилим приміщенням.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 60 ЦПК України, 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а також про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази в їх сукупності, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 не скористався своїм правом на вселення в період з 27 червня 2012 року по 25 березня 2013 року, коли він перебував на волі і дію ордера було продовжено. Крім цього, ОСОБА_3 не звертався в цей період до відповідних органів із заявами про наявність перешкод у вселенні.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що він не міг скористатися своїм правом на вселення у зв`язку з утриманням під вартою, не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою про звільнення серії ХАР № 00282, якою підтверджено, що з 23 травня 2012 року по 25 березня 2013 року він перебував на волі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про розгляд справи поза межами заявлених вимог з обґрунтуванням того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заявляли позов з підстав його непроживання у спірній квартирі у 2012-2013 роках, спростовуються змістом позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якій, обґрунтовуючи позовні вимоги, вони посилалися на те, що дію ордера від 31 грудня 2010 року №148 на право зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 - було продовжено з 27 червня 2012 року по 27 липня 2012 року, однак ОСОБА_3 у цей період і до часу звернення до суду не скористався своїм правом на вселення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, і дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 без поважних причин не вселився в житлове приміщення у строки передбачені статтею 71 ЖК Української РСР, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212- 215, 303, 304, 315 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд розглянув справу без проведення судових дебатів, чим позбавив його права на виступ у них з промовою, спростовуються журналом та звукозаписом судового засідання від 31 січня 2017 року, згідно з яким в судових дебатах виступали з промовами учасники справи, зокрема ОСОБА_3 і його представник ОСОБА_7, які підтримали доводи апеляційної скарги, просили скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	М. Ю. Тітов