722/737/17 Про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва - 07.08.2019 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Побережної О. Д.,та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н., Половінкіної Н. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сокирянської міської ради Чернівецької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.

В обґрунтування позову зазначила, що з 8 листопада 2000 року є власником квартири АДРЕСА_1 .

З метою покращення житлових умов у 2004 році вона отримала у Сокирянській міській раді Чернівецької області дозвіл на здійснення добудови розміром 5х4 м до належної їй квартири у багатоквартирному будинку. На виконання цього дозволу 22 вересня 2004 року Сокирянське районне проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро виготовило архітектурно-будівельний паспорт № 75/04, а 13 жовтня 2004 року районна інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Сокирянської районної державної адміністрації видала дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт № 134.

При виготовленні архітектурно-будівельного паспорта 22 вересня 2004 року начальник районного проектно-виробничого архітектурно-планувального бюро Гладка Л. М. провела обстеження земельної ділянки та здійснила винесення у натурі вісей добудови до житлового будинку. Вісі будівель закріплено на місцевості дерев`яними кілками в кількості 4 штук та передані позивачу на зберігання.

Після завершення будівництва Сокирянським районним бюро технічної інвентаризації 6 жовтня 2014 року виготовлено технічний паспорт на квартиру з урахуванням здійснених змін, відповідно до якого загальна площа квартири становить 65,20 кв.м, у тому числі кімната площею 13,8 кв.м, кімната площею 23,3 кв.м, кухня площею 11,5 кв.м, вбиральня (поєднана) площею 5,50 кв. м. і коридор 11,10 кв.м.

Позивач зазначає, що під час проведення будівельних робіт дотримані архітектурні, будівельні, санітарні та екологічні норми, а з початку будівництва жодних заяв, претензій та скарг не надходило, що свідчить про відсутність факту порушення прав інших осіб даним будівництвом.

У травні 2016 року з метою введення завершеної будівництвом добудови в експлуатацію вона звернулася до Сокирянської міської ради Чернівецької області з заявою щодо оформлення земельної ділянки під здійснену добудову, проте рада надала відповідь про те, що для винесення питання щодо приватизації даної земельної ділянки на розгляд необхідна колективна заява усіх співвласників житлового будинку.

Однак співвласники житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 відмовляються оформляти право власності на земельну ділянку, мотивуючи це тим, що після його оформлення необхідно нести витрати зі сплати земельного податку.

Посилаючись на те, що у зв`язку з відмовою у виділенні земельної ділянки під добудову це будівництво вважається самочинним, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на нерухомий об`єкт, який необхідно ввести в експлуатацію, а саме кухню площею 11,5 кв.м та вбиральню (поєднану) площею 5,50 кв.м, що добудовані до квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що позивач зверталася до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області з питання прийняття в експлуатацію добудови до квартири, а також дійшов висновку про відсутність визначених статтею 376 ЦК України підстав для визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво, так як земельна ділянка для здійснення прибудови їй у подальшому під збудований об`єкт не виділялася.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані кухню і вбиральню, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що при купівлі 8 листопада 2000 року квартири АДРЕСА_1 до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок, нарівні з іншими власниками квартир.

Вказує, що при вирішенні справи суди не встановили правовий статус спірної земельної ділянки, не дослідили генеральний план міста, не з`ясували площу закріпленої за будинком земельної ділянки і не перевірили, чи виділялася вона будь-кому у користування чи у власність.

Вважає, що у даному випадку немає підстав для висновку, що прибудова здійснена на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, так як ця ділянка розташована у межах міста і за цільовим призначенням є землею житлової й громадської забудови.

На думку заявника, суди не звернули уваги на те, що у 2004 році законодавство не вимагало виділення земельної ділянки перед отриманням дозволу на початок здійснення будівельних робіт.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 1 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 листопада 2000 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) придбала у ОСОБА_6 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 47,8 кв.м та житловою площею 22,8 кв.м.

Ця квартира розташована на першому поверсі одноповерхового багатоквартирного будинку та складається з однієї кімнати житловою площею 22,8 кв.м, кухні площею13,8 кв.м і коридору площею 11,2 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Сокирянської міської ради Чернівецької області № 191 від 25 червня 2004 року ОСОБА_1 надано дозвіл на здійснення добудови розміром 5х4 м до належної їй квартири.

У вересні 2004 року Сокирянським районним проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро виготовлено архітектурно-будівельний паспорт №75/04 на цю добудову.

13 жовтня 2004 року районною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Сокирянської районної державної адміністрації надано ОСОБА_1 дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт зі здійснення добудови до квартири АДРЕСА_1 площею 24,4 кв.м. Підставою видачі дозволу стала проектна документація, узгоджена та зареєстрована за № 75/04 від 22 вересня 2004 року Сокирянським районним проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро.

З копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 суди встановили, що після здійснення добудови дана квартира має загальну площу 65,2 кв.м, розташована на першому поверсі одноповерхового багатоквартирного будинку та складається з двох кімнат загальною площею 37,10 кв.м (у тому числі перша кімната 13,8 кв.м і друга кімната 23,3 кв.м), кухні площею 11,5 кв.м, вбиральні площею 5,5 кв.м та коридору площею 11,1 кв.м; здійснена до квартири добудова має площу 17 кв.м.

4 травня 2016 року Сокирянська міська рада Чернівецької області на усне звернення ОСОБА_1 щодо оформлення земельної ділянки під здійснену нею добудову роз`яснила, що відповідно до статей 89, 118, 122 ЗК України приватизація земельної ділянки співвласникам житлового будинку можлива за умови звернення всіх співвласників будинку до міської ради з відповідним клопотанням та копією правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на будинок.

Інші власники квартир у будинку по АДРЕСА_1 наміру приватизувати земельну ділянку, на якій розташований будинок і яка необхідна для його обслуговування, не мають.

Обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 зверталася до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області щодо прийняття здійсненої нею добудови в експлуатацію, судами не встановлено.

Земельна ділянка, на якій здійснена добудова, ні на час здійсненні будівництва, ні після його завершення ОСОБА_1 не виділялася.

Також судами не встановлено обставин щодо закріплення за будинком по АДРЕСА_1 земельної ділянки та надання її у власність чи користування співвласникам будинку.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частина перша статті 376 ЦК України визначає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (у редакції цієї статті станом на дату отримання дозволу на здійснення будівництва - без належного дозволу чи належно затвердженого проекту), або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частинами другою і третьою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна у разі, зокрема, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або на ділянці, що відведена не для цієї мети.

Під відведенням (наданням) земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів, укладених із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Мета надання земельної ділянки вказується у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Таким чином, за відсутності рішення компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування, здійснення на цій ділянці будівництва вважатиметься самочинним будівництвом на ділянці, що не відведена для цієї мети.

Встановивши, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 у власність чи користування не виділялася, тобто позивач здійснила будівництво на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, і у подальшому ця земельна ділянка не була їй надана у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність визначених статтею 376 ЦК України правових підстав для визнання за позивачем права власності на об`єкт самочинного будівництва.

Правильним також є висновок судів попередніх інстанцій про передчасність заявлених позовних вимог з тих підстав, що позивач не довела звернення до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області щодо прийняття здійсненої нею добудови в експлуатацію і отримання відмови у цьому.

За таких обставин касаційний суд приходить до висновку, що суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили рішення про відмову у позові з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника про те, що при купівлі 8 листопада 2000 року квартири АДРЕСА_1 до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок, нарівні з іншими власниками квартир, касаційний суд відхиляє.

Стаття 30 ЗК України 1990 року, який був чинним на час купівлі квартири позивачем, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку у разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

У даній статті зазначено про перехід права власності чи користування, а не про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування (статті 17, 19 ЗК України у тій же редакції), тобто особа, до якої перейшло право власності на будівлю чи споруду, набуває право власності чи право користування земельною ділянкою у тому обсязі, що мав попередній власник.

Позивач, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, не надала доказів того, що на день купівлі нею квартири АДРЕСА_1 попередній власник ОСОБА_6 у визначеному законодавством порядку набув право користування земельною ділянкою за цією адресою і таке право перейшло до неї одночасно із правом власності на квартиру.

Судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що за будинком по АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка певної площі і компетентний орган державної влади чи місцевого самоврядування приймав рішення про передачу такої земельної ділянки у власність чи надання її користування співвласникам будинку.

Таким чином, твердження заявника про те, що при купівлі квартири до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок, безпідставні.

Посилання заявника на те, що при вирішенні справи суди не встановили правовий статус спірної земельної ділянки і не дослідили генеральний план міста, касаційний суд відхиляє як такі, що не мають правового значення для правильного вирішення справи. Суди попередніх інстанцій мотивували висновок про відмову у позові тим, що позивачу земельна ділянка у власність чи користування ні до, ні після здійснення добудови не виділялася; висновків щодо того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 має інше цільове призначення і не віднесена до земель житлової і громадської забудови, для спростування чого необхідно дослідили генеральний план міста, оскаржувані судові рішення не містять.

Під зазначеним у статті 376 ЦК України самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, розуміється не лише спорудження нерухомого об`єкта на земельній ділянці із іншим цільовим призначенням, а і будівництво на земельній ділянці, що узагалі не відведена особі, яка здійснює будівництво.

За таких обставин відсутність у ОСОБА_1 набутого у встановленому законодавством порядку права власності чи користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 свідчить про здійснення нею будівництва на ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Твердження заявника про те, що у 2004 році не вимагалося виділення земельної ділянки перед отриманням дозволу на початок здійснення будівельних робіт, касаційний суд вважає помилковими.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва і архітектури та житлової політики України від 5 грудня 2000 року № 273 (z0945-00) , яке було чинним на час отримання позивачем дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт, для одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до інспекції держархбудконтролю, зокрема, документ, що посвідчує право власності забудовника (замовника) чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, на якій буде розміщено відповідний об`єкт.

У пункті 3.11 цього Положення зазначено, що індивідуальним забудовникам житлових будинків, господарських та побутових споруд дозволи на виконання будівельних робіт надаються на підставі заяви забудовника, документа, що посвідчує право власності чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, дозволу на будівництво об`єкта містобудування, який видається відповідним органом виконавчої влади, проектної документації, погодженої місцевими органами у справах містобудування і архітектури, а також зобов`язання виконавця робіт, якщо будівництво здійснюється підрядним способом.

Вказані положення законодавства спростовують посилання заявника на те, що дозвіл на початок здійснення будівельних робіт видавався незалежно від правого режиму земельної ділянки, на якій здійснювалося будівництво, і попереднього набуття такої земельної ділянки у власність чи користування не потребувалося.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.