756/3320/16-ц Про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору купівлі-продажу житлового будинку - 07.08.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Васалатія К. А. від 09 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва в складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В. від 24 травня 2017 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору купівлі-продажу житлового будинку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23 грудня 2011 року його батько ОСОБА_4 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання заповіту та договору купівлі-продажу будинку недійсними. 22 червня 2012 року Оболонським районним судом м. Києва було відкрито провадження у справі. 11 вересня 2012 року згідно журналу судового засідання представник позивача ОСОБА_4 заявив клопотання про ознайомлення з копією спадкової справи після померлої ОСОБА_5 та копіями документів про посвідчення договору купівлі-продажу. Отже, вперше про порушення свого права та про особу, яка його порушила, ОСОБА_4 довідався 11 вересня 2012 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Таким чином, право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, оскаржуючи зазначений заповіт, свідоцтво про право на спадщину за заповітом та договір купівлі-продажу житлового будинку перейшло від ОСОБА_4 до його сина ОСОБА_1 .

Так, підпис, постановлений на заповіті, що посвідчений Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою від 23 травня 1981 року та зареєстрований у реєстрі за номером № 1-9599 від імені ОСОБА_5, не відповідає справжньому її підпису, а зроблений іншою особою. На зворотній частині заповіту після слів "цей заповіт посвідчений мною" відсутнє прізвище, ім`я та по батькові нотаріуса, що посвідчував даний заповіт; у заповіті відсутня відмітка про час його укладення; у тексті заповіту літера "е" в кожному слові замінена відбитком друкарської машинки літерою "а"2, що в свою чергу вказує на неясність та породжує суперечки стосовно змісту заповіту.

Відповідно до листа, адресованого ОСОБА_2 . Першою державною нотаріальною конторою № 6384 від 05 липня 1988 року, який міститься в спадковій справі № 7203 щодо майна померлої ОСОБА_5, свідоцтво про право на спадкування на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, не може бути видане до встановлення факту приналежності спадкодавцеві документа на будинок. У цьому ж листі зазначено, що Перша київська державна нотаріальна контора доводить до відома те, що згідно правовстановлюючих документів на будинок є розбіжності у прізвищі спадкодавця: у свідоцтві про смерть зазначено - " ОСОБА_5 ", а у правовстановлюючому документів на будинок - " ОСОБА_6 ". Для встановлення факту рекомендовано звернутися до суду. Крім того, в спадковій справі № 7203, розпочатій 11 грудня 1987 року, міститься копія актового запису про шлюб № 1454 від 23 жовтня 1950 року, відповідно до якого прізвище до шлюбу чоловіка зазначено як " ОСОБА_7 ", в той же час його прізвище після укладення шлюбу зазначено як " ОСОБА_8 " (російською мовою) або " ОСОБА_9 " (українською мовою). Така ж ситуація з прізвищем жінки, яка до шлюбу була " ОСОБА_10 ", а після реєстрації шлюбу отримала прізвище " ОСОБА_11 " (російською мовою) або " ОСОБА_12 " (українською мовою).

Незважаючи на те, що згідно листа Першої державної нотаріальної контори № 6384 від 05 липня 1988 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадкування на житловий будинок до встановлення факту приналежності спадкодавцеві документа на будинок у судовому порядку та на те, що згідно копії актового запису про шлюб № 1454 від 23 жовтня 1950 року прізвище жінки " ОСОБА_10 " після реєстрації шлюбу змінилось на " ОСОБА_11 " або " ОСОБА_12 ", а не на прізвище " ОСОБА_13 ", Першою київською державною нотаріальною конторою 20 квітня 1990 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 6н-947.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору купівлі-продажу житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав.

Апеляційний суд, відмовляючи в позові, виходив із відсутності у ОСОБА_1 права на пред`явлення вказаного позову з підстав неможливості успадкування такого права після смерті ОСОБА_4

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим судом 09 березня 2017 року справу було розглянуто без його участі, унаслідок чого було позбавлено права подавати докази та пояснення. Указує, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, а ті обставини, які суди вважали встановленими, є недоведеними.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу 756/3320/16-ц з Оболонського районного суду м. Києва

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02 березня 2015 року.

ОСОБА_1 у позові зазначає, що його батько мав право на пред`явлення позову про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору купівлі-продажу житлового будинку, а оскільки він є спадкоємцем першої черги за законом, тому до нього в порядку спадкування перейшло таке право на пред`явлення позову.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, ОСОБА_1 у позові зазначає, що його батько ОСОБА_4 мав право на пред`явлення позову про визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору купівлі-продажу житлового будинку, а оскільки від є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька, тому до нього в порядку спадкування перейшло таке право на пред`явлення позову. Його батько фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, що пдтверджується змістом поданої ним позовної заяви від 23 грудня 2011 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Місцевий суд, установивши, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та вважає, що оспорюваним заповітом порушені права його батька (який за життя його оспорив), що у свою чергу порушує права позивача як спадкоємця після смерті свого батька, дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на звернення до суду з указаним позовом на підставі статей 15, 16 ЦК України.

Статтею 541 ЦК Української РСР було визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Так, звертаючись до суду із указаним позовом, позивач просив суд визнати заповіт ОСОБА_5 на імя ОСОБА_2 від 23 травня 1981 року недійсним і нікчемним; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 від 20 квітня 1990 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 вересня 2003 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_14, недійсними.

У відповідності до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

За загальним правилом заповіт посвідчується нотаріусом.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Вирішуючи спір, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання заповіту недійсним з тих підстав, що суперечності у прізвищі спадкодавця не свідчать про неналежність підпису на заповіті ОСОБА_5, позивач у свою чергу належними та допустими доказами не довів, що підпис виконаний спадкодавцем на заповіті належить іншій особі.

Оскільки вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договору купівлі-продажу недійсними є похідними від вимог про визнання заповіту недійсним, правильними є висновки місцевого суду про відмову в позові в повному обсязі.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді6	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун