Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 140/1110/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Немирівської міської ради Немирівського району Вінницької області, Немирівського міського голови Качура Віктора Миколайовича про скасування розпорядження щодо накладення дисциплінарного стягнення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Немирівської міської ради Немирівського району Вінницької області на постанову Немирівського районного суду Вінницької області, прийняту 2 липня 2016 року у складі головуючого судді Алєксєєнка В.М., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду, постановлену 25 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Смілянця Е. С., суддів: Сушка О. О., Залімського І. Г.,

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до Немирівської міської ради Немирівського району Вінницької області (далі - Міська рада), Немирівського міського голови Качура В. М. (далі - Міський голова), в якому просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Міського голови від 25 квітня 2016 року № 39-рк "Про оголошення догани та скасування надбавки секретарю ради ОСОБА_1.".

Позов мотивований порушенням процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності та відсутністю у Міського голови повноважень на вирішення питань, щодо яких винесено спірне розпорядження.

Немирівський районний суд Вінницької області постановою від 2 липня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, позов задовольнив: визнав незаконним та скасував розпорядження Немирівського міського голови Качура Віктора Миколайовича № 39-рк від 25 квітня 2016 року про оголошення догани та скасування надбавки секретарю ради ОСОБА_1.

У своїй касаційній скарзі Міська рада, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення у частині задоволення позову й скасування оскаржуваного розпорядження у частині скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи.

Заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не надійшло.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням № 2 першої сесії сьомого скликання Міської ради від 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 обрано секретарем цієї ради.

З дати обрання на посаду ОСОБА_1 є членом профспілки працівників Немирівської міської ради.

25 квітня 2016 року розпорядженням № 39-рк "Про оголошення догани та скасування надбавки секретарю ради ОСОБА_1." Міський голова оголосив секретарю Міської ради ОСОБА_1 догану та скасував останньому надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років терміном та три місяці, починаючи з квітня 2016 року.

Також суди встановили, що Міський голова перед вирішенням питання щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та скасування йому надбавки не зажадав у останнього письмові пояснення з приводу обставин, що ставились йому у провину, та не звертався до профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_1

Вважаючи згадане розпорядження протиправним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із протиправності згаданого розпорядження як такого, що в частині накладення дисциплінарного стягнення винесено з перевищенням наданих Міському голові повноважень і з порушенням процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, а в частині скасування позивачу надбавки - з перевищенням повноважень.

Верховний Суд погоджується з такими висновками частково з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування врегульовані Законом України від 7 червня 2001 року № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) (тут і далі наводиться в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII (911-19) , яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) ), відповідно до статті 1, частини першої статті 2 якого служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону посадами в органах місцевого самоврядування є:

виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;

виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

За змістом частини першої статті 10 цього ж Закону прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посаду секретаря сільської, селищної, міської ради здійснюється шляхом обрання відповідною радою.

Крім того, за правилами пункту 4 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради здійснюється виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті - 147-1 Кодексу законів про працю України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Частиною першою статті 149 цього ж Кодексу обумовлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Крім того, за імперативним правилом, закріпленим у частині третій статті 252 згаданого Кодексу, зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Наведене дає підстави для висновку про неможливість прийняття Міським головою одноособових рішень про накладання дисциплінарних стягнень на секретаря Міської ради, адже ця посада є виборною і відповідне рішення повинно прийматись Міською радою.

Крім того, як уже зазначено, Міський голова перед вирішенням питання щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не зажадав у останнього письмові пояснення з приводу обставин, що ставились йому в провину, та не звертався за відповідною згодою до профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_1

До того ж слід зауважити на тому, що у випадку, що розглядається, застосуванню дисциплінарного стягнення повинно передувати службове розслідування за процедурою, визначеною Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (950-2000-п) (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних відносин), чого в спірних правовідносинах не дотримано.

Викладене в сукупності свідчить про очевидну протиправність оскаржуваного розпорядження Міського голови в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та наявність підстав для його скасування.

В частині скасування спірним розпорядженням надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи слід зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (268-2006-п) (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 268) умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57.

Відповідно до пункту 6 Постанови № 268 (268-2006-п) преміювання сільських, селищних і міських голів, голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.

Натомість підпунктом 1 "в" пункту 2 цієї ж Постанови (з урахуванням її пункту 1) керівникам органів місцевого самоврядування надано право у межах затвердженого фонду оплати праці встановлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи.

Цим же підпунктом установлено, що у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується.

Комплексний аналіз указаних положень Постанови № 268 (268-2006-п) дає підстави для такого висновку.

Керівники міських рад (міські голови) наділені повноваженнями установлювати та скасовувати секретарю відповідної міської ради надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у відповідному розмірі в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (268-2006-п) . Міському голові та його заступнику (заступникам) такі надбавки встановлюються за рішенням відповідної ради.

Таким чином, висновки судів щодо відсутності у Міського голови зазначених повноважень є неправильними.

Втім, таке неправильне тлумачення закону не вплинуло на правильність вирішення справи по суті заявлених позовних вимог.

Так, за змістом уже наведеного підпункту 1 "в" пункту 2 Постанови № 268 (268-2006-п) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи скасовується у разі:

1) несвоєчасного виконання завдань;

2) погіршення якості роботи;

3) порушення трудової дисципліни.

Однак, суди попередніх інстанцій на підставі зібраних у справі та належним чином проаналізованих доказів зазначених обставин у спірних правовідносинах не встановили, що свідчить про протиправність спірного розпорядження Міського голови і в цій частині.

При цьому аналіз матеріалів справи свідчить про те, що фактично скасування позивачу надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи реалізовано в комплексі з притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності, що, у свою чергу, визнано протиправним як таке, що перебуває поза межами повноважень Міського голови.

За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів Верховного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 351 цього ж Кодексу закріплено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушень норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права не призвело до ухвалення неправильного судового рішення по суті, згадані судові рішення слід змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

Касаційну скаргу Немирівської міської ради Немирівського району Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 2 липня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року у цій справі змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.