2-1316/10/11 Про визнання права власності на житловий будинок, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності - 01.08.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка є правонаступником після ОСОБА_2, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року у складі судді Кукси Д. А. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Копняк С. М., Шеремети Н. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2001 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Поршнянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Львівського обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про визнання права власності на житловий будинок, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, щобудинковолодіння під АДРЕСА_1 складається з двох житлових будинків: старого, 1937 року побудови, та нового, 1967 року побудови. Дані будинки раніше належали колгоспному двору, головою якого був батько її чоловіка - ОСОБА_5 . В господарстві також проживала його дружина ОСОБА_6 та їх діти: чоловік позивачки - ОСОБА_7, та ОСОБА_8, яка є матір`ю відповідачів.

Після одруження позивачки з ОСОБА_7 у 1968 році вони проживали разом з сім`єю чоловіка в новому будинку. В старому будинку ніхто не проживав. Після народження дочки ОСОБА_9, а саме - в серпні 1969 року за домовленістю з батьками чоловіка вони з чоловіком та донькою перейшли проживати у старий будинок. За домовленістю, стара хата відходила у власність чоловіка позивача, а новий будинок залишався за батьками. Починаючи з 1970 року чоловік позивачки ОСОБА_7 постійно оплачував страхові платежі та сільськогосподарський податок за будинок та земельну ділянку, призначену для ведення присадибного господарства та городництва площею 0,15 га. На протязі 1970-1980 років власними силами провели капітальний ремонт старого будинку, на присадибній земельній ділянці ними було збудовано під одним дахом гараж та сарай.

В подальшому вона з чоловіком та дітьми переїхали проживати в місто Львів, однак, незважаючи на це, постійно приїжджали в с. Липники, користувались своїм будинком та земельною ділянкою.

Після смерті у 1998 році її чоловіка ОСОБА_7, вона фактично прийняла спадкове майно, до складу якого увійшов спірний житловий будинок в с. Липники з гаражем та сараєм. Окрім того, вказує, що їй, як дружині, належала 1/2 частина такого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати чоловіка позивача - ОСОБА_6, яка залишила заповіт, за яким все своє майно заповіла своїм онукам, відповідачам по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які спадщину за заповітом не прийняли.

Після смерті ОСОБА_6, а саме у 2001 році їй стало відомо, що ще в 1997 році було прийнято рішення, яким передано у власність ОСОБА_6 всю земельну ділянку, площею 0,60 га, в тому числі і 0,15 га яка була з 1970 року в постійному користуванні сім`ї ОСОБА_10, про що видано державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім`я ОСОБА_6, серії НОМЕР_1, зареєстрований 07 жовтня 1997 року за № 1532. Враховуючи те, що належна їй земельна ділянка з її користування не вилучалась, вважає проведену приватизацію за ОСОБА_6 незаконною.

Окрім того, їй стало відомо, що на ім`я ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, в тому числі - на старий житловий будинок, який належав її чоловіку та після його смерті перейшов у її володіння, чим порушено її майнові права. Дане свідоцтво було видане на підставі рішення виконавчого комітету Поршнянської сільської ради від 14 вересня 1997 року № 229 та від 31 травня 2001 року № 232. Рішення від 31 травня 2001 року № 232 вважає незаконним, оскільки прийняте після смерті ОСОБА_6, тобто коли її правоздатність була припинена.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:

- визнати за нею право власності на житловий будинок 1935-1937 років забудови, глиновалькований, загальною площею 60,1 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., який мав раніше поштову адресу: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями : гаражем та сараєм, в АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним рішення Поршнянської сільської ради від 14 вересня 1997 року № 229 щодо залишення за ОСОБА_6 старого будинку по АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним рішення Поршнянської сільської ради від 31 травня 2001 року № 232 про видачу свідоцтва про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати незаконним рішення Поршнянської сільської ради від 11 травня 1995 року № 45 про передачу ОСОБА_6 в приватну власність 0,60 га земельної ділянки та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий 07 жовтня 1997 року на ім`я ОСОБА_6 в частині передачі земельної ділянки площею 0,15 га, яка була в постійному користуванні ОСОБА_7 .

У березні 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, третя особа -Поршнянська сільська рада Пустомитівського району Львівської області.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що після смерті їх баби - ОСОБА_6 відкрилась спадщина, до складу якої увійшло домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,6000 га, яка розташована на території Поршнянської сільської ради, передана для обслуговування житлового будинку і господарської будівлі та для ведення особистого підсобного господарства. Це майно перейшло у володіння ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_5, який помер у 1987 році. За життя ОСОБА_6, а саме - 29 червня 2000 року склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 вони у встановленому законом порядку не прийняли. Однак на момент смерті ОСОБА_6 їхня мати ОСОБА_8 була єдиною спадкоємицею першої черги за законом. Вона протягом шести років до дня смерті баби проживала та доглядала за ОСОБА_6, а після її смерті користувалася предметами домашньої обстановки, оплачувала комунальні послуги та земельний податок, а тому вважається такою, що фактично прийняла спадщину, оскільки володіла та управляли спадковим майном та не заявляла про відмову від спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 їх мати - ОСОБА_8 померла. У встановлений законом шестимісячний строк спадкоємці померлої: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до приватного нотаріуса Нор Н. М. із заявою про прийняття спадщини, тому, як спадкоємці ОСОБА_8, мають право на спадщину, що належала їй на день смерті. Однак, у зв`язку з тим, що за життя їх мати не зареєструвала своє право власності на належне їй майно, а також з причин невизнання їх права на спадкове майно відповідачкою ОСОБА_2, вони змушені звернутись до суду за визнанням та захистом своїх майнових прав на предмет спору.

Просили суд визнати за кожним право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/2 частину домоволодіння з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку, позначеного в технічному паспорті буквою А-1, загальною площею 58,9 кв.м., з яких 33,2 кв.м. житлової площі та 25,7 кв.м. - допоміжної площі, та житлового будинку, позначеного літерою Б-1, загальною площею 60.1 кв.м., з яких 36.3 кв.м. житлової площі та 23.8 кв.м. - допоміжної площі, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,6000 га, яка розташована на території Поршнянської сільської ради, передана для обслуговування житлового будинку і господарської будівлі та для ведення особистого підсобного господарства, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 07 жовтня 1997 року.

Короткий змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Поршнянської сільської ради від 31 травня 2001 року № 232 про видачу свідоцтва про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння під АДРЕСА_1, виданого на ім`я ОСОБА_6, в частині житлового будинку А-1, загальною площею 58,9 кв.м., виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 15 лютого 2002 року.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину домоволодіння з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку, позначеного в технічному паспорті буквою А-1, загальною площею 58,9 кв.м., з яких 33,2 кв.м. житлової площі та 25,7 кв.м. допоміжної площі, та житлового будинку, позначений літерою Б-1, загальною площею 60.1 кв.м., з яких 36.3 кв.м. житлової площі та 23.8 кв.м. допоміжної площі, що належало ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину домоволодіння з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку, позначеного в технічному паспорті буквою А-1, загальною площею 58,9 кв.м., з яких 33,2 кв.м. житлової площі та 25,7 кв.м. допоміжної площі, та житлового будинку, позначеного літерою Б-1, загальною площею 60.1 кв.м., з яких 36.3 кв.м. житлової площі та 23.8 кв.м. допоміжної площі, що належало ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,6000 га, яка розташована на території Поршнянської сільської ради, передана для обслуговування житлового будинку і господарської будівлі та ведення особистого підсобного господарства, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 07 жовтня 1997 року, яка належала ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,6000 га, яка розташована на території Поршнянської сільської ради, передана для обслуговування житлового будинку і господарської будівлі та ведення особистого підсобного господарства, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 07 жовтня 1997 року, яка належала ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок 1937 року побудови, який мав раніше поштову адресу: АДРЕСА_1, з господарськими будівлями: гаражем та сараєм в АДРЕСА_1, суд виходив із того, що ОСОБА_7 за життя не набув права власності на цей будинок. Вказаний об`єкт нерухомого майна продовжував залишатися у власності його батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідно, цей будинок не увійшов до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 . Належних та допустимих доказів наявності права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за позивачкою або за її чоловіком суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення Поршнянської сільської ради від 11 травня 1995 року № 45 про передачу ОСОБА_6 в приватну власність 0,60 га земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого 07 жовтня 1997 року на ім`я ОСОБА_6 в частині передачі земельної ділянки площею 0,15 га, яка була в постійному користуванні ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено факт перебування на законних підставах у її володінні чи володінні її чоловіка - ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,15 га, яка входила до прибудинкової земельної ділянки спірного домоволодіння.

Одночасно, визнаючи недійсним рішення Поршнянської сільської ради від 31 травня 2001 року № 232 про видачу свідоцтва про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 та визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння під АДРЕСА_1, виданого на ім`я ОСОБА_6, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 15 лютого 2002 року, суд першої інстанції виходив з того, що набуття ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно після своєї смерті є недопустимим.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8, як єдина спадкоємиця за законом, прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 . При цьому до складу спадкового майна входило як домоволодіння з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, так і земельна ділянка площею 0,6000 га, яка розташована на території Поршнянської сільської ради, передана для обслуговування житлового будинку і господарської будівлі та ведення особистого підсобного господарства, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 07 жовтня 1997 року, яка належала ОСОБА_6 .

У встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як спадкоємці ОСОБА_8, звернулися до приватного нотаріуса Нор Н. М. із заявою про прийняття спадщини, а тому, у відповідності до частини 1 статті 1268 ЦК України, вважаються такими, що прийняли спадщину. Оскільки спадкодавець ОСОБА_8 за життя не встигла зареєструвати своє право власності на належний їй майно, позивачі за зустрічним позовом мають право на звернення із позовом в порядку статті 392 ЦК України.

Не погодившись із цим рішенням, правонаступник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відхилено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2017 року ОСОБА_1, яка є правонаступником після ОСОБА_2, подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року.

Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог правонаступника ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, за первісним позовом та у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, задовольнити повністю та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанції не відповідають дійсним та об`єктивним обставинам справи, в результаті чого ухвалені частково незаконні та несправедливі рішення.

В частині визнання недійсним рішення Поршнянської сільської ради від 31 травня 2001 року № 232 про видачу свідоцтва про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 та в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння під АДРЕСА_1, виданого на ім`я ОСОБА_6 рішення судів в касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що згідно інвентаризаційної справи будинковолодіння під АДРЕСА_1 він складється з житлового будинку, позначеного буквою А-1, загальною площею 58,9 кв.м., з яких 33,2 кв.м. житлової площі та 25,7 кв.м. допоміжної площі, та житлового будинку, позначеного літерою Б-1, загальною площею 60.1 кв.м., з яких 36.3 кв.м. житлової площі та 23.8 кв.м. допоміжної площі.

Житловий будинок, позначений літ. Б-1, 1937 року побудови належав колгоспному двору, головою якого відповідно до господарських книг був ОСОБА_5 . В господарстві також проживали його дружина - ОСОБА_6 та їх діти, син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8

Після побудови у 1967 році нового будинку позначеного літ. А-1, сім`я ОСОБА_5 переїхала проживати в цей будинок.

ОСОБА_2 після одруження з ОСОБА_7 проживали разом з чоловіком та його батьками ОСОБА_13 та ОСОБА_6 в новому житловому будинку та після народження у 1968 році дочки ОСОБА_9 з чоловіком ОСОБА_7 перейшли проживати у старий будинок.

В 1985 році ОСОБА_7 вибув у місто Львів, де йому була надана квартира на сім`ю із трьох осіб (він, дружина, дочка) за адресою: АДРЕСА_2 .

В 1987 році помер ОСОБА_5, після його смерті залишилось спадкове майно: будинковолодіння АДРЕСА_1, що складалось з двох житлових будинків А-1, Б-1, які згідно до господарських книг сільської ради належали подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності. Після його смерті в даному будинку була прописана та постійно проживала його дружина ОСОБА_6, яка користувалась будинковолодінням в цілому до дня своєї смерті, та яка згідно господарських книг сільської ради стала головою господарського двору, вступила в управління, володіння спадковим майном.

05 вересня 1997 року ОСОБА_6 звернулася до Поршнянської сільської ради з заявою про надання дозволу про переобладнання старого будинку в літню кухню. Свої вимоги мотивувала тим, що провела ремонт старого будинку та такий знаходиться в придатному стані і його недоцільно зносити.

Згідно акту депутатської групи сільської ради від 05 вересня 1997 року за результатом обстеження старого будинку ОСОБА_6, депутатська група прийшла до висновку про можливе задоволення прохання власника будинку ОСОБА_6 та використання його під літню кухню, після введення нового в експлуатацію.

За результатом розгляду заяви ОСОБА_6 рішенням Поршнянської сільської ради від 14 вересня 1997 року № 229 вирішено залишити старий будинок громадянці ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 в експлуатації та проживання в ньому, та залишити існуючий інвентаризаційний номер житлового будинку в господарських книгах. Провести реєстрацію будинку.

Також встановлено, що згідно погосподарських книг Солонківської сільської ради за 1986-1990 роки, за ОСОБА_5 рахувалася земельна ділянка площею 0,55 га. ОСОБА_7 як землекористувач в облікових документах сільської ради не значився. Станом з 1993 по 2001 рік за ОСОБА_6 рахувалась земельна ділянка 0,67 га.

Згідно інвентаризаційної справи та довідки Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації і експертної оцінки від 25 липня 2001 року № 395 станом на 2001 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 не реєструвалось.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Судами встановлено, що протягом шести років до дня смерті матері ОСОБА_8 проживала без реєстрації та доглядала за ОСОБА_6, користувалася предметами домашньої обстановки, оплачувала комунальні послуги та земельний податок, отримала усі правовстановлюючі документи на майно. Тобто після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_8, як спадкоємець за законом, фактично прийняла спадщину, оскільки володіла та управляла спадковим майном та не заявляла про відмову від спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.

Після смерті ОСОБА_8 її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК (1618-15) України.

При вирішенні питання щодо визнання права власності у порядку спадкування на житлові будинки, споруди, які збудовані до 2004 року та на які відсутні правовстановлюючі документи, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР в редакції 1963 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанції), цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про

власність" щодо спільної сумісної власності поширюються

на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а

саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і

збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Встановлено, що у 1985 році ОСОБА_7 разом із сім`єю вибув у місто Львів, де він постійно працював і де йому була надана квартира на сім`ю із трьох осіб (він, дружина, дочка) за адресою: АДРЕСА_2 .

Достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження набуття та збереження ОСОБА_7 права власності на будинок 1937 року побудови суду не надано. Після його від`їзду до м.Львова будинок продовжував залишатися у власності його батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Посилання позивача ОСОБА_2 щодо усної домовленості про перехід спірного будинку у володіння її сім`ї за умови належного підтримання його у належному технічному стані, з огляду на чинні на той час норми ЦК УРСР (1540-06) , не можуть породжувати право власності на згаданий будинок.

В 1987 році ОСОБА_5 помер. Після його смерті в даному будинку була прописана та постійно проживала його дружина ОСОБА_6, яка користувалась будинковолодінням в цілому до дня своєї смерті, та яка згідно господарських книг сільської ради стала головою господарського двору, вступила в управління, володіння всім наявним майном.

Таким чином, на час смерті у 1998 році у чоловіка позивачки - ОСОБА_7 було відсутнє право власності на спірний житловий будинок 1937 року побудови, а тому цей будинок не увійшов до складу спадщини після його смерті.

Судами також встановлено, що будівництво спірного сараю-гаражу могло бути здійснене лише після погодження з органами архітектурою, про що чітко зазначено в протоколі засідання виконавчого комітету Солонківської сільської ради від 13 квітня 1977 року № 7. Доказів погодження будівництва сараю-гаражу в органі архітектури не надано. Заявнику ОСОБА_7 будівництво сараю-гаражу заборонено (том 1, а.с.50). Докази набуття у встановленому законом порядку права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна після його будівництві відсутні.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок 1937 року побудови, який мав раніше поштову адресу: АДРЕСА_1, з господарськими будівлями : гаражем та сараєм, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 2, 3, 4,5 статті 20 Земельного кодексу Української РСР в редакції 1970 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподар-ських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно листа Пустомитівського районного відділу земельних ресурсів від 10 лютого 2005 року № 89, у відповідності до наявних в районному відділі земельних ресурсів документів встановити місцезнаходження земельної ділянки розміром 0,15 га, переданої згідно наказу № 122 радгоспу "Перемога" від 06 червня 1974 року, неможливо.

Згідно погосподарської книги Солонківської сільської ради за 1986-1990 роки, за ОСОБА_5 рахувалася земельна ділянка площею 0,55 га. ОСОБА_7 як землекористувач в облікових документах сільської ради не значився. Станом з 1993 року по 2001 рік за ОСОБА_6 рахувалась земельна ділянка 0,67 га.

Згідно листа Поршнянської сільської ради від 03 червня 2006 року з 1993 року земельна ділянка ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_2 в користування або у власність на території Поршнянської сільської ради не надавалась.

Встановлено, що позивачем ОСОБА_2 суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у неї або її чоловіка ОСОБА_7 права постійного користування земельною ділянкою площею 0,15 га, яка входила до прибудинкової земельної ділянки спірного домоволодіння у с.Липники Пустомитівського району Львівської області.

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

На підставі рішення виконавчого комітету Поршнянської сільської ради від 11 травня 1995 року № 45 ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку площею 0,60 га для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення громадянці ОСОБА_6 07 жовтня 1997 року видано державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, зареєстрований в книзі записів державних актів за № 1532.

У силу приписів статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання незаконним рішення Поршнянської сільської ради від 11 травня 1995 року № 45 про передачу громадянці ОСОБА_6 в приватну власність 0,60 га земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого 07 жовтня 1997 року на ім`я ОСОБА_6 в частині передання земельної ділянки площею 0,15 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Встановлено, що після її смерті у 2001 році до складу спадкової маси ввійшли:

-домоволодіння АДРЕСА_1, яке згідно з технічним паспортом від 12 лютого 2002 року, виготовленим Львівським бюро технічної інвентаризації, складається з двох житлових будинків (літ. А-1 та літ Б-1)

- земельна ділянка площею 0,6000 га, яка розташована на території Поршнянської сільської ради, передана для обслуговування житлового будинку і господарської будівлі та для ведення особистого підсобного господарства, про що свідчить держаний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 07 жовтня 1997 року, виданий на підставі рішення Поршнянської сільської ради від 11 травня 1995 року № 45.

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець ЇЇ прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що протягом шести років до дня смерті матері ОСОБА_8 проживала без реєстрації та доглядала за ОСОБА_6, користувалася предметами домашньої обстановки, оплачувала комунальні послуги та земельний податок, отримала усі правовстановлюючі документи на майно, які в подальшому представлені суду. Отже після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_8, як спадкоємець за законом, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, прийнявши спадщину.

Таким чином, ОСОБА_8 вважається єдиною спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, а тому, успадковане за ОСОБА_6 майно, майнових прав на яке за життя ОСОБА_8 не втратила, перейшло до складу спадкового майна після її смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Після смерті ОСОБА_8 її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1270 ЦК України у встановлений законом шестимісячний строк, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як спадкоємці ОСОБА_8, звернулися до приватного нотаріуса Нор Н. М. із заявою про прийняття спадщини, а тому, у відповідності до частини першої статті 1268 ЦК України, вважаються такими, що прийняли спадщину.

Інші спадкоємці відсутні.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту прав та законних інтересів особи є визнання права.

Спадкодавець ОСОБА_8 за життя не зареєструвала своє право власності на майно, отримане як спадок після смерті матері, що унеможливлює оформлення спадщини у встановленому законом порядку, у зв`язку із чим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змушені звертатися із відповідним позовом до суду.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість зустрічних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.