334/8076/18 Про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - 01.08.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року, постановлену у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Онищенка Е.А., Бєлки В.Ю., Кухаря С.В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради в Дніпровському районі, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

З урахуванням уточнень та збільшення позовних вимог, в обґрунтування позову позивач зазначала, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 . ОСОБА_2 став ухилятись від виконання своїх батьківських обов`язків, що полягає у відсутності піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Також відповідач матеріально не утримує дитину, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток.

Враховуючи викладене, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 . Стягнути аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісяця, з індексацією відповідно до закону починаючи стягнення з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття ( том 1, а.с.2-4; 13-15;38-39).

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2019 року позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 1 000 гривень щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 30 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави - судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В частині стягнення аліментів допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час судового розгляду справи знайшов підтвердження факт ухилення відповідача від виконання свого батьківського обов`язку відносно своєї неповнолітньої доньки, його негативний вплив на її фізичний розвиток, відсутність інтересу до її внутрішнього світу, а також не створення умов для отримання нею освіти повністю знайшло підтвердження в ході судового розгляду, а доказів щодо підтвердження неправомірних дій позивачки, які пов`язані зі створенням перешкод у спілкуванні батька з малолітньою донькою в ході судового розгляду не знайдено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2019 року у цій справі в частині позбавлення батьківських прав скасовано, ухвалено нове судове рішення в цій частині.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради в Дніпровському районі, про позбавлення батьківських прав відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1059 грн.

Ухвалюючи нове судове рішення про відмову в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції неповно та не всебічно з`ясував фактичні обставини справи, не взяв до уваги доводи відповідача, надавши перевагу доводам позивача, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 червня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 8 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 334/8076/18 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

У липні 2019 року справа № 334/8076/18 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції поверхнево розглянув справу, не в повному обсязі дослідив обставини справи, неправильно дав оцінку суті спірних правовідносинам.

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивовано тим, що постанова Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року законна та відповідає засадам верховенства права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_5 перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 з 26 жовтня 2012 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано ( том 1, а.с.7,8).

Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( том 1, а.с.5).

Згідно довідки, наданої дошкільним навчальним закладом комбінованого типу № 221 "ПІЛОТ", ОСОБА_4 відвідує цей заклад з 01 вересня 2016 року. Дитина завжди охайно одягнена, доглянута. Приводять до садка та забирають ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Також вони відвідують батьківські збори. За час перебування в дитячому закладі негативних відгуків щодо стосунків у сім`ї дитина не виказувала. Конфліктних ситуацій між працівниками дитячого закладу та ОСОБА_1 і ОСОБА_8 не виникало. ОСОБА_2 до дитячого садку ніколи не з`являвся, дитина про нього не розповідала (том 1, а.с.40).

Згідно довідки департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ ОСОБА_2 станом на 18 січня 2019 не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Проте, за цією ж довідкою, він є особою, якій 15 грудня 2017 Хортицьким відділенням Дніпровського відділу поліції ГУНП Запорізької області повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України і обрано міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ( том 1, а.с.121).

Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_2, наданого відділом в Дніпровському районі служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради від 04 лютого 2019, що надійшов до служби у справах дітей Запорізької райдержадміністрації 06 лютого 2019 за № 22-33/0211, за яким встановлено, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у стані ремонту, і наразі умови для зустрічі з дитиною не створені. Зі слів ОСОБА_2 він планує зустрічі у помешканні після ремонту (том 1, а.с.139).

Згідно висновку комісії Запорізької райдержадміністрації від 28 лютого 2019 року, як органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4, вбачається, що під час обговорення цього питання члени комісії не дійшли одностайної думки щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, та вирішили покласти розв`язання спору на розсуд суду.

Відповідно до довідки КЗ "Запорізька Центральна районна лікарня Запорізької районної ради" від 17 січня 2017 року про проходження психіатричного та наркологічного огляду вбачається, що ОСОБА_2 1990 року народження на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Розпорядженням Голови районної адміністрації в Дніпровському районі у м. Запоріжжя від 14 лютого 2019 року № 104 ОСОБА_2 встановлено порядок участі у вихованні і спілкуванні з дитиною. Факт перешкод позивача в побаченнях з дитиною зареєстрований в журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за № 4310 від 16 лютого 2019 року ( том 1, а.с. 181, 182).

Стосовно обставин справи в судовому засіданні судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_11

Покази свідків були сприйняті судом критично, через певну зацікавленість свідків, як родичів позивача та відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення зазначеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

До аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 15 липня 2019 року у справі №336/9218/14.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з донькою, а також прийняв до уваги те, що орган опіки та піклування одностайного висновку про доцільність/недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав не надав та залишив вказане питання на розсуд суду.

Суд касаційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду, оскільки зазначені дії позивача спростовують ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських прав, а саме свідоме нехтування установленим графіком побачень з дитиною.

Твердження позивача відносно того, що ОСОБА_2 не відвідує дитину, спростовуються наявними в матеріалах справи розпорядженням голови районної адміністрації в Дніпровському районі у м. Запоріжжя від 14 лютого 2019 року № 104, яким ОСОБА_2 встановлено порядок участі у вихованні і спілкуванні з дитиною, та інформацією з журналу Єдиного обліку заяв та повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 16 лютого 2019 року за № 4310, згідно з якою зафіксовано факт перешкод позивача ОСОБА_2 в побаченнях з дитиною .

Посилання позивача на те, що відповідач вживає в присутності дитини наркотичні засоби, не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки походження "зеленої речовини" та показання до її вживання судами не встановлювались, а позивачем всупереч ст. 81 ЦПК України доказів на підтвердження своїх тверджень судам надано не було.

Тому вказані твердження позивача є припущеннями, а відповідно до статті 81 ЦПК України доказування на припущеннях ґрунтуватись не може.

Окрім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не була позбавлена права звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів з відповідача на утримання доньки, проте цього не робила, а також достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач матеріально не приймав участі у вихованні дитини, позивач всупереч статті 81 ЦПК України судам не надала.

Доводи касаційної скарги, відносно того, що суд апеляційної інстанції поверхнево розглянув справу та не в повному обсязі дослідив обставини справи, неправильно дав оцінку суті спірних правовідносин, не знайшли свого підтвердження з огляду на вищевикладене.

Інших доводів, які спростовують висновки суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не наведено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду