753/14447/13-ц Про звернення стягнення на нерухоме майно боржника у виконавчому провадженні, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку - 01.08.2019 Прийняття

заявник - заступник начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Лапанашвілі Петро Юрійович,

заінтересована особа (стягувач)- ОСОБА_1,

представник стягувача - ОСОБА_2,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_3,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги заступника начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Лапанашвілі Петра Юрійовича та представника ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року, постановлену під головуванням судді Гальонкіної Ю. С.,та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року головний державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Стеценко Н.В. звернулася до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку.

В обґрунтування заяви заявник посилалася на те, що на виконанні у державній виконавчій службі перебуває виконавче провадження №47865881 з виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 1 244 867,84 грн.

Зазначала, що у боржника відсутні грошові кошти та майно, за рахунок яких можна стягнути борг, однак фактично боржник є такою, що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4, яка складається з житлового будинку та земельної ділянки, проте не зареєструвала своє право власності на них в порядку спадкування.

Посилалася на те, що спадщина належить спадкоємцю з часу її відкриття і відсутність свідоцтва про право на спадщину у спадкоємця не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання рішення суду за рахунок успадкованого майна, тому державний виконавець просила з метою забезпечення виконання вказаного рішення дозволити старшому державному виконавцю Тущенку П.Л. звернути стягнення на:

- житловий будинок в садовому товаристві АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 в АДРЕСА_2, право власності на які не зареєстровано у встановленому законом порядку, в рахунок погашення заборгованості по виконавчим провадженням, де боржником є ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у задоволенні заяви головного державного виконавця Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного управління юстиції у місті Києві Стеценко Н.В. відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що:

- державний виконавець не надав суду доказів на підтвердження того, що боржник фактично є володільцем майна (житлового будинку та земельної ділянки), а з копії спадкової справи не вбачається, що ОСОБА_3 отримувала свідоцтво про право на спадщину, що б давало підстави зареєструвати її право власності на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 травня 2019 року заступник начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Лапанашвілі П. Ю. направив касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

30 травня 2019 року ОСОБА_2, як представник ОСОБА_1, звернувся до Верховного Суду із касаційноюскаргою на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами заступника начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Лапанашвілі П. Ю. та представника ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1 . Витребувано з Дарницького районного суду м. Києва справу №753/14447/13-ц.

У червні 2019 року справа № 753/14447/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга заступника начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Лапанашвілі П. Ю. мотивована тим, що судами було проігноровано норми статті 1268 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, шляхом подачі заяви до нотаріуса та проживала разом з спадкодавцем на час її смерті, а також володіла спадщиною з 01 січня 2015 року до часу відмови від спадщини 14 липня 2015 року.

Судами не було враховано те, що боржник не вперше вчиняла дії, направлені на невиконання та ухилення від виконання рішення суду.

Крім того, судами безпідставно вказано, що державний виконавець не вжив заходів щодо встановлення майнового стану боржника, а також те, що орган опіки та піклування не надав згоди на реалізацію у порядку виконання рішення суду Ѕ частини квартири, що унеможливлює задоволення вимог стягувача.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, мотивована тим, що судами не враховано те, що боржник ОСОБА_3 не вперше вчиняє дії, направлені на невиконання та ухилення від виконання рішення суду.

Представник ОСОБА_2, діючий в інтересах ОСОБА_1 посилається на правові позиції Верховного Суду про визначення ознак фіктивного правочину.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 травня 2015 року в порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину майна набутого за час шлюбу в розмірі 1244867,84 грн.

На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання у Відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві.

12 червня 2015 року заступником начальника Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/14447/13, виданого 27 травня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва, та надано боржнику строк для добровільного виконання судового рішення.

Боржник добровільно рішення суду не виконувала, у зв`язку з чим державний виконавець вжив заходів для встановлення майнового стану боржника ОСОБА_3 .

Відповідно до спадкової справи № 72/2015 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка є матір`ю ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої входило, зокрема, таке спадкове майно:

- земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, яка належала померлій на підставі договору дарування від 29 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

- садовий будинок АДРЕСА_2, який належав померлій на підставі договору дарування від 29 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (том 3, а.с. 223-225; том 4, а.с. 36-38).

26 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини ( том 3 а.с. 93-95).

14 липня 2015 року ОСОБА_3 подала до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу заяву про відмову від спадщини на користь свого сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 3, а.с.237).

14 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини

від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 (том 3, а.с.238)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено порядок звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи, а саме.

Звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

У разі відсутності технічної документації на майно, у зв`язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов`язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови, що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Доводи касаційної скарги начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Лапанашвілі П. Ю. відносно того, що судами було проігноровано норми статті 1268 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, шляхом подачі заяви до нотаріуса та проживала разом з спадкодавцем на час її смерті, а також володіла спадщиною з 1 січня 2015 року до часу відмови від спадщини 14 липня 2015 року, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судами встановлено, що 26 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ( т.3 а.с. 93-95).

14 липня 2015 року ОСОБА_3 в порядку частини 2 статті 1258, статті 1273, частини 3 статті 1274 ЦК України, подала до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу заяву про відмову від спадщини на користь свого сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Матеріали справи не містять доказів визнання відмови від спадщини недійсною.

14 липня 2015 року, ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини

від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_3 вважається такою, що відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, зокрема земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 розташований за адресою : АДРЕСА_2 .

Також, суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи касаційних скарг відносно того, що судами не враховано те, що боржник ОСОБА_3 не вперше вчиняє дії, направлені на невиконання та ухилення від виконання рішення суду та ставиться критично до посилань представника ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1, на правові позиції Верховного Суду щодо визначення ознак фіктивного правочину, що укладення договорів дарування 29 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було здійснено з метою уникнення виконання рішення суду з боку ОСОБА_3, з огляду на наступне.

Скаржники посилаються на те, що ОСОБА_3 відчуживши земельну ділянку та садовий будинок в садовому товаристві "Битовик" за адресою АДРЕСА_2 за договорами дарування 29 березня 2014 року на користь ОСОБА_4, таким способом ухиляється від виконання вказаного рішення суду.

Постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року у цивільній справі 753/8985/14-ц залишено в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про виділення частки у спільній власності в натурі та визнання угод відчуження майна (договорів дарування від 29 березня 2014 року) недійсними.

Таким чином, доказів на підтвердження того, що договори дарування земельної ділянки та АДРЕСА_2, укладені 29 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнані недійсними (фіктивними) матеріали справи не містять, отже вказані дії, щодо укладення цих договорів, не свідчать про ухилення ОСОБА_5 від виконання судового рішення.

Враховуючи вказане, суди вірно встановили, що у державного виконавця відсутні правові підстави для звернення стягнення на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Інших доводів, що спростовують висновки судів та дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, в касаційній скарзі не наведено, а наведені доводи лише зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Лапанашвілі Петра Юрійовича залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

УхвалуДарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.