643/18729/15-ц Про визнання недійсним договору дарування квартири - 01.08.2019 Прийняття

треті особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Шаповал Н. М., Кіпенка І. С., Пшенічної Л. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним договір дарування квартири від 14 грудня 2009 року; зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні нею житлом за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення її до вказаної квартири та передачі їй ключів; зобов`язати Московський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області зареєструвати її за зазначеною адресою. Також, просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи із дати подання позову і довічно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 30 квітня 2009 року вона придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі за її згодою була зареєстрована та проживала донька, ОСОБА_4 . Будучи юридично необізнаною, наляканою та знаходячись у хворобливому стані позивач підписала у нотаріуса документи, які як з`ясувалося пізніше, є договором дарування квартири. Насправді вона бажала оформити договір довічного утримання. Через деякий час відповідач, використовуючи погрози, змусила її знятися із реєстраційного обліку, запевняючи, що тоді позивач отримає ізольоване житло від держави.

В червні 2015 року ОСОБА_5 вигнала її з квартири, забрала ключі. В той же час позивач випадково знайшла копію договору дарування. Після цього вона звернулася до юриста та дізналася про різницю між правовими наслідками договору дарування і довічного утримання. На теперішній час вона мешкає у знайомих, оскільки відповідач перешкоджає у користуванні житлом та речами, що знаходяться у вищевказаній квартирі.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що має право на отримання аліментів від доньки, оскільки не працює, отримує пенсію у розмірі 1224 грн., інших джерел доходу не має, страждає на ряд хронічних захворювань, в тому числі на тяжке онкологічне захворювання, а тому потребує лікування. Відповідач матеріальну допомогу не надає, хоча має таку можливість.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим номером 4204 від 14 грудня 2009 року.

В інших вимогах відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт відсутності її волевиявлення під час укладення договору на безоплатну передачу у власність відповідача квартири, яка є її єдиним житлом. Позивач як особа похилого віку, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність доньки лише за умови довічного утримання. Укладаючи спірний договір, позивач помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем. Перебіг позовної давності за вимогами починається з червня 2015 року, коли позивач довідалася про порушення свого права. Однак, позивачем не доведено наявність перешкод у користуванні нею спірною квартирою. Позивачем не надано доказів, що вона виконала вимоги Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) , звернулася до відповідного органу із заявою, або їй було відмовлено, чи існують перешкоди для її реєстрації за зазначеним адресом. Також немає законних підстав для стягнення аліментів на утримання позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Відповідач оскаржила рішення суду першої інстанції в частині визнання договору дарування недійсним.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року змінено.

У частині визнання недійсним договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 14 грудня 2009 року, рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, за яких при укладанні договору дарування мала місце помилка - неправильне сприйняття позивачкою фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення дарувальника щодо природи договору, прав та обов`язків сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року та залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що укладаючи договір, позивач мала на меті відчуження на користь доньки квартири, яка є її єдиним житлом, лише за умови довічного утримання, і якби не помилка в правовий природі правочину та його правових наслідках, її стан здоров`я, а також погрози з боку ОСОБА_6, спірний договір не був би укладений. Вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлений факт відсутності її волевиявлення під час укладення нею договору на безоплатну передачу у власність відповідача квартири.

Отже, рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним.

Позиція інших учасників справи

У травні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відхилити касаційну скаргу представника позивача, а рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Заперечення обґрунтовано тим, що спір щодо квартири відсутній, оскільки 07 березня 2017 року спірна квартира була продана, позивач отримала від продажу квартири 14000,00 доларів США на придбання окремого житла і претензій не має. Щодо укладення спірного договору наголосила, що добровільність намірів позивача укласти договір дарування було перевірено нотаріусом до підписання договору, при цьому про жодні матеріальні блага взамін квартири мови не йшло, так як ОСОБА_1 на той час була здоровою, працездатною, працюючою жінкою. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 квітня 2018 року матеріали цивільної справи № 643/18729/15-ц надійшли до Верховного Суду.

04 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суда

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона помилялась відносно правової природи правочину (мала намір укласти договір довічного утримання), і якби не погрози, психічне насильство з боку відповідача, та введення її в оману, вона б ніколи не уклала спірний правочин.

Просила визнати договір дарування недійсним з підстав, передбачених ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 231 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним; частина перша статті 230 - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Нормами частини першої статті 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутнє волевиявлення позивача на безоплатну передачу майна, ОСОБА_1 помилилась щодо правової природи правочину, тобто керувався положеннями статті 203, частини першої статті 229 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення в частині задоволення позовних вимог та відмовляючи у визнанні договору дарування недійсним, зазначив всі підстави позову та дійшов вірного висновку про те, що спірні правовідносини регулюються нормами частини першої статті 229 ЦК України.

За змістом статті 229 ЦК України від помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції, вірно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення, належним чином дослідивши зміст укладеного договору дарування, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний ним правочин було укладено внаслідок помилки, що має істотне значення.

Судом встановлено, що на момент укладення договору дарування позивач була у віці 54 років, була працездатною особою, працювала, на 2009 рік жодних захворювань, які давали підстави для утримання, не мала. Протилежного позивачем не доведено.

Окрім того, уклавши оспорюваний правочин 14 грудня 2009 року, позивач звернулась до суду лише в листопаді 2015 року (через 6 років).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши характер спірних правовідносин та дослідивши надані суду першої інстанції докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в оскарженій частині.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення апеляційного суду в оскарженій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_8, треті особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області про визнання недійсним договору дарування залишити без змін.