753/16516/15-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 01.08.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: об'єкт незавершеного будівництва - жилий будинок НОМЕР_1, загальною площею 312, 9 кв . м та земельну ділянку площею 0,1024 га, що розташовані на АДРЕСА_4, власником яких є ОСОБА_1, шляхом визнання права власності на зазначене майно за банком за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на час проведення державної реєстрації права власності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Крім того, позивач, посилаючись на статтю 39 Закону України "Про іпотеку", просив виселити ОСОБА_1 та зняти її з реєстраційного обліку у спірному будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року у складі судді Домарєва О. В. позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 жовтня 2005 року № 43-05-И/09 в розмірі 2 700 219,78 грн звернуто стягнення на предмети іпотеки, а саме: на об`єкт незавершеного будівництва - жилий будинок НОМЕР_1, загальною площею 312, 9 кв. м та земельну ділянку площею 0,1024 га, що розташовані на АДРЕСА_4, власником яких є ОСОБА_1, шляхом визнання права власності на вказане майно за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на час проведення державної реєстрації права власності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виселено ОСОБА_1 та знято її з реєстраційного обліку в будинку АДРЕСА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 487,20 грн судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню за рахунок іпотечного майна.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінаси та Кредит".

Апеляційний суд виходив із того, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності в судовому порядку законодавством не передбачений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, вирішуючи спір, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Апеляційний суд, посилаючись на постанову Верховного Суду України № 6-159 цс 15, зазначив, що визнання права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України "Про іпотеку" (898-15) та діючим законодавством не передбачено. Проте, Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов такого висновку у справі про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва та витребування майна з чужого незаконого володіння, що не стосується звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) банк отримав право звернення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на спірні об'єкти, що є предметом іпотеки, в тому числі й на об'єкт незавершеного будівництва, оскільки заборгованість за кредитним договором боржником не сплачена.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення та витребувано з Дарницького районного суду міста Києва зазначену справу.

У травні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що04 жовтня 2005 року між сторонами укладено кредитний договір № 43-05-И/09, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 1 313 000,00 грн зі сплатою 15 % річних та строком повернення до 03 жовтня 2025 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань, 04 жовтня 2005 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідач передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1024 га та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_6 .

У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становить 2 700 219,78 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанціїнорм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", керуючись Законом України "Про іпотеку" (898-15) , просило у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на нього.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з умовами договору іпотеки, укладеного між сторонами, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або іпотекодержателем самостійно.

Відповідно до пунктів 11.3.1, 12.3.1 звернення стягнення за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Такого не передбачає й Закон України "Про іпотеку" (898-15) .

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Разом із тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

За змістом вказаних вище норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

З огляду на зазначене, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, висновок апеляційного суду про відсутність передбачених законодавством підстав для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банківською установою права власності на нього, є правильним.

Посилання в рішенні апеляційного суду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України №6-159цс15 від 27 травня 2015 року в справі, предметом позову яких є: визнання договорів недійсними, визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва та витребування майна з чужого незаконного володіння, не впливає на законність і обґрунтованість висновку про те, що обраний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в судовому порядку законодавством не передбачений.

Доводи касаційної скарги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", які ґрунтуються на тому, що банк має право в разі порушення умов кредитного договору вимагати в судовому порядку визнання за ним права власності на майно, передане в іпотеку, не заслуговують на увагу і спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та положеннями законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду