Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 643/9510/16-ц

провадження № 61-26584св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Колтунова А. І., Кругова С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет застави.

В обґрунтування позову зазначила, що 28 січня 2012 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з умовами якого остання отримала від позивача грошові кошти у розмірі 183 540,00 грн, що на день передачі грошей та посвідчення договору було еквівалентно сумі 23 000,00 доларів США за курсом Національного банку України, зі сплатою 2% від суми позики щомісяця, з кінцевим терміном повернення 30 квітня 2012 року.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 по договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 січня 2012 року було укладено договір застави автотранспортного засобу, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у заставу автомобіль Honda Jazz, 2008 року випуску, тип ТЗ легковий комбі-в, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харкова 28 серпня 2010 року. Умовами договору застави було передбачено, що у разі невиконання ОСОБА_3 зобов`язань перед позикодавцем, ОСОБА_1 має право отримати відшкодування за рахунок майна ОСОБА_2, яке є предметом застави.

В порушення умов договору позики ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконала.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто заборгованість за договором позики від 28 січня 2012 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розмірі 135 660,00 грн, стягнуто з ОСОБА_3 суму в розмірі 77 607,20 грн, а також стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 454,37 грн та 678,30 грн відповідно.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2013 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року змінено, скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 28 січня 2012 року в розмірі 135 660,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат в сумі 1 454,37 грн, в позові до ОСОБА_2 відмовлено.

Скасовуючи рішення Московського районного суду Харківської області від 30 серпня 2013 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 і відмовляючи у їх задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав щодо відповідача ОСОБА_2, оскільки відповідальність останнього передбачена укладеним з позивачем договором застави і даним договором передбачено лише звернення стягнення на предмет застави.

З огляду на те, що зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 виконані не були, остання просила суд з урахуванням уточнених позовних вимог звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу автомобіля та укладання ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 договору купівлі - продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем. Початкову ціну продажу вказано автомобіля встановити на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Також ОСОБА_1 просила надати їй право укладати та підписувати від імені ОСОБА_2 договір купівлі - продажу спірного автомобіля під час укладання з іншої особою - покупцем, з наданням права (повноваження) вчиняти від імені ОСОБА_2 усі дії, необхідні для зняття вказаного автомобіля з обліку за місцем звернення в органах, на які покладено функції реєстрації та обліку транспортних засобів, в тому числі в центрах надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з наданням ОСОБА_1 повноважень на звернення із письмовою заявою про видачу нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого або викраденого, на отримання акту огляду вказаного автомобіля, на отримання нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, на підпис зазначених заяв, на пред`явлення автомобіля для огляду.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 28 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет застави відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг строку позовної давності за цими позовними вимогам починається з 01 травня 2012 року, тобто з дати повернення позики, передбаченої договором. Проте позивач звернулася до суду з позовом до відповідача лише 03 серпня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Також суд урахував, що ОСОБА_1 протягом строку, визначеного статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" до виконавчої служби з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу, відповідно рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року не зверталася, та дійшов висновку про необґрунтованість позову.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року, з урахування ухвали цього ж суду від 24 жовтня 2017 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави автомобіль Honda Jazz, рік випуску 2008, тип ТЗ легковий комбі-в, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харкова 28 серпня 2010 року, шляхом продажу вказаного автомобіля та укладення ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, від імені ОСОБА_2, який мешкає: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 28 січня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в сумі 183 540,00 грн та виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором застави автотранспортного засобу від 28 січня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розмірі майнової поруки в сумі 135 660,00 грн. Початкову ціну продажу вказаного автомобіля ухвалено встановити на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, але не нижче 135 660,00 грн. Надано право ОСОБА_1 укладати та підписувати від імені ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаного автомобіля під час його укладення з іншою особою-покупцем, з наданням права (повноваження) вчиняти від імені ОСОБА_2 усі дії, необхідні для зняття вказаного автомобіля з обліку за місцем звернення в органах, на які покладено функції реєстрації та обліку транспортних засобів, в тому числі в центрах надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з наданням ОСОБА_1 повноважень на звернення із письмовою заявою про видачу нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого або викраденого, на отримання акту огляду вказаного автомобіля, на отримання нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, на підпис зазначених заяв, на пред`явлення автомобіля для огляду. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 159,20 грн.

Скасовуючи рішення у справі та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що зверненням ОСОБА_1 у червні 2013 року до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було перервано перебіг строку позовної давності. Відлік строку почався заново з дня ухвалення рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2013 року та набранням чинності заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року в частині стягнення позики з ОСОБА_3 Тому строк позовної давності по цим правовідносинам не сплив, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Також, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не навів правових підстав обґрунтування висновку про необґрунтованість позову.

Крім того, апеляційний суд, керуючись нормами статей 590, 591, 572 ЦК України дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновки апеляційного суду щодо переривання перебігу строку позовної давності є помилковими. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що предметом позову ОСОБА_1 у 2013 році було стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 28 січня 2012 року. А предметом позову ОСОБА_1 у 2016 році було звернення стягнення на предмет застави на підставі договору застави, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 січня 2012 року. Тобто вимоги зазначених позовів не співпадають. Крім того, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 в червні 2013 року взагалі не мала права звертатися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, що було підставою для відмови їй у позові. Апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України 2004 року вийшов за межі доводів апеляційної скарги та не надав жодної оцінки тому факту, що саме бездіяльність позивача у вигляді не звернення її до виконавчих органів з метою виконання рішення суду вплинули на належне виконання зобов`язань за договором позики від 28 січня 2012 року.

Від інших учасників справи не надходило заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_2

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи № 643/9510/16-ц із Московського районного суду міста Харкова та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України).

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року провадження № 61-26584ск18 призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики в сумі 183 540,00 грн, що еквівалентно 23 000,00 доларів США за курсом Національного Банку України, строк повернення визначений 30 квітня 2012 року.

В забезпечення виконання умов договору позики 28 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір застави.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору застави з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вищевказаним договором позики ОСОБА_2 передає в заставу належне йому на праві власності майно, а саме: автомобіль Honda Jazz, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Пунктом 6.7 договору застави автотранспортного засобу встановлено, що зобов`язання, яке забезпечено заставою, буде виконаним, якщо сплачені всі боргові зобов`язання.

У разі часткового виконання зобов`язання застава зберігається у повному обсязі.

17 червня 2013 року, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором позики, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 30 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 135 660,00 грн, а також з ОСОБА_3 77 607,20 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 листопада 2013 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року скасоване в частині стягнення суми боргу з ОСОБА_2 . В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу відмовлено.

В матеріалах справи відомості про те, що заочне рішення суду першої інстанції було пред`явлено до виконання, відсутні.

Згідно з наданими позивачем розписками вбачається, що ОСОБА_3 передавала ОСОБА_1 в погашення суми боргу гроші 14 січня 2014 року - 1 000,00 грн; 16 січня 2015 року - 1 500,00 грн, 19 січня 2016 року - 2 000,00 грн.

03 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов`язання, а саме зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 592 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених законом або договором.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави (кредитор) має право у разі невиконання боржником зобов`язання (забезпеченого заставою) одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частини першої статті 590, частини першої статті 591 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація предмету застави, на який звернене стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Правила про позовну давність передбачають право на позов у матеріальному сенсі. Якщо особі належить цивільне право, і це право порушено, то вона вправі здійснити своє право у примусовому порядку, проти волі зобов`язаної особи, шляхом звернення до національного суду або до іншого компетентного органу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно з статтею 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме: забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom").

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на те, що вона пропустила строк позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет застави, про застосування якого наполягав відповідач.

При цьому суд першої інстанції прийняв до уваги, що ОСОБА_1 протягом строку, визначеного статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження", не зверталася до виконавчої служби з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу, відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року, таким чином не вчиняла дій для захисту свої інтересів.

Апеляційний суд при постановленні оскаржуваного рішення, порушив норми матеріального права, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, помилково вважав, що строк позовної давності по цим правовідносинам не сплив, оскільки був перерваний зверненням ОСОБА_1 у червні 2013 року до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та почався заново з дня ухвалення рішення Апеляційним судом Харківської області від 14 листопада 2013 року і набранням чинності заочного рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року в частині стягнення позики з ОСОБА_3 .

Згідно з частинами першою - третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди 17 червня 2013 року.

Таким чином, саме з 17 червня 2013 року розпочався новий відлік строку позовної давності.

З позовом про звернення стягнення на предмет застави ОСОБА_1 звернулася лише 03 серпня 2016 року тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого у свої заяві наполягав позивач.

Крім того, посилання позивача на те, що боржник ОСОБА_3 здійснювала платежі на погашення суми боргу за договором позики, а саме: від 14 січня 2014 року у розмірі 1 000,00 грн; від 16 січня 2015 року у розмірі 1 500,00 грн, від 19 січня 2016 року у розмірі 2 000,00 грн, не може свідчити про переривання строку позовної давності щодо вимог до заставодавця ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 2 159,20 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2017 року скасувати, рішення Московського районного суду міста Харкова від 28 липня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу касаційної скарги до суду в розмірі 2 159,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.