Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 161/3973/17

провадження № 61-10800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,

відповідачі - ОСОБА_3, Комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", Луцька районна державна адміністрація Волинської області, приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірина Володимирівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюка В. А., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації"), Луцької районної державної адміністрації Волинської області, приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті залишилася спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша частина вказаного будинку належала на праві спільної сумісної власності дружині померлого ОСОБА_6, яка є матір`ю позивача. Як спадкоємець першої черги, позивач прийняв спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем.

Згодом він звернувся до приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Проте від нотаріуса він отримав відмову, підставою якої є заява від 18 червня 2008 року, складена від імені позивача, про відмову від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_6 Позивач заперечує підписання ним вказаної заяви, оскільки він ніколи не мав наміру відмовлятись від спадкового майна.

З огляду на те, що спадщину після смерті батька позивача ОСОБА_5 у вигляді 1/2 частини вищевказаного будинку прийняли двоє осіб, а саме - він та його мати ОСОБА_6, позивач вважає, що 1/2 частина будинку повинна належати йому на праві власності, як така, що отримана ним у спадок після смерті батька.

Крім того, після отримання спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 оформила договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, відповідно до якого свою частину будинку та частину, отриману в спадок від свого чоловіка, подарувала відповідачці ОСОБА_3, яка стала єдиним власником зазначеного житлового будинку. Позивач вважає, що ОСОБА_3 безпідставно набула право власності на належну йому 1/4 частку житлового будинку, оскільки ОСОБА_6 не мала права відчужувати вказану частку житлового будинку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що заява про відмову від прийняття спадщини від 18 червня 2008 року підписана не ним, а іншою особою, як і не надано жодних доказів того, що його волевиявлення при складанні заяви не було вільним, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2008 року № 1-2020 на ім`я ОСОБА_6, виданого державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Гордійчук М. В.

Також суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є похідними від вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому задоволенню не підлягають.

Постановою Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правову природу заяви від 18 червня 2008 року, яка підписана від імені ОСОБА_2 невідомою особою, є помилковими. Заява про відмову у прийнятті спадщини повинна містити ключове слово "відмовляюся", проте у заяві від 18 червня 2008 року, яка підписана від імені ОСОБА_1 невстановленою особою та зареєстрована в реєстрі за № 316, відсутнє слово, яке є спільнокореневим із словом "відмовляюся". Тому заява від 18 червня 2008 року, яка підписана від імені ОСОБА_1 невстановленою особою та зареєстрована в реєстрі за № 316, за своєю правовою природою не є заявою про відмову у прийнятті спадщини.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що заява від 18 червня 2008 року, яка підписана від імені ОСОБА_1 невстановленою особою та зареєстрована в реєстрі за № 316, подана до приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області з пропуском шестимісячного строку, передбаченого статтею 1220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), а тому вона немає жодної юридичної сили.

Також суди не врахували, що ОСОБА_1 постійно проживав на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_5, а тому з огляду на положення частини третьої статті 1268 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину.

Крім того, суди не надали належної оцінки наявним у справі доказам.

Станом на час розгляду справи від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи № 161/3973/17 із Луцького міськрайонного суду Волинської області та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції зміні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 06 грудня 2007 року серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Заповіт на випадок своєї смерті ОСОБА_5 не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є діти померлого ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також дружина померлого ОСОБА_6 .

Із матеріалів спадкової справи № 374/08 встановлено, що 18 червня 2008 року на адресу Луцької районної державної контори Волинської області Коверчуком М. І. була подана заява, в якій зазначено, що спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_5, позивач не приймає, на спадщину не претендує, в суд звертатись за відновленням пропущеного строку не буде.

Справжність підпису ОСОБА_1 на вищевказаній заяві посвідчена секретарем Виконавчого комітету Гіркополонківської сільської ради народних депутатів Луцького району Волинської області Лесюк Н. І., реєстровий № 316.

ОСОБА_3 18 червня 2008 року звернулася на адресу Луцької районної державної контори Волинської області з аналогічною заявою про відмову від прийняття спадщини.

Справжність підпису ОСОБА_3 на вищевказаній заяві посвідчена секретарем Виконавчого комітету Гіркополонківської сільської ради народних депутатів Луцького району Волинської області Лесюк Н. І., реєстровий № 317.

24 червня 2008 року з заявою до Луцької районної нотаріальної контори Волинської області про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 звернулася його дружина ОСОБА_6

02 серпня 2008 року державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Гордійчук М. В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1, на ім`я ОСОБА_6, а також свідоцтво про право власності.

Право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку ОСОБА_6 було зареєстровано 27 серпня 2008 року у КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" у встановленому законом порядку.

26 лютого 2014 року ОСОБА_6, як дарувальник, уклала з ОСОБА_3, як обдарованою, договір дарування житлового будинку, відповідно до якого подарувала останній цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., реєстровий № 403.

З висновку судової почеркознавчої експертизи від 23 січня 2018 року № 18 вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі "/підпис/" Заяви ОСОБА_1 від 18 (24) червня 2018 року виконаний ОСОБА_1 .

Клопотання про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи або комісійної судової почеркознавчої експертизи позивачем та його представником в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялося.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не подано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що заява про відмову від прийняття спадщини від 18 червня 2008 року підписана не ним, а іншою особою, як і не надано жодних доказів того, що його волевиявлення при складанні заяви не було вільним, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2008 року № 1-2020 на ім`я ОСОБА_6, виданого державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Гордійчук М. В.

Водночас, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є похідними від вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі з огляду на таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Як встановлено судами у процесі розгляду справи та вбачається із матеріалів справи, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У розумінні положень статті 1270 ЦК України, саме із цієї дати розпочався відлік шестимісячного строку для подання спадкоємцем ОСОБА_1 заяви про відмову від спадщини.

Дата закінчення цього строку припала на 28 квітня 2008 року.

Натомість, заява ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини від 18 червня 2008 року була подана до Луцької державної нотаріальної контори лише 24 червня 2008 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, на указані обставини уваги не звернули, тим самим прийшли до помилкових висновків щодо прийнятності заяви ОСОБА_1 про відмову у прийнятті спадщини та її правових наслідків.

Разом з тим, Верховний Суд вважає правильними висновки судів щодо недоведеності позивачем факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та, як наслідок прийняття ним спадщини на підставі положень статті частини третьої статті 1268 ЦК України.

Суди обґрунтовано встановили, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_1 дійсно не був зареєстрований разом із спадкодавцем, знятий з реєстрації в 2001 році та зареєстрований за іншою адресою.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди не надали належної оцінки наявним у справі доказам, Верховний Суд відхиляє з підстав того, що вони зводяться до переоцінки.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду справи

Згідно з вимогами частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що судами встановлено всі обставини справи, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну рішення суду апеляційної інстанції шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року змінити шляхом виключення із мотивувальної частини цих рішень висновків щодо наслідків подання заяви про відмову від спадщини після закінчення строків, визначених статтею 1270 ЦК України.

В іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.