442/2734/16-ц Про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ зазначеного майна - 18.07.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2017 року у складі судді Крамара О. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, провести її поділ та визнати за ним право власності на Ѕ ідеальну частину цієї квартири.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 22 листопада 2003 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Під час шлюбу сторонами придбана квартира АДРЕСА_1 вартістю 35 789,00 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу від 07 березня 2008 року.

У вказаній квартирі позивач проживав разом з відповідачкою та дітьми.

З 10 вересня 2012 року по 05 січня 2016 року позивач відбував покарання у Львівській виправній колонії № 48.

Після звільнення він повернувся до квартири АДРЕСА_1, однак відповідач не пустила його додому, у зв`язку із чим він змушений був піти проживати до своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та права власності залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Судом встановлено, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідачки.

Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили, що відповідач придбала спірну квартиру за особисті кошти, тобто кошти, які належали ОСОБА_2 до укладання шлюбу, тому спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 листопада 2003 року зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2012 року. Від шлюбу у сторін народилося троє дітей, які разом із відповідачем проживають у спірній квартирі.

02 жовтня 2003 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_3 .

16 січня 2008 року ОСОБА_6 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_7 за 10 000 грн.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 січня 2008 року, ОСОБА_2 разом із матір`ю позивача - ОСОБА_3 придбали в рівних частинах житловий будинок АДРЕСА_4 за 29 886 грн.

В подальшому, на підставі договору міни житла від 23 січня 2008 року, відповідач свою частину житлового будинку АДРЕСА_4 поміняла з ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_5, яку 29 лютого 2008 року відчужила ОСОБА_9, за 202 000 грн.

За договором купівлі-продажу від 07 березня 2008 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1 за 35 789 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій, сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України, у діючій редакції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного Кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Встановлено, що 16 січня 2008 року ОСОБА_6 продала квартиру АДРЕСА_6, належну їй на підставі договору дарування квартири від 02 жовтня 2003 року.

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 січня 2008 року, ОСОБА_2 разом із матір`ю позивача ОСОБА_3 придбали в рівних частинах житловий будинок АДРЕСА_4 .

В подальшому на підставі договору міни житла від 23 січня 2008 року відповідач свою частину будинку поміняла з ОСОБА_8, від імені якого діяла ОСОБА_3, на квартиру АДРЕСА_5, яку 29 лютого 2008 року відчужила ОСОБА_9 за 202 000 грн.

За договором купівлі-продажу від 07 березня 2008 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_1 за 35 789 грн.

При таких обставинах, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, та з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. При цьому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що спірне житло було придбане відповідачкою за особисті кошти, отримані від продажу квартири, що належала їй на праві особистої приватної власності.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.