523/19899/13-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк", третя особа , про визнання договору поруки припиненим - 15.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2016 року у складі судді Малиновського О. М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Плавич Н. Д.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк", банк) звернулося до суду з позовом, який уточнило в процесі розгляду справи, про стягнення заборгованості за кредитним договором та просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму боргу за кредитним договором від 05 грудня 2008 року № 09Ф-051208Р в розмірі 60 298,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом 18 617,24 грн; за процентами за користування кредитом - 13 459,41 грн; пеня за прострочення грошового зобов`язання - 28 221,37 грн, а також понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "Кредобанк" посилалося на те, що 05 грудня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 09Ф-051208Р (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 19 933,75 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 01 грудня 2011 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 грудня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 09Ф-051208Р/S1, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. ОСОБА_2 не виконувала взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 23 червня 2016 року в неї утворилася заборгованість за кредитним договором у зазначеному вище розмірі. ОСОБА_1 як поручитель також не виконала прийняті на себе зобов`язання, через що заборгованість за кредитним договором слід стягувати з відповідачів у солідарному порядку.

ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом та просила визнати припиненим зобов`язання за договором поруки від 05 грудня 2008 року № 09Ф-051208Р/S1.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що сплинув шестимісячний строк для пред`явлення до неї позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому порука є припиненою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася в судах неодноразово.

Суворовський районний суд міста Одеси останнім рішенням від 23 червня 2016 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Кредобанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 617,24 грн, 13 459,41 грн - за відсоткам за користування кредитом, 5 000 грн - пені та судові витрати в розмірі 623,98 грн. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 відмовив. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Визнав припиненим договір поруки від 05 грудня 2008 року №09Ф-051208Р/S1 про забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 05 грудня 2008 року № 09Ф-051208 Р . Стягнув з ПАТ "Кредобанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 . При цьому суд дійшов висновку про необхідність зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки розмір нарахованої пені фактично вдвічі перевищив розмір боргу за основним зобов`язанням щодо сплати процентів. Задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи у задоволенні позову в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1, суд виходив з того, що протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання кредитор не пред`явив вимог до поручителя.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 16 травня 2017 року рішенняСуворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2016 року залишив без змін.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2017 року ПАТ "Кредобанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року в частині часткового задоволення позову і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга ПАТ "Кредобанк" мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення ануїтентних платежів, а поручитель відповідає у тому ж обсязі, що й позичальник за всіма зобов`язаннями останнього. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя суди не з`ясували чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем та не встановили за якими платежами порука припинилася, а за якими ще діє. Судами без належного обґрунтування зменшено розмір пені, яка підлягала стягненню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 квітня 2018 року справу № 523/19899/13-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю .

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 05 грудня 2008 року між ВАТ "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 19 933,75 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,5 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 01 грудня 2011року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 грудня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 09Ф-051208Р/S1, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник.

ОСОБА_2 не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком ПАТ "Кредобанк" станом на 23 червня 2016 року склала 60 298,02грн, з яких: заборгованість за кредитом 18 617,24 грн; за процентами за користування кредитом- 13 459,41 грн; пеня за прострочення грошового зобов`язання - 28 221,37грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року фактично оскаржені ПАТ "Кредобанк" лише в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_1 та зменшення суми пені, а тому переглядаються Верховним Судом лише в цій частині.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з пунктом 4.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 967 грн, протягом усього строку кредитування, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено договором або додатками до нього. Якщо кредит видано після 15-го числа поточного місяця, перший платіж з повернення кредиту здійснюється позичальником не пізніше останнього робочого дня наступного місяця. Зарахування ануїтентного платежу на погашення заборгованості за цим договором здійснюється банком в останній робочий день місяця, за який здійснено платіж, незалежно від дати сплати його позичальником. Останній платіж дорівнює залишку заборгованості по кредиту та процентах.

Також відповідно до умов кредитного договору передбачена щомісячна сплата процентів за користування кредитом (пункти 3.3 - 3.5).

Пунктами 4.9, 4.10 визначено, що банк у випадках, передбачених пунктом 2.9 цього договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов`язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором.

Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Судами встановлено, що вперше 25 березня 2011 року банк звернувся до позичальника та поручителя з листами-вимогами за № 27/-1565/11 та № 27/-1564/11 про заборгованості за кредитним договором, в яких зазначено, що банк вимагає протягом тридцяти днів достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості. Згідно з поштовим повідомленням лист-вимогу позичальник ОСОБА_2 не отримала, а поручителю ОСОБА_1 лист-вимогу вручено 29 березня 2011 року. Тобто банком було встановлено новий строк виконання основного зобов`язання - 28 квітня 2011 року.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

За змістом пунктів 1.1, 4.5, 4.6 договору поруки у випадку порушення боржником зобов`язань за кредитним договором, позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Договір поруки набирає чинності, а також всі права та обов`язки сторін за цим договором виникають з моменту укладення цього договору та припиняються належним виконанням забезпечених порукою зобов`язань за кредитним договором.

Тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

За вказаних обставин правильним по суті є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя, через зміну строку виконання основного зобов`язання, оскільки банком 25 березня 2011 року направлені позичальнику та поручителю листи-вимоги про дострокове повернення всієї заборгованості за кредитним договором. Протягом наступних 30 календарних днів після отримання вимоги кредитора ні позичальник, ні поручитель не виконали обов`язки, передбачені кредитним договором та договором поруки, у зв`язку з чим строк виконання основного зобов`язання настав 28 квітня 2011 року. Банк звернувся до суду з цим позовом лише 23 грудня 2013 року, при цьому не пред`явив вимог до поручителя у строки, визначені частиною четвертою статті 559 ЦК України, що має своїм наслідком припинення поруки.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1

Аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій без належного обґрунтування зменшено розмір пені, яка підлягала стягненню не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина перша, третя статті 549 ЦК України).

Частинами другою, третьою статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

При зменшенні розміру неустойки суд не обмежений тільки розміром основної заборгованості, оскільки законодавчої заборони такого зменшення не встановлено. Таким чином, за наявності обставин, встановлених частиною третьою статті 551 ЦК України, суд за власним переконанням може зменшити розмір неустойки в розумних межах.

Визначаючи розмір пені, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обставин справи та відсутності доказів негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання і дійшов правильного висновку про її зменшення до 5 000 грн, а тому аргументи скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Судді:	А. Ю. Зайцев

	С. Ю. Бурлаков

	Є. В. Коротенко