Постанова
Іменем України
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 640/4498/14-ц
провадження № 61-8390св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",
представники відповідача: Немьонова Світлана Валентинівна, Невечеров Дмитро Володимирович, Грицюк Сергій Олександрович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шаповал Н. М., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про визнання правовідносин за договором поруки припиненими.
Позовна заява мотивована тим, що 31 жовтня 2007 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір "Автопакет" № 6/4/20/2007/840-А/1611, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 14 792 доларів США для купівлі автомобіля зі сплатою 14,3 % річних та строком повернення до 20 жовтня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором до нього включено умови щодо поруки, згідно яких між банком та нею укладено договір поруки, відповідно до яких остання зобов`язалась відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Згідно з п. 3.2.2 кредитного договору поручитель відповідає перед банком у тому ж об`ємі, що і позичальник.
Вказувала, що про заборгованість ОСОБА_6 перед банком вона дізналась лише після отримання позову до ОСОБА_6 та до неї як поручителя.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість по кредиту почала формуватись лише з 21 грудня 2009 року, оскільки остання оплата по кредиту була здійснена позичальником 18 листопада 2009 року. Заборгованість по відсоткам почала формуватись з 11 січня 2010 року.
Зазначала, що саме з цього часу у банку виникло право вимоги, однак, до неї протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов`язання кредитором вимог не пред`явлено. Строк дії поруки у кредитному договорі не встановлено.
Враховуючи вищевикладене просила суд визнати припиненими правовідносини поруки за кредитним договором "Автопакет" від 31 жовтня 2007 року № 6/4/20/2007/840-А/1611.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року у складі судді Шмадченко С. І. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненими правовідносини поруки ОСОБА_1 за договором "Автопакет" від 31 жовтня 2007 року № 6/4/20/2007/840-А/1611, укладеного між ПАТ "КБ "Надра", ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ПАТ "КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк пропустив строк пред`явлення вимог до ОСОБА_1 та втратив право вимагати від неї, як поручителя виконання зобов`язання за кредитним договором, що є підставою для визнання поруки припиненою.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Надра" задоволено.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, а тому підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України немає. Ухвалюючи вказане рішення, апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1199цс16.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та задовольнити її позовні вимоги не передаючи справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 червня 2019 року № 651/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н . Ю
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неуважно досліджено умови кредитного договору та зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для застосування положень статті 559 ЦК України. Вказує, що банком було порушено умови пред`явлення вимог до неї як до поручителя, оскільки перед зверненням до суду відповідно до п. 3.2.5 - 3.2.8 кредитного договору банк зобов`язаний був направити їй повідомлення з розрахунком штрафних санкцій, розміром невиконаних зобов`язань та вимогою виконати зобов`язання позичальника в цілому (або в іншій його частині). Доказів надсилання банком їй такого повідомлення матеріали справи не містять.
Також зазначає, що кредитним договором передбачено, що його виконання здійснюється частинами, щомісячними платежами, а тому початком перебігу строку позовної давності є день, коли ОСОБА_6 повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Таким чином, у банку була можливість звернутися до суду з позовом до неї протягом шести місяців з моменту настання строку невиконання позичальником основного зобов`язання, але банком вказаний строк було пропущено.
Крім того, вказує на те, що суддя Апеляційного суду Харківської області Хорошевський О. М., який входив до складу судової колегії при розгляді справи 20 жовтня 2016 року, вже брав участь у розгляді вказаної справи 16 липня 2014 року. Зазначає, що повторна участь вказаного судді у розгляді даної справи може свідчити про його неупередженість, оскільки судове рішення ухвалене у колегії разом із цим суддею від 16 липня 2014 року було скасовано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Таким чином, вважає, що рішення апеляційного суду не можна вважати законним, оскільки воно є таким, що порушує її права.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31 жовтня 2007 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір "Автопакет" № 6/4/20/2007/840-А/1611, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 14 792 доларів США під 14,3 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 20 жовтня 2014 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов`язань за кредитним договором, 31 жовтня 2007 року між банком та позивачкою одночасно з кредитним договором було укладено договір поруки.
До умов кредитного договору включені положення п. 3.2.1-3.2.12 щодо поруки, відповідно до яких позивачка поручається за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.
Згідно п. 3.2.5. кредитного договору банк набуває право вимагати від поручителя виконання зобов`язання, що витікає з цього договору, при умові, якщо в установлений договором строк виконання позичальником зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині вони не будуть виконані, а також при умові обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині).
Відповідно до п. 3.2.6. кредитного договору поручитель зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання по договору не пізніше 3-х банківських днів з моменту отримання повідомлення від банку. Також згідно п. 3.2.7. у повідомленні повинен бути наведений відповідний розрахунок суми штрафних санкцій та розміру невиконаних зобов`язань.
Пунктом 3.2.8. кредитного договору передбачено, що повідомлення вважається поданим належним чином при умові надіслання його рекомендованим чи цінним листом, або якщо воно вручене особисто поручителю.
Як вбачається з наданого до позову розрахунку заборгованості за кредитним договором (а. с. 11-12, т. 1), остання плата по тілу кредиту ОСОБА_6 була сплачена 18 листопада 2009 року, а по відсоткам за користування кредитними коштами - 31 січня 2010 року.
Згідно п. 2.2.3 кредитного договору позичальник вносить чергові платежі щомісячно до 18 числа поточного місяця.
У випадку, коли позичальник до 18 числа поточного місяця не вніс суми мінімально необхідних платежів, банк, починаючи з 21 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції.
Пунктом 4.2.4 кредитного договору визначено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом чотирнадцяти днів від дати отримання вимоги банку про надання додаткового забезпечення виконання зобов`язання згідно з п.4.2.2 цього договору його не надасть (шляхом укладення відповідного договору) або якщо запропоноване забезпечення не влаштовує банк.
Також згідно п. 4.2.5 кредитного договору банк має право: вимагати від поручителя дострокового виконання зобов`язань щодо повернення Кредиту/Кредитної лінії, сплати відсотків та інших платежів, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник несвоєчасно чи не в повному обсязі сплатив черговий платіж.
В матеріалах справи міститься лист, адресований ОСОБА_6 як боржнику, в якому зазначено про існування заборгованості станом на 01 січня 2013 року (а. с. 63, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2014 року у складі колегії суддів: Зазулинської Т. П., Кругової С. С., Хорошевського О. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 79-82, т. 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано припиненими правовідносини поруки ОСОБА_1 за договором "Автопакет" від 31 жовтня 2007 року № 6/4/20/2007/840-А/1611, укладеного між ПАТ "КБ "Надра", ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шаповал Н. М., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М. рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 101-103, т. 2).
З наведеного вбачається, що суддя Хорошевський О. М. двічі брав участь під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції: у липні 2014 року у складі колегії разом з Зазулинською Т. П. та Круговою С. С. й у жовтні 2016 року у складі колегії разом з Шаповал Н. М. та Кружиліною О. А .
Відповідно до частини другої статті 21 ЦПК України 2004 року суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду. Аналогічні посилання містяться у частині третій статті 37 ЦПК України.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Одним з елементів права на справедливий судовий розгляд є право на розгляд справи незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України" (Belukha v. Ukrain, 33949/02 49). До порушення останнього призводить ситуація, коли після повернення справи на новий розгляд вона розглядається попереднім складом суду або суддею, чиє рішення було скасовано (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаан проти Нідерландів" (De Haan v the Netherlands, 22839/93, 51, ECHR 1997-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує доводи касаційної скарги тим, що рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року ухвалено неповноважним складом суду і ця обставина підтверджується матеріалами справи, тому оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Також слід зазначити, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, а тому підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України немає. Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд послався на постанову Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1199цс16.
Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливості її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлено договором поруки.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта