643/200/17 Про визнання договорів кредиту та іпотеки недійсними - 10.07.2019 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2008 року між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКІБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрcоцбанк", було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг, за умовами якого банк зобов`язався надати їй грошові кошти у межах загального ліміту, що складає 80 000,00 дол. США, з урахуванням суми фактичної заборгованості за діючим кредитним договором від 26 вересня 2007 року.

Цього ж дня, 14 липня 2008 року, між нею та АКІБ "Укрсоцбанк" була укладена додаткова угода № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг, якою передбачено, що кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності цільового характеру використання відповідно до основних положень генерального договору у формі разового кредиту у розмірі 56 500,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних та комісій, строком до 05 липня 2018 року. У подальшому, договором про внесення змін від 21 жовтня 2008 року № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року розмір процентів за користування кредитом було збільшено до 14,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг, 14 липня 2008 року між нею та АКІБ "Укрсоцбанк" було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В., за умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Вказувала, що при укладенні вищевказаного кредитного договору банк приховав від неї як позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів її в оману щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку; кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законом; генеральний договір про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року і додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). При підписанні кредитного договору їй об`єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору щодо кредитного продукту, а ПАТ "Укрсоцбанк" у порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не надав їй відомостей, необхідних при укладенні кредитного договору.

На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02 липня 2018 року, просила суд визнати недійсними генеральний договір про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року, додаткову угоду № 1 до цього договору та договір іпотеки від 14 липня 2008 року, що укладені між ОСОБА_1 і АКІБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2018 року у складі судді Горбунової Я. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним генеральний договір про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ "Укрcоцбанк".

Визнано недійсним додаткову угоду № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року, укладену між ОСОБА_1 і ПАТ "Укрcоцбанк".

Визнано недійсним договір іпотеки від 14 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ "Укрcоцбанк", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2879.

Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 102,40 грн та за проведення судової експертизи у розмірі 13 392,00 грн, а всього 14 494,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний кредитний договір не містить обов`язкових умов, встановлених законодавством, а саме відповідачем не здійснено детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; не визначив реальну процентну ставку та не вказав абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому вигляді та не зазначив усіх сум, які споживач повинен сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням, що відповідно до статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 230 ЦК України є підставою для визнання генерального договору про надання кредитних послуг та додаткової угоди № 1 до цього договору недійсними. Крім того, відповідно до частини другої статті 548 ЦК України недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, тому договір іпотеки, укладений сторонами на забезпечення вищевказаного кредитного договору, також підлягає визнанню судом недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 230 ЦК України наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що у ньому зазначені: сума кредиту, нарахування та сплати процентів, порядок сплати заборгованості тощо. Позивач погодилась на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про її згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому визначені.

Отже, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2019 справу справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не врахував, що під час укладення оспорюваного кредитного договору банк навмисно надав їй недостовірну та необ`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, чим ввів її як споживача в оману. При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що їй об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного кредитного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а банк у порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 198, не надав їй достовірних відомостей, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 липня 2008 рокуміж ОСОБА_1 та АКІБ "Укрсоцбанк" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг, за умовами якого АКІБ "Укрсоцбанк" зобов`язався надавати ОСОБА_1 грошові кошти (кредит) у межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті доларах США у розмірі 80 000,00 дол. США, з урахуванням суми фактичної заборгованості за діючим кредитним договором від 26 вересня 2007 року, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі, не більше 15 % річних в доларах США.

Пунктом 3 цього договору сторонами було погоджено, що надання кредитних послуг здійснюється шляхом укладення додаткових угод, що є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з пунктом 5 договору конкретні умови кредитної послуги, зокрема: валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб виконання, тощо визначаються додатковими угодами. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту зазначається у відповідному додатку до кожної додаткової угоди.

14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ "Укрсоцбанк" була укладена додаткова угода № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг, згідно з якою кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності цільового характеру використання відповідно до основних положень генерального договору у формі разового кредиту у розмірі 56 500,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних та комісій, строком до 05 липня 2018 року. Також сторонами погоджено, що кожного місяця позичальник зобов`язаний повертати суму кредиту рівними частинами у розмірі 495,62 дол. кожного місяця, починаючи з 05 лютого 2009 року.

Договором про внесення змін від 21 жовтня 2008 року № 1 до генерального договору про надання кредитних послугвід 14 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ "Укрсоцбанк", сторонами було збільшено розмір процентів за користування кредитом до 14,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним генеральним договором про надання кредитних послуг 14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ "Укрсоцбанк" було укладено договір іпотеки, посвідчений 14 липня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 2879, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1689.

Висновком судової економічної експертизи від 25 квітня 2018 року № 4204, призначеної у справі ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2017 року, встановлено, що обрахована та вказана банком у додатку № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року та додатковій угоді № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 14 липня 2008 року загальна вартість кредиту, сума процентів та винагород не відповідає базовим умовам генерального договору про надання кредитних послуг.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

' 'p' Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення цього договору та додаткової угоди до нього не заявляла додаткових вимог щодо їх умов та у подальшому виконувала умови цих угод, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.

Позивач при укладенні кредитного договору мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитися чи відмовитися від укладення договору. Окрім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник мала можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору), відповідно до якого споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте вона таких дій не вчинила. Натомість позивач підписала договір, отримала кредитні кошти та вносила кошти на погашення боргу, тобто договір сторонами виконувався.

У порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України, позивач не надала.

Отже, встановлені судом обставини справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману.

Доводи касаційної скарги про те, що банк ввів її в оману щодо істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо сукупної вартості кредиту, що встановлено висновком судової економічної експертизи, є безпідставними.

Так, вказаним висновком експерта встановлено, що обрахована та вказана банком у додатку № 1 та додатковій угоді № 1 до генерального договору про надання кредитних послуг загальна вартість кредиту, сума процентів та винагород не відповідає базовим умовам генерального договору про надання кредитних послуг.

Разом з тим, у статті 653 ЦК України визначено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

З указаного вбачається, що сторони за взаємною згодою можуть внести зміни до основного зобов`язання, яке у подальшому не буде відповідати попереднім умовам цього зобов`язання. Отже, укладення сторонами додаткової угоди, якою внесено зміни до базових умов генерального договору, само по собі не може бути підставою для визнання основного зобов`язання недійсним.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.