2-5972/10 Про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - 08.07.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі судді Журавльова О. Г. від 20 березня 2017 року,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у складі судді Дрішлюка А. І. від 22 жовтня 2010 року позовОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням, 30 грудня 2016 року ОСОБА_2, особа, яка не брала участі у справі, оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Крім того, просив поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що його не було залучено до розгляду цієї справи. В додатковій заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначив, що про існування заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2010 року дізнався у червні 2016 року, під час ознайомлення з іншою цивільною справою № 521/19306/14-ц, якою було ухвалено рішення Малиновського районного суду м. Одесивід 02 лютого 2016 року.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2010 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали цього ж суду від 26 січня 2017 року про залишення його апеляційної скарги без руху у зв`язку з пропуском строку на подання цієї скарги не надав доказів пропуску цього строку з поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що його разом з дружиною не було залучено до участі у цій справі, про рішення суду першої інстанції дізналися лише у червні 2016 року, а апеляційну скаргу подав у грудні 2016 року у зв`язку з перебуванням на лікуванні його сина. З урахуванням наведеного, висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі є помилковим, що позбавляє заявника права на захист порушених прав, свобод та інтересів.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі № 752/16580/16-ц (провадження № 61-30490св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

04 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу Білоконь О. В.

Фактичні обставини справи

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено та визначено, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_1 перейшли права та обов`язки забудовника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з цим судовим рішення, 15 вересня 2016 року ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку, однак ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року.

30 грудня 2016 року ОСОБА_2,особа, яка не брала участі у справі, оскаржив заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2010 року в апеляційному порядку, посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням вирішено питання про його права та обов`язки.

26 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявнику тридцятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для подання заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

В додатковій заяві ОСОБА_2 зазначив, що про існування оскаржуваного рішення дізнався у червні 2016 року, а строк на його апеляційне оскарження пропустив з поважних причин, якими є необізнаність у процесуальних правах та відсутність коштів, оскільки є пенсіонером, тривалий час хворіє цукровим діабетом у зв`язку з чим періодично проходить лікування. Крім того, поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження є хвороба його сина ОСОБА_5 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2017 року вказані заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення визнані неповажними та відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав, передбачених частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам ухвала суду апеляційної інстанції відповідає з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно із частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У частині третій статті 297 ЦПК України 2004 року визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені ОСОБА_2 причини пропуску строку на апеляційне оскарження, якими він вважав необізнаність про існування оскаржуваного судового рішення є не поважними, оскільки йому було відомо про оскаржуване судове рішення з червня 2016 року, а з апеляційною скаргою він звернувся до суду 30 грудня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку медичним довідкам про проходження ОСОБА_2 амбулаторного лікування з 02 червня по 08 червня 2016 року (а. с. 156) і дійшов вірного висновку, що ці причини не є такими, що перешкоджають, у передбачений законом строк, подати апеляційну скаргу.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, апеляційний суд, враховуючи вказані вище норми процесуального права, виходив із того, що апеляційна скарга на оскаржуване судове рішення подана заявником 30 грудня 2016 року, тобто після спливу майже шести років з моменту проголошення судового рішення, розумних пояснень щодо пропуску строку звернення з апеляційною скаргою та належних доказів на їх підтвердження заявник не надав. ОСОБА_2 був обізнаний про стан відомого йому судового провадження, оскільки про оскаржуване судове рішення знав з червня 2016 року, однак у розумний інтервал часу не звернувся з апеляційною скаргою, а зазначені причини пропуску строку та додані докази не підтверджують з достовірністю стан заявника, який унеможливив подачу апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

В оцінці доводів заявника Верховний Суд виходить з того, що у процесуальному законі передбачається визначення певного розумного за тривалістю проміжку часу, протягом якого за звичайних умов учасник розгляду справи матиме можливість скласти скаргу на певне судове рішення; такий строк визнається об`єктивно необхідним для вчинення такої процесуальної дії, якщо сторона діє добросовісно та зважено.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого "Гуржій проти України", заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, "Олександр Шевченко проти України", № 8771/02, 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) ). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд не виявив достатніх мотивів для скасування ухвали апеляційного суду, дійшовши до переконання, що заявником не наведені обґрунтовані причини поважності пропуску строку апеляційного оскарження, що не залежали від волі заявника і дійсно були пов`язані з істотними перешкодами та труднощами, що об`єктивно ускладнювали можливість заявника звернутися до суду з апеляційною скаргою.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 вказаного Закону у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відмова у відкритті провадження у справі, що стала наслідком обґрунтованого залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без руху, відповідає принципу верховенства права, а тому не може бути скасована касаційним судом.

Судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.