750/667/17 Про зняття арешту - 03.07.2019 Прийняття

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, -Деснянський відділ державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Новозаводський відділ державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області,

представник Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - Чередник Дарія Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2017 року у складі судді Супруна О. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", публічного акціонерного товариства "Мегабанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянський відділ державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Деснянський ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області), Новозаводський відділ державної виконавчої служби м. Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Новозаводський ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області), про зняття арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 24 січня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNH0AK00000438, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у розмірі 53 590 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 січня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна № CNH0AK00000438. Відповідно до п. 6 договору застави в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позичальником було передано в заставу рухоме майно, а саме: транспортний засіб Daewoo Nexia, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на рухоме майно ОСОБА_1 накладено арешти, що підтверджено записом про обтяження від 16 січня 2014 року № 14125437 про арешт рухомого майна боржника ОСОБА_1, накладений державним виконавцем Новозаводського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 січня 2014 року (виконавче провадження № 41452391); записом про обтяження від 22 червня 2015 року № 15397635 про арешт рухомого майна боржника ОСОБА_1, накладений державним виконавцем Деснянського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 червня 2015 року № 492/12 (виконавче провадження № 47920395); записом про обтяження від 24 грудня 2015 року № 15641305 про арешт рухомого майна боржника ОСОБА_1, накладений державним виконавцем Деснянського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 грудня 2015 року № 1369/19 (виконавче провадження № 49607577).

Згідно з частиною третьою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставне майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Вказувало, що з вищевикладених обставин вбачається, що право застави у банку щодо предмета застави виникло 31 січня 2006 року, а 13 січня 2014 року, 22 червня 2015 року, 23 грудня 2015 року державними виконавцями були накладені арешти на вказаний автомобіль, тобто пізніше ніж було укладеного договір застави. Також зазначало, що станом на 03 січня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила 696 554 грн 69 коп., що перевищує вартість предмета застави.

Таким чином, вважало, що у державних виконавців Деснянського та Новозаводського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно, яке є предметом застави згідно з договором застави.

Враховуючи вищевикладене, просило суд: звільнити з-під арештів майно, належне на праві власності ОСОБА_1, а саме транспортний засіб Daewoo Nexia, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, накладених: державним виконавцем Новозаводського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 січня 2014 року (виконавче провадження № 41452391); державним виконавцем Деснянського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 червня 2015 року № 492/12 (виконавче провадження № 47920395); державним виконавцем Деснянського ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 грудня 2015 року № 1369/19 (виконавче провадження № 49607577); заборонити органам ДВС вчиняти будь-які дії, пов`язані з обмеженнями ПАТ КБ "ПриватБанк" права заставодержателя щодо транспортного засобу Daewoo Nexia, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" зареєструвало обтяження на транспортний засіб, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, 06 квітня 2017 року, а тому зареєстровані обтяження на підставі вищевказаних постанов державних виконавців від 13 січня 2014 року, 22 червня 2015 року, 23 грудня 2015 року за ознакою черговості мають вищий пріоритет при зверненні стягнення на предмет обтяження відповідно до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) .

Також судом першої інстанції зазначено, що згідно постанови старшого державного виконавця Деснянського ВДВС Чернігівського МУЮ Чередник Д. О. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 22 червня 2015 року № 492/12 (виконавче провадження № 47920395), стягувачем є ПАТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд зазначив, що Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, а положення Закону України "Про заставу" (2654-12) застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , відповідно до пункту 2 Розділу ІХ Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного закону.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до Розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року № 640/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право застави у банку щодо предмета застави виникло 31 січня 2006 року, а державними виконавцями на транспортний засіб було накладено арешти 13 січня 2014 року, 22 червня 2015 року, 23 грудня 2015 року, тобто пізніше ніж було укладено договір застави, а тому у державних виконавців не було підстав для накладення арешту на майно, яке є предметом застави згідно з договором застави.

Крім того, вказується, що суди попередніх інстанцій помилково надали перевагу нормам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , оскільки норми Закону України "Про заставу" (2654-12) мають пріоритет як спеціальні норми у взаємовідносинах заставодержателя та заставодавця відносно заставного майна.

Заперечення на касаційну скаргу відповідачами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 січня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNH0AN00000438, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у банку поточний рахунок № НОМЕР_3 ООО "АвтоПриват" на строк до 24 січня 2013 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 53 590 грн для купівлі автомобіля, а також у розмірі 19 539 грн 66 коп. для сплати страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 даного договору.

В забезпечення зобов`язань, взятих ОСОБА_1, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави рухомого майна від 31 січня 2006 року № CNH0AN00000438, згідно умов якого останній передав у заставу позивачеві належний йому автомобіль марки "Daewoo", моделі "Nexia", 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

На даний транспортний засіб накладені такі арешти: постановою старшого державного виконавця Новозаводського ВДВС Чернігівського МУЮ Сердюк І. А. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 січня 2014 року (виконавче провадження № 41452391, стягувач - ПАТ "Універсал Банк"); постановою старшого державного виконавця Деснянського ВДВС Чернігівського МУЮ Чередник Д. О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 червня 2015 року №492/12 (виконавче провадження № 47920395, стягувач - ПАТ КБ "ПриватБанк"); постановою старшого державного виконавця Деснянського ВДВС Чернігівського МУЮ Чередник Д. О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23 грудня 2015 року №1369/19 (виконавче провадження № 49607577, стягувач - ПАТ "Мегабанк").

Накладення даних арештів та заборон підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 15 лютого 2017 року № 51476420

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про заставу" право застави виникає з моменту укладання договору застави.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих просрочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Положенням статті 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно статті 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" зареєструвало обтяження на транспортний засіб, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, 06 квітня 2017 року за № 51933052, а тому зареєстровані обтяження від 16 січня 2014 року, 22 червня 2015 року, 23 грудня 2015 року на підставі вищевказаних постанов державних виконавців мають за ознакою черговості вищий пріоритет над обтяженням на підставі договору застави, який укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково надали перевагу нормам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) над нормами Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Пунктом 2 Розділу ІХ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи те, що Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) набрав чинності з 01 січня 2004 року, а Закон України "Про заставу" (2654-12) було прийнято раніше, суди попередніх інстанцій обґрунтовано надали перевагу нормам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , оскільки він є спеціальним з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, тоді як положення Закону України "Про заставу" (2654-12) застосовують тоді, коли вони не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) .

Доводи касаційної скарги про те, що договір застави було укладено раніше ніж державними виконавцями було накладено арешти на транспортний засіб, а тому у останніх були відсутні підстави для накладення арешту, є безпідставними, оскільки на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження у відносинах з третіми особами. Враховуючи те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" уклало з ОСОБА_1 договір застави 31 січня 2006 року, а зареєструвало обтяження лише 06 квітня 2017 року, тобто пізніше ніж публічні обтяження, вчинені на підставі постанов державних виконавців, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотримання вимог статей 263- 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.