158/1390/16-ц Про усунення перешкод у користуванні спадковим майном, визнання частково недійсним рішення та державних актів на право власності на земельні ділянки - 03.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2016 року у складі судді Костюкевича О. К. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Свистун О. В., Грушицького А. І., Русинчука М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області про усунення перешкод у користуванні спадковим майном, визнання частково недійсним рішення та державних актів на право власності на земельні ділянки.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року справу за позовом ОСОБА_3 залишено без розгляду за заявою позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, розгляд справи за зустрічним позовом ОСОБА_1 продовжено.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 2012 року серії НОМЕР_1 (0,2325 га для ведення особистого селянського господарства) та на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 2012 року серії НОМЕР_2 (0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).

Суміжним землекористувачем є ОСОБА_3, який успадкував земельну ділянку по АДРЕСА_2 після смерті матері - ОСОБА_5 Спадкодавцю вказана земельна ділянка належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого 25 березня 1997 року на підставі рішення Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 25 березня1997 року № 11/4.

Вважає вказаний державний акт недійсним, оскільки виданий з порушенням вимог земельного законодавства.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданий 25 березня 1997 року Жорнищенською сільською радою Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_5, стягнути з ОСОБА_3 на його користь 2 тис. на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданий 25 березня 1997 року Жорнищенською сільською радою Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_5 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний державний акт на право приватної власності на землю був виданий з чисельними порушеннями, зокрема: за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_5 вказаної земельної ділянки, не зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, підписаний неуповноваженими особами, а тому наявні законні підстави для визнання його недійсним.

У задоволені позову ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданий 25 березня 1997 року на підставі рішення Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 25 березня 1997 року № 11/4 ОСОБА_5, був виданий з чисельними порушеннями, що є підставою для визнання його недійсним.

Також судом встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_2, яку успадкував ОСОБА_3, не має встановлених меж в натурі (на місцевості) та межових знаків, технічна документація із землеустрою на вказану земельну ділянку відсутня.

У спірному державному акті наявний підпис суміжного користувача земельної ділянки ОСОБА_6, тоді як на момент видачі державного акта у 1997 році власником суміжної земельної ділянки був ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами необґрунтовано застосовані норми матеріального права, зокрема: статті 17, 19, 22 ЗК України 1990 року, та стаття 21 ЦК України у редакції 2004 року, які не поширювались на спірні правовідносини. Вважав, що спірним державним актом на землю не порушено прав та інтересів позивача. Зазначав, що рішення Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області про виділення земельної ділянки ухвалювалось у 1997 році у відношенні його батька - ОСОБА_8, а спірний державний акт на підставі цього рішення видано його матері - ОСОБА_5 протягом 2005 року вже після смерті батька. Також зазначив, що суд першої інстанції не вирішив питання про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказував, що суди дійшли правильного висновку про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого 25 березня 1997 року Жорнищенською сільською радою Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_5, як такого, що видано з порушенням встановленого законом порядку та з порушеннями вимог земельного законодавства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 158/1390/16-ц із Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 жовтня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 березня 1997 року ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 на підставі рішення сесії Жорнищенської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1997 року № 11/4 про передачу останній у приватну власність земельної ділянки площею 0,5060 га, розташованої на території Жорнищенської сільської ради для обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства (а.с. 55).

Вказаний державний акт підписаний інженером-землевпорядником ОСОБА_10, головою Жорнищенської сільської ради народних депутатів ОСОБА_11, а також суміжним землекористувачем ОСОБА_6 .

Із відповіді на запит Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 20 березня 2015 року № 8 убачається, що ОСОБА_11 на посаді голови Жорнищенської сільської ради перебував у період з 10 квітня 2002 року по 30 листопада 2010 року, а інженер-землевпорядник ОСОБА_10 здійснював свої посадові обов`язки з 24 грудня 2004 року по 29 березень 2013 року (а.с. 60), що також було підтверджено допитаними в якості свідків в судовому засіданні ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 . Отже, зазначені особи на час видачі спірного акта 25 березня 1997 року не працювали у сільській раді та не мали таких повноважень.

Із відповідей відділу Держземагенства у Ківерцівському районі Волинської області убачається, що технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, розташованої по АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_5, в архіві відділу немає (а.с. 63, 64).

Із відповіді архівного відділу Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 12 листопада 2014 року № 14/К-288 убачається, що в рішеннях сесії Жорнищенської сільської ради від 25 березня 1997 року про виділення земельної ділянки та видачу державного акту на право власності на землю ОСОБА_5 не значиться (а.с. 65).

Згідно архівного витягу рішення Жорнищенської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 25 березня 1997 року № 11/4 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність і користування" за № 27 значиться " ОСОБА_8 ", якому передано у приватну власність земельну ділянку 0,85 га (а.с. 84).

Відповідно до довідки від 03 серпня 2016 року № Т-158/0-108/6-16 відділу Держгеокадастру у Ківерцівському районі Волинської області державні акти серії НОМЕР_4 по № 034269 були видані Ківерцівському районному земельно-кадастровому бюро 12 листопада 2001 року (а.с. 83), а тому спірний державний акт на землю не міг видаватися у 1997 році.

Також судами встановлено, що спірний державний акт не зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю. Земельна ділянка, по АДРЕСА_2, яку успадкував ОСОБА_3, не має встановлених меж в натурі (на місцевості) та межових знаків.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року (у редакції, чинній на час видачі спірного державного акта) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час видачі спірного державного акта) право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно зі статтею 23 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час видачі спірного державного акта) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтею 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час звернення позивача до суду) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 8790, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України (2768-14) , глав 27, 33, 34 ЦК України (435-15) , статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Матеріли справи свідчать про наявність спору між сторонами, як суміжними користувачами земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 щодо накладення частин земельних ділянок одна на одну, про що зазначав і сам ОСОБА_3 .

Отже, доводи касаційної скарги про те, що оскаржений державний акт не порушує прав позивача, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Судами враховано, що спірний державний акт не зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю. Земельна ділянка по АДРЕСА_2, яку успадкував ОСОБА_3, не має встановлених меж в натурі (на місцевості) та межових знаків, державний акт на землю був виданий з чисельними порушеннями, що є підставою для визнання його недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що судами необґрунтовано застосовані норми ЗК України (2768-14) 1990 року, є безпідставними, оскільки датою видачі оскарженого державного акту на землю зазначений 1997 рік, а тому суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми ЗК України 1990 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Судом апеляційної інстанції надана належна оцінка доводам ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності та встановлено, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про наявність спірного державного акта про право власності на землю позивач дізнався у 2014 році при розгляді іншої справи між ним та ОСОБА_3, що підтверджується матеріалам справи (а.с. 58-59, 181-182, 183), а тому доводи касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.