357/7492/16-ц Про визначення місця проживання малолітніх дітей - 03.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2016 року у складі судді Ярмоли О. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Волохова Л. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1, яка змінила прізвище на ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 2009 року по 2011 рік проживала з ОСОБА_2 і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилися сини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Вона з дітьми проживала у власній квартирі по АДРЕСА_1, самостійно доглядала їх, лікувала, не мала підтримки від ОСОБА_2, шлюбні відносини з ним були розірвані, він не допомагав утримувати дітей, а лише постійно принижував її, вказував як слід діяти, що робити, погрожував, а тому не витримавши такого психологічного тиску та агресивної поведінки, добровільно віддала йому дітей та дозволила їх виховувати, лікувати, оскільки діти потребують постійного лікування так як є інвалідами дитинства.

Зазначала, що при цьому вона не самоусунулася від подальшого матеріального забезпечення дітей, працевлаштувалася, надавала кошти дітям, купувала необхідні речі, спілкувалася, а від квітня 2016 року

ОСОБА_2 заборонив їй бачитися з дітьми та брати участь у їх вихованні.

Посилаючись на викладене та на те, що ОСОБА_2 не працює, неналежно утримує і не піклується про дітей, витрачає дитячі кошти не за призначенням, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей разом з нею за місцем її проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 23 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з їхньою матір`ю ОСОБА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що опікувалася з народження дітьми їх матір, а з літа 2013 року опікується дітьми батько, який не працює, та утримує дітей за рахунок їх пенсій по інвалідності. Батько дітей не має власного житла, будинок, де він проживає з дітьми, належить його матері та крім цього, в будинку проживає сестра і племінниця позивача. Відповідач обвинувачений у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України. Надані суду докази, дійсно, свідчать про те, що між сторонами у справі склалися неприязні стосунки, відповідач поводить себе агресивно по відношенню до матері своїх синів, не контролює свою поведінку. Мати дітей працює і має дохід, має власну квартиру, де одна з кімнат відведена для дітей, мати не втрачала контакт з дітьми, мати хоче активно включитися в процес виховання та лікування дітей, щоб надолужити затримку в їх розвитку, мати має можливості та плани щодо лікування та реабілітації хлопчиків. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у цьому випадку, під час розгляду справи не було встановлено жодних виняткових обставин, які б були підставою для розлучення дітей з їх матір`ю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з метою саме забезпечення інтересів дітей, враховуючи вік хлопчиків, їх фізичний та психологічний стан, необхідно визначити місце проживання дітей -

ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з матір`ю, оскільки остання найбільш оптимально може забезпечити спокійні та належні умови проживання, виховання і лікування синів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що під час розгляду справи не було встановлено жодних виняткових обставин, які б були підставою для розлучення дітей з їх матір`ю. Також суд вірно вважав, що з метою забезпечення інтересів дітей, враховуючи вік хлопчиків, їх фізичний та психологічний стан, необхідно визначити місце проживання дітей -

ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з матір`ю, оскільки остання найбільш оптимально може забезпечити спокійні та належні умови проживання, виховання і лікування синів. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у травні 2017 року,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3 . Виконання рішення суду першої інстанції зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

03 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на виконання вимог частини першої статті 160 СК України між сторонами у справі 10 грудня 2014 року було укладено договір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з батьком до досягнення дітьми десятирічного віку, а в подальшому місця проживання буде визначено за бажанням дітей. Ухвалюючи рішення суди не звернули увагу на те, що між позивачем та відповідачем вже було досягнуто домовленість щодо місця поживання малолітніх дітей, яка була оформлена відповідним договором.

Позивач активної участі у вихованні дітей не бере, не забезпечує їх усім необхідним, не надає матеріальної допомоги на лікування дітей та не сплачує аліменти на їх утримання. Рішення органу опіки від 13 грудня

2016 року про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з матір`ю є передчасне, недостатньо обґрунтоване та суперечить інтересам дітей, оскільки у ньому не зазначено, у чому саме полягає порушення інтересів дітей під час спільного проживання їх разом з батьком, та чим покращаться їхні інтереси, коли вони будуть проживати з матір`ю.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила двійнят, хлопчиків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 і батько дітей не визнав свого батьківства при народженні дітей.

У подальшому за заявою про визнання батьківства від 25 серпня 2015 року було внесено зміни в актовий запис про народження дітей та записано їхнім батьком ОСОБА_2 . Зазначені обставини підтверджуються копіями свідоцтв про народження дітей та витягами з державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін (а. с. 6, 7 68-71).

Малолітні ОСОБА_6 і ОСОБА_7 майже з трьохрічного віку проживають разом з ОСОБА_2 і це було добровільне рішення батьків дітей. 10 грудня

2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про визначення місця проживання своїх дітей разом з батьком до досягнення дітьми десятирічного віку, а в подальшому місце проживання дітей буде визначено за бажанням самих дітей (а. с. 72).

Дітям з дитинства встановлена інвалідність і ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області та отримує державну соціальну допомогу на дітей-інвалідів від 20 вересня 2013 року.

15 лютого 2016 року ОСОБА_1 подала заяву до Управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про переоформлення допомоги по інвалідності на дитину ОСОБА_6 на його батька ОСОБА_2 .

Малолітні діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, тобто в квартирі, що належить ОСОБА_1, яка також зареєстрована в цій квартирі разом з її старшим сином ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 22 червня 2016 року з ОСОБА_1, як з матері дітей, стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку.

Відповідно до акта оцінки потреб дитини та сім`ї, складеного Білоцерківським міським центром соціальної служби сім`ї та молоді

від 12 липня 2016 року батько дітей ОСОБА_2 намагається задовольнити всі потреби дітей, є все необхідне для їх повноцінної життєдіяльності, існує потреба в лікуванні дітей, яку батько не в змозі оплачувати. Мати не допомагає матеріально, аліменти сплачує не своєчасно. Діти не спілкуються з матір`ю по причині конфліктів між матір`ю та батьком.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує денну групу медико-соціальної реабілітації у комунальному закладі Київської обласної ради "Спеціалізованому обласному будинку дитини м. Біла Церква"

від 10 липня 2014 року до 02 березня 2015 року, та від 13 липня 2015 року. Приводить та забирає дитину із закладу батько ОСОБА_2 .

Згідно із довідкою Білоцерківського центру соціальної реабілітації змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів "Шанс" ОСОБА_2 протягом 2014-2016 років займається реабілітацією дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у відповідності до призначення, зробленого в індивідуальній програмі реабілітації. Курси проходять згідно графіку і ОСОБА_2 до реабілітації дітей відноситься відповідально.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, зарахований у дошкільний заклад № 3 "Веселка" з 18 листопада 2013 року. Вихованням дитини займається батько ОСОБА_2

Суду надані психолого-педагогічні характеристики на обох дітей, складені фахівцями закладів, де перебувають ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

Матеріали справи містять також ряд письмових доказів на підтвердження того, що мати дітей також приділяє належну увагу вихованню та лікуванню дітей, а саме, зверталася за медичною допомогою, консультацією щодо стану здоров`я своїх дітей, у березні 2013 року оплатила лікування сина ОСОБА_6 в сумі 17 506 грн, перебувала з дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від 22 серпня 2011 року до 31 серпня 2011 року на діагностуванні-консультації в комунальному закладі Київській обласній дитячій лікарні та зверталася за направленнями в лікарню "Охматдит".

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Білоцерківській об`єднаній державній податковій інспекції Київської області як фізична особа-підприємець та в період з 01 квітня 2015 року до 31 травня 2015 року працювала по спрощеній системі оподаткування і загальна сума її доходу за 2015 рік становила 44 330 грн. За 2016 рік термін подання звітності ще не закінчився і тому інформацію щодо суми доходу за 2016 рік суду не було надано.

На виконання ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2016 року про зобов`язання органу опіки та піклування служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області провести обстеження матеріально-побутових умов життя сім`ї батька та матері дітей і надання інших матеріалів суду було надіслано результати засідання комісії з питань захисту прав дитини, де розглядалося питання щодо визначення спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визначення місця проживання їх малолітніх дітей та комісія дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 . Це рішення комісія прийняла шляхом відкритого голосування простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні: а саме за визначення місця проживання обох дітей з батьком - ніхто не проголосував, за визначення місця проживання обох дітей з матір`ю проголосувала більшість членів комісії, троє членів утрималися (а. с. 101).

Відповідно до актів обстеження умов проживання батька і матері дітей ОСОБА_2 з дітьми проживає в одноповерховому приватному будинку, який складається з трьох житлових кімнат. Комунальні зручності на вулиці і житло належить ОСОБА_22 (матері ОСОБА_2 ). Разом з ними проживають його двоє малолітніх дітей, баба дітей ОСОБА_22, та тітка дітей ОСОБА_23 з дочкою ОСОБА_24 (а. с. 120).

Встановлено, що у квартирі ОСОБА_1 на час складання вказаного акта тривав ремонт в одній із кімнат, яка оформлялася як дитяча. Приміщення умебльовані, є електропобутова техніка, житло підтримується в належному санітарно-гігієнічному стані, в квартирі разом з нею проживають її старший син ОСОБА_16, 2004 року народження, та чоловік ОСОБА_26

Згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 13 грудня 2016 року № 527 "Про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 " виконавчий комітет міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з їх матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 119).

Відносно ОСОБА_2 порушено кримінальне провадження за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 125 КК України, яке перебуває на розгляді в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтримують стосунків і проживають окремо. Мати дітей заміжня і проживає з чоловіком та старшим сином у власній квартирі. Малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживали з матір`ю з народження і до червня 2013 року, а потім за домовленістю сторін було визначено місце проживання дітей разом з батьком.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною першою статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) , держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Встановивши, що опікувалася з народження дітьми їх матір, а з літа 2013 року опікується дітьми батько, який не працює, та утримує дітей за рахунок їх пенсій по інвалідності, не має власного житла на праві власності, будинок, де він проживає з дітьми, належить його матері та крім цього, в будинку проживає сестра і племінниця позивача, відповідач обвинувачений в кримінальному провадженні за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 125 КК України, відповідач поводить себе агресивно по відношенню до матері своїх синів, не контролює свою поведінку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 з їхньою матір`ю

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що з метою саме забезпечення інтересів дітей, враховуючи вік хлопчиків, їх фізичний та психологічний стан, необхідно визначити місце проживання дітей - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з матір`ю, оскільки остання найбільш оптимально може забезпечити спокійні та належні умови проживання, виховання і лікування синів.

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Не можуть бути визнані обґрунтованими доводи касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 можливості матеріально забезпечувати дітей, оскільки матір дитини зареєстрована як фізична особа-підприємець та отримує дохід, що встановлено судами при розгляді справи.

Інші доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Проте зазначене посилання не вплинуло правильність розгляду судами спору по суті позовних вимог та висновків судів, оскільки при визначенні місця проживання дітей першочергову увагу суди приділили якнайкращому забезпеченню інтересів дітей у силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. За змістом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.