Постанова

Іменем України

01 липня 2019 року

м. Київ

справа № 308/7237/14-ц

провадження № 61-31877св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - публічне акціонернетовариство комерційний банк "ПриватБанк",

представники позивача: Білас Валентина Федорівна, Урумбаєва Людмила Віталіївна, Баблюк Ольга Богданівна, Сокуренко Наталія Вікторівна, Гриних Тетяна Юріївна,

відповідач 1 - ОСОБА_5,

відповідач 2 - ОСОБА_6,

відповідач 3 - ОСОБА_7,

відповідач 4 -ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

представник відповідача 4 - ОСОБА_12,

третя особа - орган опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської районної ради,

представники третьої особи: Джуган Володимир Васильович, Ігнатко Наталія Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Придачук О. А. від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Бисага Т. Ю., Готра Т. Ю. від 11 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_10, ОСОБА_10, ОСОБА_11, який в ході розгляду справи уточнило, та остаточно просило виселити відповідачів з житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 13 травня 2008 року № MKL6GA00000031 ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 41 575 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 12 травня 2020 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_5 15 травня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно якого останній передав в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк" нерухоме майно, а саме: домоволодіння по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 на праві власності.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_5 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № MKL6GA00000031 у розмірі 38 376,91 дол. США звернуто стягнення на будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаних предметів іпотеки.

Посилаючись на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення усіх мешканців, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, врахував, що в іпотеку передано житло, яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів з будинку без надання їм іншого постійного житла.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду про відсутність підстав для виселення відповідачів відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 рокуПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першоїінстанціїта ухвалу апеляційної інстанції, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 308/7237/14-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій у порушення норм ЦПК України (1618-15) (2004 року) не з`ясовано наявність або відсутність іншого житла у відповідачів. Звертаючись до суду з указаним позовом, банк просив виселити відповідачів на підставі Закону України "Про звернення стягнення на предмет іпотеки", а не частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

Відзиви до суду касаційної інстанції не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 13 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (назву змінено на ПАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № MKL6GA00000031, за умовами якого позичальнику надано кредит у вигляді неповоротної кредитної лінії у розмірі 41 575 дол. США строком до 12 травня 2020 року включно, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 15 % річних.

15 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" та ОСОБА_5 у забезпечення виконання вказаного кредитного зобов`язаньня укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М. М., зареєстрований у реєстрі за № 2031, відповідно до якого іпотекодавець надав іпотекодержателю об`єкт нерухомого майна - домоволодіння, загальною площею 212, 88 кв. м, житловою площею 98, 50 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за умовами кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2010 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № MKL6GA00000031 у розмірі 295 502 грн 21 коп. звернуто стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог про виселення мешканців відмовлено.

Із наданої виконавчим комітетом Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області інформації вбачається, що ОСОБА_8, яка проживає по АДРЕСА_1, немає у власності будь-якого іншого житла, придатного для постійного проживання разом з дітьми.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах № № 6-1449цс15, 6-2947цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року

у справі № 6-1469цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15.

Також вказаний висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Суди попередніх інстанцій встановивши, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є іпотечним майном, проте не був придбаний за рахунок кредитних коштів, наданих ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_5 відповідно до укладеного між ними кредитного договору від 13 травня 2008 року № MKL6GA00000031, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів із будинку без надання їм іншого постійного житлового приміщення, що відповідає положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Доводи касаційної скарги щодо невстановлення судами попередніх інстанцій наявності у відповідачів іншого житла спростовуються наявною у матеріалах справи довідкою Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 24 червня 2016 року № 290.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як норми статті 40 Закону України "Про іпотеку" так і норма статті 109 ЖК Української РСР, а тому доводи касаційної скарги щодо задоволення позовних вимог відповідно до статті 40 Закону України "Про звернення стягнення на предмет іпотеки" (якого не існує) є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновку апеляційного суду, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.