607/2759/16-ц Про стягнення оплати за користуванням житловим приміщенням - 26.06.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2016 року у складі судді Братасюка В. М. та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Хоми М. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Тернопільський національний економічний університет (далі - ТНЕУ) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення оплати за користуванням житловим приміщенням.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 1991 року ОСОБА_1 відповідно до ордера на вселення проживає в гуртожитку ТНЕУ № 2, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, який перебуває в оперативному управлінні університету.

Однак починаючи з червня 2015 року у ОСОБА_1 існує заборгованість із оплати за проживання в гуртожитку, яку вона добровільно відмовляється сплатити.

З урахуванням наведеного та уточнивши позовні вимоги, ТНЕУ просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість з оплати за проживання у гуртожитку за період з червня 2015 року по квітень 2016 року в сумі 7 795 грн.

Заперечуючи проти позову, у травні 2016 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ТНЕУ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тернопільська міська рада, про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги підлягають узгодженню з органами місцевого самоврядування, чого ТНЕУ не було зроблено. А отже, є всі підстави зобов`язати університет здійснити перерахунок цін (тарифів) на послуги ЖКГ після їх узгодження із Тернопільською міською радою, й після цього слід укласти договір з ОСОБА_1 про надання послуг з утримання гуртожитку, за зразком встановленого законодавчого типового договору.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ТНЕУ погодити з Тернопільською міською радою житлово-комунальні тарифи на утримання гуртожитку на АДРЕСА_2 починаючи з 01 червня 2015 року, провести їй перерахунок заборгованості з оплати за проживання у гуртожитку починаючи з цієї дати, та зобов`язати ТНЕУ укласти з ОСОБА_1 договір про надання послуг з утримання житлового приміщення гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_2 на підставі типового договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2016 року позов ТНЕУ задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТНЕУ плату за користування житловим приміщенням у гуртожитку у розмірі 2 598,33 грн.

У іншій частині заявлених позовних вимог ТНЕУ відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наймач і повнолітні члени його сім`ї несуть солідарний обов`язок з оплати за проживання і користування житловим приміщенням, однак, враховуючи те, що в займаному приміщенні проживає повнолітній син наймача, а позивач наполягав на стягненні боргу лише з ОСОБА_1, тому з відповідачки підлягає стягненню половина нарахованої суми.

Водночас, установивши, що розмір плати за проживання в гуртожитку університету розрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 (796-2010-п) "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності", спільного наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758 "Про затвердження порядку надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами", спільного наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 28 березня 2011 року № 284/423/173 "Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності" і згідно з наказом ТНЕУ від 05 червня 2015 року № 325 вартість проживання працівників у гуртожитку з 01 вересня 2015 року становить 243 грн у місяць, що не спростовано ОСОБА_1, суд вважав її вимоги безпідставними.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2016 року виправлено описки, допущені у тексті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі від 07 листопада 2016 року, а саме:

в абзацах першому та другому описової частини рішення і в резолютивній частині рішення адресний номер "АДРЕСА_4 " виправлено на "АДРЕСА_2";

в абзаці другому резолютивної частини рішення суму "2 598 грн 33 коп." виправлено на "3 897 грн 50 коп.", а суму "459 грн 33 коп." виправлено на "689 грн 00 коп.".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ТНЕУ задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТНЕУ плату за проживання та користування житловим приміщенням у розмірі 7 495 грн. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок місцевого суду про солідарний обов`язок повнолітніх осіб за зобов`язаннями, що виникають з договору найму, є правильним. Водночас суд першої інстанції не врахував, що згідно з положеннями частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тому стягнення боргу за користування житловим приміщенням лише з наймача за наявності іншого повнолітнього члена сім`ї є підставою для задоволення позову.

ОСОБА_1 не спростувала існуючу суму заборгованості та іншого порядку нарахування оплати за проживання та користування житлово-комунальними послугами ніж той, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 (796-2010-п) "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності", спільним наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758 "Про затвердження порядку надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами", спільним наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 28 березня 2011 року № 284/423/173 "Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності" і наказом ТНЕУ від 05 червня 2015 року № 325.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій не визначилися з характером спірних правовідносин учасників справи. При цьому апеляційний суд помилково вважав, що у даному випадку підлягають застосуванню положення постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 (796-2010-п) "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності", спільного наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758 "Про затвердження порядку надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами", спільного наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 28 березня 2011 року № 284/423/173 "Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності". Також апеляційним судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_1 вселилася в гуртожиток на підставі статті 128 ЖК УРСР як колишній співробітник, тому в такому випадку на неї не поширюється дія примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року. Крім того, пред`явлений позивачем розмір заборгованості нарахований за тарифами, які не погоджені з органами місцевого самоврядування. ТНЕУ не надано договору найму п`яти ліжко-місць, укладеного між ОСОБА_1 та ТНЕУ за спірний період.

До спірних правовідносин повинні бути застосовані норми частини другої статті 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208, статті 1, 7, 14, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та стаття 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТНЕУ зазначав про необґрунтованість доводів ОСОБА_1, а оскаржувані судові рішення вважав законними і обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року цивільну справу № 607/2759/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу за позовом ТНЕУ до ОСОБА_1 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТНЕУ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Тернопільська міська рада, про зобов`язання вчинити певні дії, призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що ОСОБА_1 до 2014 року працювала у ТНЕУ, зареєстрована і проживає в ізольованому блоці № 56, площею 33,7 кв. м, у гуртожитку ТНЕУ за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 вселилася у спірне приміщення на підставі ордера від 01 вересня 1995 року № 4, яке надане їй як співробітнику Тернопільської академії народного господарства.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 11 липня 1995 року № 642 студентському гуртожитку № 2 Тернопільської академії народного господарства за адресою: АДРЕСА_2, надано статус гуртожитку для проживання сімей з дітьми та викладачів.

З матеріалів справи також відомо, що вказаний гуртожиток має статус студентського, що підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26 березня 2012 року у справі

№ 15/93/5022-153/2011, яким визнано за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України право державної власності на нерухоме майно, що знаходиться на правах оперативного управління ТНЕУ.

ОСОБА_1 разом із сім`єю у складі дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, онуків: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживають в кімнатах НОМЕР_1.

Відповідно до наказу ТНЕУ від 05 червня 2015 року "Про встановлення плати за проживання в гуртожитку Університету" оплата у вказаному гуртожитку здійснюється відповідно до калькуляції витрат за проживання в гуртожитку працівників ТНЕУ у розрахунку за одне ліжко-місце з 01 вересня 2015 року. Для працівників ТНЕУ у гуртожитку вартість проживання з 01 вересня 2015 року встановлена у розмірі 243 грн у місяць за одне ліжко-місце.

Плата за користування житловим приміщенням ОСОБА_1 нарахована з 01 вересня 2015 року з розрахунку п`яти ліжко-місць та проживання п`яти осіб і становить 1 215 грн.

Зазначений наказ видано з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 (796-2010-п) "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності", спільного наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758 "Про затвердження порядку надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами", спільного наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства фінансів України та Міністерства охорони здоров`я України від 28 березня 2011 року № 284/423/173 "Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності" (а. с. 71).

Калькуляцією витрат за проживання в гуртожитку працівників у розрахунку за одне ліжко-місце, затвердженою ректором ТНЕУ 25 лютого 2016 року, передбачено, що у вартість одного ліжко-місця в гуртожитку в місяць та за рік враховано: витрати на заробітну плату, нарахування на заробітну плату, використання товарів і послуг (крім комунальних), оплату теплопостачання, оплату водопостачання і водовідведення, оплату електроенергії, оплату природного газу, капітальні видатки.

Указаною калькуляцією встановлені витрати в розрахунку за одне ліжко-місце за місяць у розмірі 243 грн, а за один рік - 2 916 грн.

Згідно з пунктом 5.2 Положення про студентський гуртожиток Тернопільського національного економічного університету - конкретний розмір оплати за проживання в гуртожитках установлюється ректором університету і розраховується відповідно до законодавства, тарифів, порядку розрахунків за комунальні послуги залежно від рівня комфортності житла.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 вселилася у спірне приміщення на підставі ордера від 01 вересня 1995 року № 4, договір найму з ТНЕУ не укладала, а отже, зобов`язана сплачувати за користування гуртожитком плату у розмірі, що затверджена наказом ректора ТНЕУ за відповідний період.

Відповідно до частини першої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Встановивши, що ОСОБА_1 разом із сім`єю у складі п`яти осіб проживають у гуртожитку та фактично займають п`ять ліжко-місць, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за період з червня 2015 року по квітень 2016 року в сумі 7 495 грн, урахувавши при цьому добровільно сплачену наймачем суму у розмірі 300 грн.

При цьому, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 не обґрунтувала належним чином необхідність здійснення перерахунку оплати за користування гуртожитком, який знаходиться в оперативному управлінні ТНЕУ.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТНЕУ не уповноважений встановлювати тарифи на проживання у гуртожитку, який є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та знаходиться на правах оперативного управління ТНЕУ.

При цьому розмір існуючої заборгованості ОСОБА_1 не спростовано.

Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.