Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 489/1887/15-ц

провадження № 61-15167св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державне підприємство "Одеська залізниця", Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

третя особа - Приватне акціонерне товариство "Український страховий дім",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом Приватного акціонерного товариства "Український страховий дім" (далі - ПрАТ "Український страховий дім") про відшкодування шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 09 липня 2012 року, рухаючись у вагоні № 12К потягу зі сполученням "Миколаїв-Київ", спускаючись із верхньої полиці вона впала, у результаті цього отримала перелом правої руки зі зміщенням уламків. У зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень їй проведена операція, після якої вона протягом тривалого часу проходила курс лікування.

Внаслідок нещасного випадку, який з нею трапився, їй встановлена ІІІ група інвалідності із 30 % втратою працездатності, а у подальшому втрата працездатності склала 40 %.

Шкода, заподіяна їй джерелом підвищеної небезпеки (поїздом), яке належить Державному підприємству "Укрзалізниця", призвело до отримання нею тілесних ушкоджень, унаслідок чого вона понесла майнові збитки на лікування, операції, тощо.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2015 року до участі у справі як співвідповідача залучено Державне підприємство "Одеська залізниця" (далі - ДП "Одеська залізниця").

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2015 року вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "Український страховий дім" залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2015 року ПрАТ "Український страховий дім" залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця").

Із урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила стягнути із ДП "Одеська залізниця" втрачений заробіток унаслідок втрати працездатності у розмірі 27 161,40 грн за період із 09 липня 2012 року по 16 травня 2014 року; 12 853,20 грн на відшкодування втраченого заробітку за період із 17 травня 2014 року по 21 листопада 2016 року; 18 477,14 грн витрат, пов`язаних із придбанням ліків; 15 900,00 грн витрат на санаторно-курортне лікування; 1 473,00 витрат на придбання квитків на проїзд до лікувального закладу; 6 211,80 грн одноразової виплати у зв`язку зі стійкою втратою професійної працездатності; шкоди завданої каліцтвом та ушкодженням здоров`я; призначити їй із 22 листопада 2016 року щомісячне довічне утримання за рахунок ДП "Одеська залізниця" у розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати з урахуванням поетапного її підвищення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 28 369,13 грн на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, за період із 09 липня 2012 року по 21 листопада 2016 року, а також 18 477,14 грн витрат, понесених на лікування. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 щомісячно по 640,00 грн на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом довічно. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що шкода, у зв`язку із ушкодженням здоров`я, позивачу заподіяння внаслідок джерела підвищеної небезпеки, власником якого є ПАТ "Українська залізниця", а тому останнє зобов`язане відшкодувати позивачеві витрати, пов`язанні із лікування, а також заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року у частині стягнення із ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 28 369,13 грн на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого доходу за період із 09 липня 2012 року по 21 листопада 2016 року, а також по 640,00 грн щомісячно довічно скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення. У позові ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" у частині відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у вигляді втраченого доходу відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач на час отримання каліцтва не отримувала будь-якого доходу за трудовим чи цивільно-правовим договором, а тому у результаті заподіяння шкоди вона не понесла будь-яких майнових втрат, у зв`язку із чим вона не має права на компенсацію заробітку (дохід), втраченого внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт перебування ОСОБА_1 на пенсії за віком, не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати їй шкоду, завдану каліцтвом, оскільки в силу частини другої статті 1195 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

У серпні 2017 року від ПАТ "Українська залізниця" надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа, а ухвалою від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що згідно з актом про нещасний випадок із застрахованим пасажиром, що стався на залізниці, від 11 березня 2013 року ОСОБА_1, яка була пасажиром поїзді № 122ШД зі сполученням "Миколаїв-Київ" (квиток ТФ № 723348), 09 липня 2012 року під час спуску із верхньої полиці оступилася і впала, через що травмувала праву руку.

Відповідно до копії квитка ТФ № 723348 страховиком пасажира виступало ПрАТ "Український страховий дім".

Згідно з договором доручення від 29 грудня 2011 року ПрАТ "Український страховий дім" (страховик) та ДП "Одеська залізниця" (страховий агент) страховик доручає, а страховий агент приймає на себе зобов`язання з виконання функції страхового посередника щодо укладання договорів страхування та одержання страхових платежів з обов`язкового особистого страхування пасажирів, які користуються послугами страхового агента на умовах та у порядку, визначених Положенням про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року № 959 (959-96-п) . Предметом страхування за договором страхування є майнові інтереси, пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю застрахованих осіб, якими є пасажири ДП "Одеська залізниця", які користуються послугами залізничного транспорту на маршрутах, зокрема, міжміського сполучення з моменту оголошення посадки у поїзд до моменту завершення поїздки. Розмір страхової суми для кожного застрахованого пасажира становить 6 000,00 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Страховий платіж утримується страховим агентом із пасажирів у певному проценті від вартості квитка. Страховим випадком визнається: загибель або смерть (100 % страхової суми), одержання травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні інвалідності (90 % страхової суми - інвалідність І групи, 75 % - інвалідність ІІ групи, 50 % - інвалідність ІІІ групи), тимчасова втрата застрахованою особою працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті (0,2 % страхової суми за кожну добу, але не більш 50 % страхової суми). Для одержання страхового відшкодування застрахована особа подає: заяву, акт про нещасний випадок, документ, що посвідчує особу, а крім того: у разі втрати застрахованою особою працездатності нотаріально засвідчену копію довідки медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності, а у разі тимчасової втрати працездатності копію листа непрацездатності.

Довідкою Київської міської лікарні від 25 липня 2012 року № 12 та випискою з історії хвороби підтверджується, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні із 09 липня по 25 липня 2012 року під час якого їй проведено операцію з металоостеосинтезу правого плеча.

Відповідно до довідки Миколаївської міської лікарні від 19 березня 2013 року № 3 ОСОБА_1 встановлений діагноз: фрагментарний перелам правої плечової кістки зі зміщенням уламків. Металоостеосинтез стадія консолідації 2 стадія, контрактура правого плечового суглобу, порушення функцій руху 2 стадія. Строк непрацездатності із 09 липня 2012 року по 19 березня 2013 року.

Згідно з випискою з історії хвороби Миколаївської міської лікарні від 21 травня 2014 року № 3 ОСОБА_1 із 20 березня 2013 року по 16 травня 2014 року перебувала на амбулаторному лікуванні. Крім того, 21 жовтня 2013 року в Київській міській лікарні № 12 перенесла операцію з видалення з плеча металевої пластини і по 12 листопада 2013 року перебувала на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до довідки Миколаївської міської лікарні від 16 травня 2014 року № 3 період непрацездатності ОСОБА_1 становив із 09 липня 2012 року по 16 травня 2014 року.

Кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 про підтвердження факту нещасного випадку закрито постановою слідчого Ленінського районного відділу Миколаївського міського управління УМВС України в Миколаївській області від 07 квітня 2014 року.

Призначеною у кримінальному провадженні судовою медичною експертизою від 09 квітня 2014 року встановлено, що тілесні ушкодження в ОСОБА_1 могли утворитися за обставин падіння з полиці поїзду 09 липня 2012 року, відносяться до ступеня середньої тяжкості, процент втрати працездатності складає 30 % (різко виражене обмеження рухів у плечовому суглобі).

19 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ "Український страховий дім" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування відповідно до умов обов`язкового страхування від нещасних випадків на транспорті у зв`язку травматичним ушкодженням, отриманим 09 липня 2012 року під час проїзду в поїзді.

ПрАТ "Український страховий дім" прийнято рішення про здійснення страхової виплати за період тимчасової втрати працездатності, яку здійснено 01 червня 2013 року у розмірі 4 284,00 грн та 16 липня 2013 року у розмірі 46 716,00 грн. ПрАТ "Український страховий дім" відмовило ОСОБА_1 у подальшій виплаті страхового відшкодування на оплату ліків, посилаючись на те, що відповідальність страховика обмежується 51 000,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою та другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 928 ЦК України відповідальність перевізника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю пасажира, визначається відповідно до глави 82 цього Кодексу, якщо договором або законом не встановлена відповідальність перевізника без вини.

Частинами першою, другою статті 1195 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (частина перша статті 1202 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відшкодування позивачеві втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності та щомісячних платежів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач на час отримання каліцтва не отримувала будь-якого доходу за трудовим чи цивільно-правовим договором, а тому у результаті заподіяння шкоди вона не понесла будь-яких майнових втрат, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Незважаючи на правильність правового результату - відмова у відшкодування позивачеві втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності та щомісячних платежів, підстави такої відмови є помилковими. Оскільки за змістом частини другої статті 1195 ЦК України, якою передбачено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, тому відсутність заробітку на час отримання ушкодження здоров`я, не є підставою для відмови у відшкодування такого за законом.

Заявниця у касаційній скарзі просить залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відшкодування втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності. Верховний Суд також не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачеві шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у вигляді втраченого заробітку з огляду на таке.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її відшкодування, так як необхідно встановити наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.

Обов`язки відповідача, як перевізника, мають нормативно-правове регулювання. Відповідно до пункту 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року № 252 (252-97-п) , суб`єкти господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити, зокрема відповідність виробничих приміщень, будівель та рухомого складу чинному законодавству, а також іншим нормативним документам щодо їх експлуатації.

Пунктом 9.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 року № 411 (z0050-97) передбачено, що рухомий склад, а також спеціальний самохідний рухомий склад має утримуватися в експлуатації у справному стані, що забезпечує безперебійну роботу, безпеку руху, охорону праці і своєчасно проходити планово-попереджувальні види ремонту і технічного обслуговування.

Згідно з актом про нещасний випадок із застрахованим пасажиром, що стався на залізниці, від 11 березня 2013 року ОСОБА_1, яка була пасажиром поїзда № 122ШД зі сполученням "Миколаїв-Київ" (квиток ТФ № 723348), отримала травму за таких обставин: 09 липня 2012 року під час спуску із верхньої полиці оступилася і впала, через що травмувала праву руку.

Зі змісту вказаного акта вбачається, що причиною ушкодження здоров`я ОСОБА_1 є нещасний випадок, тобто несподіваний збіг обставин. ПАТ "Українська залізниця" не вчиняло будь-яких протиправних дій щодо позивача, відсутній причино-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманою позивачем шкодою. Позивачем не доведено, що шкоду їй завдано внаслідок неналежного утримання ПАТ "Українська залізниця" рухомого складу.

У цій справі на відповідача не може бути покладений обов`язок з відшкодування позивачеві втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності, оскільки позивач отримала ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку, перебуваючи у вагоні потягу, а не внаслідок завдання такої шкоди діями чи бездіяльністю відповідача, тому відсутні передбачені статтею 1195 ЦК України підстави відшкодування шкоди, оскільки за положеннями наведеної норми, обов`язок відшкодувати шкоду, спричинену каліцтвом або іншим ушкодження здоров`я, покладається на заподіювача шкоди.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на ПАТ "Українська залізниця" обов`язку відшкодувати отриману позивачем шкоду, заподіяну її здоров`ю, оскільки у спірних правовідносинах відсутній склад правопорушення.

Разом з цим, майнові права позивача у спірних правовідносинах були захищенні шляхом виплати ПрАТ "Український страховий дім" їй страхового відшкодування у порядку та розмірі, передбаченому Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) , Положення про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року № 959 (959-96-п) , та договору доручення від 29 грудня 2011 року, укладеного між ДП "Одеська залізниця" та ПрАТ "Український страховий дім".

Положення статті 1187 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки за встановлених у справі обставин позивач отримала ушкодження внаслідок нещасного випадку, перебуваючи всередині вагону потяга, а не внаслідок дії потяга, як джерела підвищеної небезпеки.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212- 214, 316 ЦПК України 2004 року не звернули увагу на вказане, не встановили належним чином правовідносин, що склалися, та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору обома судами.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права відповідно до встановлених обставин, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в оскарженій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності та щомісячних платежів.

Рішення суду апеляційної інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на лікування сторонами не оскаржується, а тому суд касаційної інстанції не переглядає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у цій частині.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року у частині вирішення вимог про стягнення із Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 28 369,13 грн на відшкодування втраченого середнього заробітку внаслідок зменшення працездатності та 640,00 грн щомісячно довічно, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Одеська залізниця", Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа - Приватне акціонерне товариство "Український страховий дім", про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у вигляді втраченого середнього заробітку внаслідок зменшення працездатності, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.