756/3222/16-ц Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - 12.06.2019 Прийняття

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда І. В., Оболонський районний відділ державної виконавчої служби в м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Оболонський РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ у м. Києві), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 18 квітня 2012 року між нею та ПАТ "Дельта Банк" укладений іпотечний договір, на підставі якого вона виступила майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_3 за кредитним договором від 18 квітня 2012 року № К-4332583, укладеним із ПАТ "Дельта Банк", та за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 250 000,00 грн із остаточною датою його повернення 17 квітня 2017 року.Предметом договору іпотеки від 18 квітня 2012 року є житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка є її єдиним житлом. Вказувала на те, що з моменту укладання договору банківського кредиту ОСОБА_3 виконувала зобов`язання за кредитним договором, проте 13 січня 2016 року їй повідомлено про те, що в проваджені ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві знаходиться провадження № 47371362, яке відкрито 24 квітня 2015 року на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В. від 24 квітня 2013 року № 877, за яким звернуто стягнення на її квартиру. Стверджувала, що жодного повідомлення про наявність боргу за кредитним договором чи письмових вимог про усунення порушення від банку та приватного нотаріуса вона не отримувала, тому вважає, що нотаріус не дотримався вимог актів законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчих написів нотаріусом на документах, які свідчать про безспірність заборгованості, внаслідок чого порушив її право на добровільне виконання вимог кредитора в строки та в порядку, передбаченому законом. Приватний нотаріус не мав жодних підстав для вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, попередньо не переконавшись та не отримавши від банку документів на підтвердження отримання нею вимоги про усунення порушень, що є грубим порушенням вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", тому виконавчий напис від 24 квітня 2013 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В. про звернення стягнення на предмет іпотеки є таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила виконавчий напис від 24 квітня 2013 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В. про звернення стягнення на предмет іпотеки, зареєстрований у реєстрі № 877 визнати таким, що не підлягає виконанню; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 квітня 2015 року ВП 47271362, винесену державним виконавцем Оболонського ВДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві Васильєвим С. С. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, докази належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Та обставина, що у виконавчому написі зазначена інша сума заборгованості до стягнення за кредитом ніж у повідомленні позивача, не свідчить про наявність спору, а пояснюється стягненням за інший період.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса не існувало спору щодо суми заборгованості позичальника перед відповідачем за кредитним договором, відповідач направив вимогу про виконання зобов`язання, як боржнику, так і майновому поручителю, а обставин, за яких виконавчий напис не підлягає виконанню, не встановлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Києва від 07 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що про наявність виконавчого напису позивач дізналася лише 13 січня 2016 року. Будь-яких листів, телеграм, тощо нею отримано не було. Посилання відповідача на копію поштового відправлення не є належним підтвердження того, що ОСОБА_1 дійсно отримала саме вимогу, а не будь-який інший лист з іншим вкладенням, тому посилання суду на зазначену обставину є безпідставним. У самій вимозі відповідач чітко не зазначив розмір заборгованості, вказавши його в сумі 12 860,00 грн та 241 710,13 грн, що не може свідчити про безспірність суми.

У травні 2017 року на адресу суду надійшли заперечення представника ПАТ "Дельта Банк", згідно з якими 05 лютого 2013 року на адресу позивача банком направлено досудову вимогу, яка містила зміст порушених зобов`язань та саму вимогу про виконання порушеного зобов`язання, яку ОСОБА_1 отримала 07 лютого 2013 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 18 квітня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № К-4332583, на підставі якого позичальнику наданий кредит у сумі 250 000,00 грн строком до 17 квітня 2017 року та сплатою 18,6% річних за користування кредитом.

Пунктом 8.1 кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених цим договором, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором шляхом надсилання позичальнику відповідної письмової вимоги. Вимога про дострокове повернення повної суми заборгованості направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту її надіслання кредитором за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору або адресою, повідомленою позичальником відповідно до пункту 5.4, цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище шістдесятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається кредитору відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення повної суми заборгованості з повідомленням про вручення.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 18 квітня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 10 іпотечного договору сторони визначили, що будь-які повідомлення, які направляються сторонами одна одній в рамках цього договору, повинні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом на замовлення або доставлені особисто на адресу сторін.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором кредиту, 04 лютого 2013 року відповідач направив на адресу позивача досудову вимогу про оплату простроченої заборгованості у сумі 12 860,00 грн, а у разі незадоволення вимог банк повідомив, що буде захищати свої права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на примусове стягнення всієї суми заборгованості у розмірі 241 710,13 грн.

Вказане повідомлення отримане ОСОБА_1 07 лютого 2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення. Проте вимога залишена позивачем без реагування.

Не отримавши від позивача та ОСОБА_3 відповіді на письмові вимоги про повернення кредиту, 15 квітня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.

24 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 877, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_1, згідно з іпотечним договором. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ "Дельта Банк" у сумі 259 556,84 грн заборгованості за період із 18 квітня 2012 року по 20 березня 2013 року, із яких: сума заборгованості за кредитом - 228 121,90 грн; сума заборгованості за відсотками - 13 794,02 грн; сума заборгованості за комісією 4 184,70 грн; пеня за прострочення кредиту - 5 184,48 грн; пеня за прострочення відсотків - 6 389,52 грн; пеня за прострочення комісії - 1 882,22 грн.

28 квітня 2015 року старшим державним виконавцем ВДВС Оболонського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса.

Нормативно-правове обґрунтування

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат"(далі - Закон "Про нотаріат" (3425-12) ) нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат"для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат"визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України "Про нотаріат"передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року), встановивши, що ПАТ "Дельта Банк" направляло ОСОБА_1 вимогу про погашення кредитної заборгованості, яку вона особисто отримала 07 лютого 2013 року та враховуючи те, що безспірність заборгованості підтверджено документами, передбаченими Переліком, а нотаріусом під час вчинення виконавчого напису не встановлюються права та обов`язки учасників правовідносин, а ним перевіряється наявність необхідних документів, що і було виконано нотаріусом відповідно до вимог закону, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність порушень прав та інтересів позивача при вчиненні виконавчого напису за обставинами, які були викладені у позовній заяві.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса не існувало спору щодо суми заборгованості за кредитним договором, відповідач направив вимогу про виконання зобов`язання, а обставин, за яких виконавчий напис не підлягає виконанню, не встановлено.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Встановивши у справі, яка переглядається, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень та іпотечну вимогу, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Лише та обставина, що зазначена більша сума заборгованості за кредитом ніж у повідомленні не свідчить про наявність спору, оскільки розмір заборгованості змінюється у зв`язку із щомісячним обов`язком позичальника сплачувати проценти за користування кредитом та пеню за порушення виконання грошового зобов`язання, що передбачено умовами кредитного договору, з якими була ознайомлена майновий поручитель - ОСОБА_1 .

Твердження заявника про наявність спору щодо розміру заборгованості, про що свідчить звернення банку до третейського суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості у сумі 259 556,84 грн та наявність рішення третейського суду від 19 липня 2013 року, є безпідставними, оскільки із заявою до нотаріуса про вчинення виконавчого напису банк звернувся 15 квітня 2013 року, а з позовом до третейського суду про стягнення заборгованості із боржника у травні 2013 року, а отже, на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом спору у третейському суді про стягнення заборгованості з боржника не існувало.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).