361/5566/17 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 12.06.2019 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року у складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що між АКІБ "УкрСиббанк", яке у грудні 2009 році змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року та додаткову угоду від 30 січня 2009 року.

Відповідно до умов кредитного договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000 доларів США, а останній зобов`язався повертати наданий кредит у терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту до 27 квітня 2014 року.

За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплатити проценти у розмірі 13 % річних. Сторони домовилися, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком і які ще не повернуті.

Додатковою угодою від 30 січня 2009 року до кредитного договору внесені зміни щодо продовження строку повернення кредиту до 29 квітня 2024 року та змінено схему погашення кредиту. Так, позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 315 доларів США 28 числа кожного місяця. Сторони також домовилися, що для ідентифікації кредитного договору можуть застосовуватися як номер договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11149352000, так і реєстраційний номер договору у системі обліку банку, а саме № 11410743000.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника, 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку квартиру, загальною площею 43,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить їй на праві приватної власності.

Позичальник не виконував своїх обов`язків за кредитним договором належним чином, внаслідок чого станом на 17 серпня 2017 року, заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року складала: по кредиту та процентам - 53 173,05 доларів США та по пені - 245 747,21 грн.

Банк направляв відповідачу та третій особі вимоги про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак вимоги залишилися незадоволені.

Ураховуючи наведене, ПАТ "УкрСиббанк" просило суд у рахунок погашення вказаної заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 43,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1, встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року, у зв`язку із чим виникла заявлена банком заборгованість. Проте ПАТ "УкрСиббанк" пропустило строк позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем, оскільки преюдиційним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року встановлено, що ОСОБА_2 припинив виконувати свої зобов`язання за кредитним договором з лютого 2010 року, а з позовом до суду у цій справі банк звернувся тільки у вересні 2017 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законне й обґрунтоване рішення. Апеляційний суд погодився з тим, що позичальник допустив заборгованість за кредитним договором, проте банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх дійшли помилкового висновку про сплив строку позовної давності. Суди не врахували положення пункту 11.1 кредитного договору від 27 квітня 2007 року, відповідно до якого термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, а банк надіслав таку вимогу на адресу позичальника 14 серпня 2014 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково взяли до уваги встановлені рішенням Броварського міськрайонного суду Київської від 06 квітня 2015 року обставини щодо спливу строку позовної давності, оскільки положення про звільнення від доказування не має абсолютного характеру та суд у кожні справі повинен самостійно встановлювати обставини справи та кваліфікувати їх. При цьому кредит наданий до 29 квітня 2024 року.

Крім того, вказує, що суди вказали щодо спливу строку позовної давності виключно по вимогам за кредитним договором та взагалі не надали правової оцінки спливу строку позовної давності за вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не врахувавши предмет позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу банку, в якому вказує на те, що його доводи є необґрунтованими, так як задоволення позову порушить принцип юридичної визначеності, враховуючи існування рішення суду, яким встановлено те, що банком пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення кредиту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між АКІБ "УкрСиббанк" (з 21 грудня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 (у системі обліку банку договір № 11410743000), з додатковою угодою №1 від 30 січня 2009 року.

Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) у розмірі 30 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повертати наданий кредит у повному обсязі у терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно додатку №1 до договору, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 27 квітня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (пункти 1.1., 1.2. кредитного договору).

За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплатити проценти у розмірі 13 % річних. Сторони договору домовилися, що може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком і які ще не повернуті останнім у власність банку (пункт 1.3. кредитного договору).

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника відповідно до договору іпотеки від 27 квітня 2007 року № 53526 ОСОБА_1, як майновий поручитель ОСОБА_2, передала в іпотеку квартиру загальною площею 43,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Додатковою угодою від 30 січня 2009 року № 1 до кредитного договору внесені зміни щодо продовження строку повернення кредиту до 29 квітня 2024 року та змінено схему погашення кредиту. Так, позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 315 доларів США 28 числа кожного місяця.

29 червня 2017 року банк направив відповідачу та третій особі вимоги про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Станом на 17 серпня 2017 року заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000 (у системі обліку банку договір № 11410743000) становить: по кредиту та процентам - 53 173,05 доларів США та по пені - 245 747,21 грн, а саме: 22 497,47 доларів США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 7 024,41 доларів США, 30 675,58 доларів США - прострочена заборгованість за процентами, 44 472,76 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахована з 17 серпня 2016 року по 17 серпня 2017 року, 201 274,45 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована з 17 серпня 2016 року по 17 серпня 2017 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 за період з 27 квітня 2007 року по 28 серпня 2014 року у розмірі 44 193,37 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 613 888,95 грн.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що починаючи з лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 не виконував своїх зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором, але представник ПАТ "УкрСиббанк" направив вимогу на адресу відповідачів 14 серпня 2014 року, а до суду звернувся лише 29 вересня 2014 року, тобто пропустивши трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказане рішення суду набрало законної сили 17 квітня 2015 року та суди вважали його преюдиційним для справи, яка переглядається.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ "УкрСиббанк"підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України.

Тобто, пропуск строку позовної давності є однією із підстав для відмови у задоволенні позову та застосовується виключно у разі обґрунтованості позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суди встановили та не оспорюється сторонами, що у серпні 2014 року банк звертався до позичальника із вимогою про дострокове погашення кредиту, тобто банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 27 квітня 2007 року та не мав права продовжувати нараховувати проценти та пеню.

Проте, звернувшись до суду з цим позовом, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки на погашення заборгованості, в яку було включено проценти і пеню після зміни строку виконання основного зобов`язання.

Суди попередніх інстанції не звернули увагу на вказане, не досліджували наданий банком розрахунок заборгованості й не надали правову оцінку діям банку про продовження нарахування процентів та пені по кредитному договору, відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Також, зважаючи на наведене, судами не було встановлено дійсну суму заборгованості, на погашення якої можливо звернути стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, дійшовши висновок про сплив строку позовної давності, суди керувалися виключно висновками, викладеними у рішенні Броварського міськрайонного суду Київської від 06 квітня 2015 року за позовом банку до позичальника про стягнення кредитної заборгованості та не врахували, що оцінка пропуску позовної давності має здійснюватися судом у кожній окремій справі, незалежно від правової оцінки в інших справах. Звільнення від доказування немає абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які були встановлені в іншому судовому рішенні, ураховуючи різні предмет і підстави позовів.

Таким чином, суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Також вартими уваги є доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій, вказавши про сплив строку позовної давності до вимог щодо кредитного договору, взагалі не аналізували та не надали правової оцінки про сплив строку позовної давності до вимог банку про стягнення на предмет іпотеки за відповідним договором від 27 квітня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_1, який є окремим правочином й правовідносини щодо якого регулюються іншими нормами матеріального права.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263- 265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, неправильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які їх регулюють, неповно дослідили наявні у матеріалах справи докази та не надали належну правову оцінку доводам сторін, не дослідили умови договорів, укладених між банком та відповідачем і третьою особою, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно перевірити й інші доводи ПАТ "УкрСиббанк", зокрема, щодо надіслання ним досудової вимоги на підставі пункту 11 кредитного договору та початку відліку строку позовної давності.

Також на виконання положення частини четвертої статті 263 ЦПК України слід врахувати висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.