2а-4383/10/1412 Про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ради "Про надання дозволу на переведення житлових приміщень у нежитлові з їх реконструкцією для розташування об'єктів торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування, офісів" в частині надання особі дозволу на переведення житлового приміщення квартири в нежитлове та виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції цього приміщення - 06.02.2018 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні за наявними матеріалами справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року (судді: Бітов А.І., Милосердний М.М., Ступакова І.Г.), ухвалену у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради (далі - Рада), виконавчого комітету Ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_1, Військова частина А 2488, про визнання протиправним та скасування рішення,

У квітні 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом до Ради, виконавчого комітету Ради (з урахуванням змінених позовних вимог) про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Ради від 26 травня 2006 року № 1005 "Про надання дозволу на переведення житлових приміщень у нежитлові з їх реконструкцією для розташування об'єктів торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування, офісів" (далі - Спірне рішення) в частині надання ОСОБА_4 дозволу на переведення житлового приміщення квартири 12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в нежитлове та виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції цього приміщення.

Вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що видачу ОСОБА_4 вказаних дозволів відповідач здійснив з порушенням її та ОСОБА_3 прав власниць квартир відповідно № 11 і № 15, що розташована перша поряд з переобладнаною квартирою, а друга - над нею поверхом вище, вказаного будинку.

Заводський районний суд м. Миколаєва постановою від 07 грудня 2010 року в задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, постанову суду першої інстанції скасував, позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив. Визнав незаконним та скасував Спірне рішення в частині надання ОСОБА_4 дозволу на переведення житлового приміщення квартири 12, що знаходиться у АДРЕСА_1, в нежитлове та виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції цього приміщення.

ОСОБА_1 не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції і подала касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на пропуск позивачами строку звернення до суду, на те, що висновки апеляційного суду стосовно необхідності отримання згоди співвласників будинку на переведення житлового приміщення в нежитлове є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що переобладнання або перепланування жилого приміщення може потягнути за собою негативний вплив на технічний стан будинку в цілому, забезпечення його належної експлуатації та умови проживання мешканців у цьому будинку, а пункт 1.2 Порядку одержання дозволу на переведення житлових приміщень у нежитлові для розміщення об'єктів торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування, офісів у м. Миколаєві, затвердженого рішенням Ради від 14 липня 2003 року № 13/13, передбачає випадки надання такої згоди виключно при розташуванні об'єктів громадського харчування. Зазначає, що пункти 2.1, 2.2 розділу ІІ вказаного Порядку не передбачають обов'язку додавати до заяви про переведення житлового приміщення у нежитлове письмову згоду мешканців багатоквартирного будинку.

Жоден із учасників справи не прибув у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлення про дату, час та місце судового засідання. Неприбуття учасників справи у судове засідання відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС уможливлює розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Від позивачки ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому вона погоджується з аргументами рішення суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим просить постанову цього суду від 24 вересня 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 є власником квартири № 11, а ОСОБА_3 - власником квартири 15, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

За договором купівлі-продажу 28 квітня 2005 року ОСОБА_4 придбала у власність квартиру № 12 у будинку за тією самою адресою.

У березні 2006 року ОСОБА_4 звернулася до постійної депутатської комісії з питань підприємства, інвестицій, торгівлі, побутового обслуговування та захисту прав споживачів Ради із заявою про переведення житлового приміщення придбаної квартири в нежитлове для розташування офісу-виставкового залу та надання дозволу на виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції цих приміщень. Виконавчий комітет Ради Спірним рішенням дозволив їй перевести житлове приміщення її квартири у нежитлове та виконати проектні і ремонтно-будівельні роботи з реконструкції цього приміщення.

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 02 липня 2008 року визнав за ОСОБА_4 право власності на самочинно переобладнаний офіс-виставковий зал з указаної квартири.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області ухвалою від 07 жовтня 2009 року це рішення скасувала.

Виконавчий комітет Ради рішенням № 1573 від 25 липня 2008 року переобладнаному офісу-виставковому залу надав нову адресу - АДРЕСА_1.

09 грудня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, згідно з умовами якого ОСОБА_1 набула право власності на нежитлове приміщення офісу-виставкового залу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач Спірне рішення прийняв без порушень вимог чинного законодавства, а також прав, свобод та інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин. З мотивувальної частини рішення висновується, що суд не з'ясовував питання, чи переобладнання квартири № 12 з житлової у нежитлову порушує права власників суміжних квартир, оскільки дійшов висновку, що за видом є таким, що не передбачає обов'язку запитувати про це згоду у власників суміжних квартир.

Суд апеляційної інстанції, який скасував це рішення суду, зазначив, що виконання робіт з перебудови та перепланування житлових приміщень у багатоквартирних будинках з подальшим використанням їх як нежитлових приміщень повинно здійснюватися за згодою співвласників будинку та без обмеження їх інтересів та житлових права. Ствердив, що суд першої інстанції не дослідив, чи дотрималась Рада вимог такого порядку, чи надавали власники суміжних квартир письмову згоду на переведення квартири з житлового в нежитловий фонд. Послався на позицію ОСОБА_2, яка повідомила, що особисто вона такої згоди не надавала.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року про дотримання позивачами строків звернення до суду з адміністративним позовом апеляційний суд зазначив, що посилання на них може бути аргументами лише у випадку подання про це мотивованої заяви сторін у справі. ОСОБА_1 є третьою особою у справі, тому її посилання на пропуск строку звернення до суду позивачами не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову відповідно до вимог статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до частини п'ятої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно зі статтею 379 ЦК житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придані для постійного проживання в них.

Житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.

Відповідно до статті 6 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно статті 8 ЖК переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 7, частини першої статті 8 ЖК УРСР у виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету обласної і міської ради народних депутатів.

Відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про архітектурну діяльність" під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.

Статтею 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об'єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.

Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) , власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

Таким чином, для проведення перебудови та переобладнання житлових приміщень в нежитлові власники таких приміщень зобов'язані в обов'язковому порядку отримати згоду власників суміжних приміщень.

Суд апеляційної інстанції лише формально послався в своїй постанові на те, що позивачка ОСОБА_2, квартира якої є суміжною з квартирою ОСОБА_1, не надавала таку згоду на переобладнання і перебудову в суміжній квартирі і що ці обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Попри це у справі залишилися недослідженими умови та обставини виконання будівельних робіт з реконструкції квартири № 12 на АДРЕСА_1 для розміщення офісу-виставкового залу з прибудовою до нього. Зокрема, чи отримувала ОСОБА_4 поряд з дозволом на виконання будівельних робіт висновки компетентних органів (позитивні чи негативні) про можливість такої реконструкції, чи з огляду на цільове призначення приміщення квартири, що планується для переобладнання, потрібна згода власників суміжних квартир, якщо ні, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, то які для цього повинні бути фактичні і правові підстави. Ці та інші, пов'язані з ними, обставини мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Без дослідження і з'ясування наведених вище обставин прийняті у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. У разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС.

За частиною другою статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.