697/1158/16-ц Про визнання недійсним рішення за протоколом парафіяльних зборів про висловлення недовіри настоятелю парафії - 10.06.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 13 травня 2017 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до релігійної громади Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Парафія) про визнання рішення за протоколом парафіяльних зборів недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до протоколу № 1/2007 від 29 грудня 2007 року Парафіяльних зборів релігійної громади Церкви Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ м. Канева Черкаської області прийнято рішення про висловлення недовіри настоятелю парафії ОСОБА_9 із зобов`язанням передати ключі від храму та проханням до архієрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ про його звільнення та призначення ОСОБА_10 Зазначене рішення позивачі вважають недійсним, оскільки прийнято з порушенням вимог Статуту релігійної громади Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви.

Позивачі вважають дані збори неправомочними, оскільки в порушення п.4.2 Статуту даної релігійної громади, в чинній на той час редакції, про присутність не менше 2/3 членів парафії, тобто 145 осіб, на них було присутніх із 217 членів Парафії лише 16 осіб, з яких четверо членів Парафії ОСОБА_9 ., ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 . проголосували проти такого рішення. В порушення п. 3.3. Статуту головою зборів був декан Київського деканату ОСОБА_13, а не настоятель Парафії ОСОБА_9, в порушення п. 4.6 Статуту протокол зборів Парафії не підписаний настоятелем ОСОБА_9

Посилаючись на вказані обставини позивачі просили визнати недійсним рішення за протоколом № 1/2007 від 29 грудня 2007 року Парафіяльних зборів релігійної громади Церкви Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ м. Канева Черкаської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2017 року (у складі судді Льон О. М.) позов задоволено.

Визнано недійсним рішення за протоколом № 1/2007 від 29 грудня 2007 року Парафіяльних зборів релігійної громади Церкви Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ м. Каневі Черкаської області про висловлення недовіри настоятелю парафії ОСОБА_9 із зобов`язанням передати ключі від храму та прохання до архієрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ про звільнення та призначення ОСОБА_10 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у порушення пункту 4.2. Статуту релігійної громади про присутність не менше 2/3 членів парафії, тобто 145 осіб із 217 членів, на зборах 29 грудня 2007 були присутні лише 16 членів громади, що свідчить про те, що збори були не правомочні, оскільки на них не були присутні 2/3 від загальної кількості.

Крім того, в порушення п. 3.3. Статуту головою зборів був не настоятель Парафії ОСОБА_9, яким, в порушення п. 4.6 Статуту, не був підписаний протокол зборів Парафії.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 13 травня 2017 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до Книги членства Парафії Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви на день проведення зборів членами Парафії були 24 особи. На загальних зборах були присутніми 16 осіб, що складали 2/3 членів Парафії. Тобто загальні збори були правомочними.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою, що незаконним рішенням парафіяльних зборів від 29 грудня 2007 року були порушені передбачені пунктами 3.3, 3.4, 4.2 - 4.5 Статуту релігійної громади права позивачів та інших праведних парафіян, не запрошених на збори, імена яких внесені до Книги членства Парафії, за даними якої значиться 217 осіб.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Релігійна громада Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви зазначає, що апеляційним судом було досліджено список членів релігійної громади. Встановлено, що з червня 1999 року, згідно з Статутом, існує Книга членства парафії Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви, в якій на момент проведення оскаржуваних зборів було зареєстровано 24 члени релігійної громади. При цьому, Книга членства Свято-Вознесенської церкви, на яку посилаються позивачі, була оформлена з 05 серпня 2007 року до 04 листопада 2007 року і є книгою іншої релігійної громади.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 697/1158/16-ц з Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що в АДРЕСА_1 зареєстрована 12.10.1999 року і діє Парафія Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви.

На час виникнення спірних правовідносин Релігійна громада Церкви Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ м. Канева Черкаської області діяла на підставі Статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Черкаської обласної державної адміністрації від 12 жовтня 1999 року № 393 (із змінами від 28 вересня 2007 року № 331).

Відповідно до протоколу № 1/2007 від 29 грудня 2007 року Парафіяльних зборів релігійної громади Церкви Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ м. Канева Черкаської області прийнято рішення про висловлення недовіри настоятелю парафії ОСОБА_9 із зобов`язанням передати ключі від храму та проханням до архієрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ про його звільнення та призначення ОСОБА_10 .

Згідно з протоколом присутніми були 16 членів громади. Головою зборів були декан Київського деканату протієрій ОСОБА_13 . Про те, що збори є правомочними голосували "за" всі члени громади.

Протокол зборів підписаний головою зборів протієрієм ОСОБА_13 і секретарем Анатолієм Дзівалтовським.

Відповідно до Книги членства Парафії Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви вбачається, що вона почата 27 червня 1999 року і останній запис проведено 05 лютого 2012 року.

В книзі вказано час прийняття і вибуття із парафії.

Згідно з Книгою членства Парафії Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви на день проведення зборів було наявними 24 особи.

На загальних зборах були присутніми 16 осіб, що складали 2/3 членів парафії.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

У відповідності до ч.2 ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні громади є різновидом релігійної організації.

Статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Установлено, що Парафія на час виникнення спірних правовідносин діяла на підставі Статуту релігійної громада Церкви Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви (далі - Статут), зареєстрованого розпорядженням голови Черкаської обласної державної адміністрації від 12 жовтня 1999 року (із змінами від 28 вересня 2007 року № 331).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно із п.4.1 Статуту парафіянами є повнолітні члени Парафії, які перебувають у церковному спілкуванні, живуть відповідно до норм християнської моралі та внесли свої імена до книги членства Парафії.

Відповідно до пункту 4.2 Статуту клир, причет і парафіяни скликають парафіяльні збори (загальні збори парафії), які є вищим органом управління парафії, скликаються не рідше як раз на рік і є правомочними за умови присутності не менше двох третин членів парафії.

Пунктом 4.3 Статуту передбачено, що головою парафіяльних зборів є настоятель або священнослужитель, призначений указом єпархіального архієрея для проведення цих зборів.

Згідно з пунктом 4.5 Статуту рішення парафіяльних зборів приймаються простою більшістю голосів і затверджуються указом настоятеля парафії, після чого вони набувають канонічної правильності для всіх клириків і мирян парафії.

Пунктом 4.6 Статуту передбачено, що протоколом парафіяльних зборів підписуються головою і секретарем, подаються до парафіяльного архіву, а його копія - до єпархіальної консисторії.

Встановлено, що на дату проведення зборів Парафії - 29 грудня 2007 року членами релігійної громади були 24 особи, що у повній мірі підтверджується наявною у матеріалах копією Книги членства Парафії Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа Української Автокефальної Православної Церкви.

Слід зауважити, що у касаційній скарзі скаржниками підтверджується той факт, що вказана Книга дійсно підписана особисто настоятелем релігійної громади ОСОБА_9 та скріплено печаткою релігійної громади. Посилання ж на ті обставини, що ОСОБА_9 був при цьому введений в оману є такими, що не підтверджені належними доказами.

Згідно з протоколом присутніми були 16 членів громади.

Про те, що збори є правомочними голосували "за" всі члени громади.

Протокол у відповідності до вимог 4.6 Статуту підписаний головою зборів протієрієм ОСОБА_13 і секретарем Анатолієм Дзівалтовським.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про правомочність загальних зборів і проведення їх відповідно до Статуту, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.

Щодо доводів касаційної скарги відносно незаконного головування на зборах декана Київського деканату протієрія ОСОБА_13, то вони спростовуються положенням п.4.3 Статуту.

При таких обставинах наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, на підставі повно встановлених обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.