369/12755/17 Про стягнення боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, на підставі виданої розписки - 10.06.2019 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області

від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Таргоній Д. О.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до розписки від 04 липня 2017 року ОСОБА_2 07 листопада 2012 року взяла у ОСОБА_1 у борг кошти у розмірі 2 145 456 грн для оплати за договором купівлі-продажу квартири.

Відповідно до умов розписки від 04 липня 2017 року ОСОБА_2 зобов`язалась 06 липня 2017 року (у день укладення договору купівлі-продажу квартири) повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 145 456 грн або 82 800 доларів США за курсом.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не в повному обсязі виконала взяті на себе зобов`язання, ОСОБА_1 просила суд стягнути зі ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 264 916,20 грн, з яких: основна сума боргу - 174 935,85 грн; інфляційні втрати -

69 491,45 грн; три відсотки річних - 20 488,90 грн.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб.

Заява мотивована тим, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до порушення прав не тільки відповідача, але й інших осіб, зокрема, членів її сім`ї, оскільки накладення арешту не перешкоджатиме відповідачу продовжувати володіти та користуватись транспортним засобом на власний розсуд, обмежена буди виключно правомочність у розпорядженні автомобілем шляхом відчуження, що гарантуватиме можливість повного і своєчасного виконання можливого рішення у справі, беручи до уваги неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та наявність прострочення у строках погашення заборгованості.

Посилаючись на те, що вказаний вид забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам, ОСОБА_1 просила суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки Nissan X-Trail, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, в межах заявленої суми позовних вимог.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 28 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на автомобіль марки Nissan X-Trail, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2

Постановою Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2018 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 28 листопада 2017 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості, а розмір боргу відповідача є значним, що складає 264 916,20 грн, з яких: основна сума боргу - 174 935,85 грн; інфляційні втрати - 69 491,45 грн; три відсотки річних - 20 488,90 грн, тому є підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб відповідача. Разом з тим, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що провадження у справі відкрито з порушенням правил територіальної підсудності, тому Києво-Святошинський районний суд Київської області не мав процесуальних повноважень, зокрема, на здійснення забезпечення позову, оскільки у позовній заяві позивач вказала адресу відповідача, за якою остання не зареєстрована. При цьому суд першої інстанції, відкриваючи провадження у вказаній справі, не вжив заходів, щоб пересвідчитися щодо дійсного місця проживання відповідача.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 17 листопада 2017 року відкрито провадження у вказаній справі.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 17 листопада 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 повторно звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 28 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2018 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на автомобіль марки Nissan X-Trail, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 151 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно зі статтею 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається з матеріалів справи та позовної заяви, між сторонами дійсно виник спір щодо невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним договором позики (розписка від 04 липня 2017 року). Отже, позивач, звертаючись до суду з позовом, просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за договором позики в розмірі 264 916,20 грн.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач як власник транспортного засобу, на який судом було накладено арешт, має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Встановивши, що предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики у значному розмірі, які відповідач в добровільному порядку позивачу не повертає, та врахувавши, що обраний вид забезпечення позову, а саме накладення арешту на транспортний засіб, який належить на праві власності відповідачу, є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що відповідно до вимог статей 151- 152 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову), свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції ухвалено два абсолютно різних судових рішення щодо забезпечення позову, не заслуговують на увагу, оскільки забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, постановляючи ухвалу від 17 листопада 2017 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції встановив, що на даній стадії цивільного процесу позивачем не вказано достатніх підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту, оскільки не наведено доказів того, що вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, є співмірним із заявленими вимогами. Крім того, ухвала Києво-Святошинського районного суду міста Київської області від 17 листопада 2017 року не є предметом оскарження в суді касаційної інстанції у цьому провадженні.

Доводи касаційної скарги про те, що Києво-Святошинський районний суд не мав процесуальних повноважень, зокрема, на здійснення забезпечення позову після відкриття провадження у справі, оскільки справу прийнято до свого провадження некомпетентним судом, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) в позовній заяві зазначила адресу: АДРЕСА_1, що територіально належить до Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Згідно з частинами першою та третьою статті 122 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовною заявоюОСОБА_1 звернулася 17 листопада 2017 року, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 листопада 2017 року відкрито провадження у справі.

Крім того, суд першої інстанції на виконання вимог частини третьої статті 122 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) звернувся із запитом до Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві щодо надання інформації про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_2

08 грудня 2017 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області на виконання вимог вказаного вище запиту суду Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві надіслав інформацію із зазначенням місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом та заявою про забезпечення позову) суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності.

Отже, встановивши, що справа підсудна іншому суду, суд першої інстанції ухвалою від 12 грудня 2017 року передав справу на розгляд за встановленою підсудністю. Це свідчить, що справа підлягає розгляду Подільським районним судом міста Києва.

Однак, відкриття провадження у справі одним судом і подальша передача справи для розгляду за підсудністю іншому суду не може бути безумовною підставою для скасування ухвали про забезпечення позову як неправомірної, оскільки вказане забезпечення позову в даній справі є обґрунтованим та було здійснено судом відповідно до визначеної компетенції на момент постановлення ухвали про забезпечення позову, тому порушень вимог процесуального закону під час постановлення оскаржуваної ухали судом першої інстанції допущено не було.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру

Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (справа "Сокуренко

і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та 29465/04, від 20 липня

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що відповідають вимогам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а тому вказані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.