1612/780/12 Про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення - 06.06.2019 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкін С. А., Дорош А. І.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, посилаючись на те, що з 05 серпня 2007 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_6 . Відповідач не бере участі у вихованні дітей, матеріально їх не забезпечує. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини від усіх його видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року позов задоволено. Присуджено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 березня 2012 року і до досягнення дітьми повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, місцевий суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище сторін, відсутність у відповідача інших дітей чи осіб, які перебувають на його утриманні, а також інші обставини, що мають істотне значення.

24 листопада 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вищевказане судове рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року залишено без руху. Вказані заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними та надано йому строк тридцять днів з дня отримання копії цієї ухвали для надання апеляційному суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 знав про перебування цієї справи на розгляді в суді, отримував судові повістки і навіть 21 травня 2012 року писав заяву про визнання позову. Після ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення відповідач його сумлінно виконував, а з квітня 2015 року - періодично сплачував аліменти. Таким чином, наведені ОСОБА_2 причини пропуску строку, встановленого частиною другою статті 294 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час подання заявником апеляційної скарги (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є неповажними, оскільки не виправдовують його пропуск більше, ніж на п`ять років.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2018 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він не був присутнім в судовому засіданні під час проголошення Комсомольським міським судом Полтавської області рішення про стягнення з нього аліментів. Лише 22 листопада 2017 року він отримав копію вказаного судового рішення, а 24 листопада 2017 року вже подав апеляційну скаргу. Судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано її матеріали з Комсомольського міського суду Полтавської області.

12 вересня 2018 року справа № 2/1612/631/12 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване заявником рішення Комсомольського міського суду Полтавської області, яким позов задоволено, було ухвалене 21 травня 2012 року.

Апеляційну скаргу на вищевказане рішення ОСОБА_2 подав 24 листопада 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За правилами частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року залишено без руху. Вказані заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними та надано йому строк в тридцять днів з дня отримання копії даної ухвали для надання апеляційному суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення.

На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного суду, 23 січня 2018 року ОСОБА_2 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, яке обґрунтовував тим, що він отримав копію рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року лише 22 листопада 2017 року, а про його існування дізнався 31 жовтня 2017 року під час ознайомлення у відділі державної виконавчої служби з матеріалами виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 73, частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційний суд за заявою особи може поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення у разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України").

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Крім того, згідно з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" та від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що наведені заявником причини пропуску строку, встановленого частиною другою статті 294 ЦПК України 2004 року, на апеляційне оскарження рішення місцевого суду є неповажними, оскільки не виправдовують його пропуск більше, ніж на п`ять років. ОСОБА_2 знав про перебування цієї справи на розгляді в суді, після ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення виконував його.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції, є необґрунтованими, оскільки, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням вищенаведених вимог міжнародного законодавства та згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ.

Аргументи заявника про те, що лише 22 листопада 2017 року він отримав копію рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 травня 2012 року, не заслуговують на увагу, оскільки починаючи з червня 2012 року відповідач виконував вказане рішення місцевого суду, а отже знав про його існування, однак подав апеляційну скаргу зі спливом більше п`яти років після його ухвалення.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов